«На кордоні на мене подивилися як на ідіота, запитали, чи я не заблукав». Історія колишнього Engineering Director Luxoft, який повернувся зі США захищати Україну

Дзвінок друзів

Коли в Україні розпочалася війна, Юрій відпочивав після важкого трудового дня у Сіетлі. «Мені подзвонили друзі та сказали, що почалася війна. Я не зрозумів, про що ці люди говорять, і поклав слухавку. Хвилин через 10, подивившись новини, передзвонив і спитав, де вони знаходяться. Вони були під Черніговом, і туди вже входили танки», — розповідає хлопець.

Юрій зрозумів, що треба щось робити. «Але що саме, я зрозумів не відразу, бо я намагався першу добу додзвонитися до консульства України в США, їх три. Те саме намагалася зробити моя дружина, але ми так і не додзвонилися», — розповідає він. Хлопець зізнається, що в голові було багато думок, як дістатися до Києва. А раптом на момент приїзду столицю вже буде оточено, що тоді, як прориватися?

Спочатку Юрій подумав про те, щоб відправити якусь гуманітарну допомогу, але швидко зрозумів, що авіасполучення з Україною вже немає.

Все, що порадили досвідчені військові, Юрій почав шукати у місцевих магазинах. У списку були термобілизна, кордові натовські черевики (SB NATO), фреймовий рюкзак і побільше снікерсів. «Я все це зібрав, купив бронежилет, написав у Facebook пост із пропозицією щось привезти, на який відгукнулися дівчата з проханням дістати ліки для хворих дітей у Львові. Потім кинув це все до рюкзака і полетів», — розповідає Юрій.

Далека дорога та бус на Теремки

Шлях його був непростим: із Сіетла хлопець прилетів до Франкфурта, звідти — до Кракова, де його зустріли польські жінки-волонтери та довезли до українсько-польського кордону. «У Кракові на своїй машині мене зустріли дуже душевні дівчиська. Я назвав їх babushka SWAT, вони мені пишуть щодня. Вони зустрічали біженців на кордоні, пропонували донести мій рюкзак до прикордонного переходу. Я дуже здивувався такій чуйності. Вони сприймали наше лихо як щось особисте. У них обох уже чоловіки, діти, і вони весь час витрачають на те, що допомагають людям з України», — розповідає Юрій.

Кордон хлопець перейшов пішки.

На запитання про те, як дістатися Львова, на кордоні Юрію відповіли неконкретно, мовляв, як хочеш, так і добирайся. Три години українець, який повернувся із США, намагався зловити машину, «На третю годину зупинився хлопець з Одеси, який привіз свою сім’ю на кордон і повертався поспати до Львова, а потім — назад до Одеси», — розповідає Юрій. З ним айтішник доїхав до Львова, де зустрівся з колишньою колегою, яка займалася релокацією співробітників великого IT-аутсорсера.

«Компанія вивозила людей з Києва на бусах, а щоб повертатися, вони не мали водія. Я зголосився допомогти», — розповідає хлопець. Буси погнали у Волинську область, завантажили гуманітарними вантажами та поїхали до столиці.

Дім, військкомат, війна

Юрієві необхідно було потрапити до Києва в район Теремків — там у батьків зберігався його військовий квиток, без якого хлопець не міг піти у військкомат. «Я офіцер, молодший лейтенант після воєнної кафедри в КПІ. Військова спеціальність — зв’язок. А документи лежали у батьків. Ми заїхали до Києва як тільки закінчилася комендантська година. Я взяв документи, і хлопці дорогою до ВДНГ — їхнього пункту призначення — закинули мене у військкомат», — розповідає Юрій.

До військкомату Юрій того дня прийшов одним із перших. «Мене запитали, хто я, де живу. Інформації про те, що я живу не в Україні, там приємно здивувалася. Офіцер, який розподіляв людей, повідомив, що він теж за фахом зв’язківець, але людей із таким профілем зараз не розподіляють», — розповідає Юрій. Він запропонував сісти з ним поруч та займатися прийманням та оформленням документів новобранців.

Але Юрієві такий варіант не підходив.

Наразі американський айтішник — командир стрілецького взводу, який обороняє Київську область. Деталі про свою роботу зі зрозумілих причин Юрій не розповідає. «Всі бойовики, якщо можна, після війни», — каже хлопець.

«Не треба робити з мене героя»

Юрій каже, що не вважає себе героєм. «Я не унікальний у своєму рішенні. У мене у взводі восьмеро людей, які пройшли війну. І є хлопці, які воювали не один рік», — каже він.

Свою мотивацію він описує ось так: «У мене скоро буде дитина, вдома вагітна дружина. І я подумав, що, якщо років через п’ять дитина мене запитає, що таке Україна, а я відповім, що це місце, де могли б убити твоїх бабусю і дідуся. І потім дитя запитає: а ти де був? І у мене не буде відповіді хорошої. Я зрозумів, що не зможу з цим жити. Ось тому я приїхав».

Хлопець зізнається, що найяскравішим враженням для нього в цій війні є дитячий малюнок, який йому передали волонтери.

А ще — гарячі хачапурі. «Це були найсмачніші хачапурі в житті, нас на блокпосту почастувала людина, машину якої ми перед цим доглядали. О 5-й ранку я не знаю, де він їх узяв. Гарячі, посеред поля -9», — розповідає айтішник, що став до війська.

Solution Architect у EPAM виїхав з Харкова та допоміг евакуювати понад 1500 людей, у тому числі айтішникам. Розповідаємо його історію

По темі

Solution Architect у EPAM виїхав з Харкова та допоміг евакуювати понад 1500 людей, у тому числі айтішникам. Розповідаємо його історію

«Іншого варіанту, ніж захищати країну, я для себе не побачив». Історія дата-аналітика Quarks, який приєднався до ЗСУ

По темі

«Іншого варіанту, ніж захищати країну, я для себе не побачив». Історія дата-аналітика Quarks, який приєднався до ЗСУ

«Робота — просто вогонь», «Knowledge sharing з колегами з НАТО», «роботодавець наполіг на використанні його техніки». Як айтишники відгукуються про службу у ЗСУ

По темі

«Робота — просто вогонь», «Knowledge sharing з колегами з НАТО», «роботодавець наполіг на використанні його техніки». Як айтишники відгукуються про службу у ЗСУ

Читайте головні ІТ-новини країни у нашому телеграмі

По темі

Читайте головні ІТ-новини країни у нашому телеграмі