Це — Богдан (ім’я змінено), йому 26. Понад чотири роки він працював геймдизайнером в одній з українських студій. Любив відеоігри. Завжди був спокійним і миролюбним хлопцем. Але все це було до війни.
Богдан прийняв рішення піти добровольцем в територіальну оборону, щоб захистити сім’ю, друзів, кохану дівчину і рідну Україну.
Ось його розповідь.
Це — Богдан (ім’я змінено), йому 26. Понад чотири роки він працював геймдизайнером в одній з українських студій. Любив відеоігри. Завжди був спокійним і миролюбним хлопцем. Але все це було до війни.
Богдан прийняв рішення піти добровольцем в територіальну оборону, щоб захистити сім’ю, друзів, кохану дівчину і рідну Україну.
Ось його розповідь.
Щоб захистити рідних і близьких. Довго не думав і пішов ще до початку війни. Подумав, що повинен бути готовим до всього.
Бойового досвіду у мене не було. Захоплювався страйкболом, але війна — не страйкбол.
Мотивацією на той момент служило бажання кістками лягти, але не дати моїм рідним, друзям і коханій сидіти в підвалі хоча б хвилину.
Зараз, окрім мотивації захистити рідних, додається подяка людей навколо.
Стоячи на посту, за годину підходять десятки людей, які намагаються напоїти тебе чаєм, які намагаються випросити можливість хоч якось допомогти і просто говорять «дякую».
Буває по-різному. Не боїться, напевно, тільки дурень. Іноді читаєш новини, бачиш всі ці жахи й інстинктивно починаєш боятися скоріш не за себе, а за рідних тобі людей. Раптом це трапиться з ними.
Але потім ти озираєшся, дивишся на побратимів. На всіх, хто поруч. На командування, яке вимотується до останнього, на людей, які поспішають допомогти, і розумієш, що цю країну не перемогти і не зломити.
І ось тут з’являється бажання роз*бати тих, хто бажає зла всім цим прекрасним людям.
Втома. Стрес. Але не голодний, не замерз.
Настрій — бойовий! Перемога буде за нами! Слава Україні!
