Син Юрія Косюка, власника одного з найбільших агропромхолдингів у Європі та світі МХП, вже кілька років будує власний бізнес. Іван так само як і батько, любить створювати нове. Але, на відміну від продовольчої імперії батька, син вирішив піти іншим шляхом — увійти в IT і затриматися там, попри факапи й розчарування.
Син Юрія Косюка, власника одного з найбільших агропромхолдингів у Європі та світі МХП, вже кілька років будує власний бізнес. Іван так само як і батько, любить створювати нове. Але, на відміну від продовольчої імперії батька, син вирішив піти іншим шляхом — увійти в IT і затриматися там, попри факапи й розчарування.
Йому тільки 23, але на його рахунку досвід створення ігор, податкового калькулятора, фінансового сервісу, співпраця з реальним бізнесом і гора амбітних планів. Свої перші гроші Іван заробив, продаючи на OLX куплені на AliExpress спіннери. «Я тоді вийшов у нуль», — з посмішкою згадує хлопець. Реальний же заробіток трапився в Бостоні під час навчання в університеті — Іван брав участь у дослідженні міського трафіку, а також асистував професору, пояснюючи предмет «Статистика» студентам, яким це було необхідно. Платили, каже Косюк, $15 на годину.
Іван, всупереч стереотипам про дітей багатих батьків, живе в орендованій квартирі і ходить пішки — машини у нього немає. Більшість часу підприємець проводить на роботі — в офісі коворкінгового простору Lift99. «Навіть якщо б у мене були гроші на квартиру, я б їх все одно вклав у бізнес», — говорить він.
dev.ua зустрівся з Іваном і поговорив з ним про те, який бізнес він будує, чи допомагає йому в цьому американська освіта і чи пов’язані його проєкти з компанією МХП. Розповідаємо найцікавіше з бесіди.
Іван Косюк отримав ступінь бакалавра з управління бізнесом (Business Management) у Бостонському університеті. Парубок обрав цей виш тому, що він був у топі вищих навчальних закладів з бізнес-освіти.
«Коли я поступав, мені здавалося, що щоб робити бізнес, потрібно вивчати бізнес. Але це виявилося не дуже правдивим. Тому що самі знання були не сильно релевантними», — посміхаючись, зізнається Іван.
Випускнику математичної школи, де часто доводилося ходити на нульовий урок, а після — висиджувати ще вісім занять, американський підхід до освіти виявився занадто простим. «Студенту можна самому вибирати, коли і які курси вивчати, але навантаження при цьому, як мені здалося, низьке. Тому я брав більше предметів», — розповідає Косюк.
Крім додаткових курсів, студент приловчився ходити на лекції з математики і точних наук в Массачусетський технологічний університет. А до третього курсу, коли нагрянув ковід і всіх відправили на дистанційне навчання по домівках, вже будучи в Києві, Іван усвідомив, що може закінчити навчання за екстернатною формою.
«Я повернувся додому і подумав, що вивчив все, що було цікаво. Написав в університет, і виявилося, що норми щодо освоєння курсів досить, щоб отримати ступінь бакалавра за три роки замість чотирьох», — розповідає він.
Тоді парубок прийшов до батьків і сказав, що набрав балів на червоний диплом за американськими мірками, і хоче залишитися в Україні, щоб будувати свій проєкт зі своєю командою.
Батьки не заперечували. І оскільки університет повернув гроші за останній рік навчання, Косюк-молодший вирішив почати на них бізнес. Йшлося приблизно про $100 000.
Іван каже, що дуже любить будувати щось нове: «Я в захваті від того, що всі люди унікальні, у всіх є талант, і я кайфую від того, коли люди отримують можливість свій талант по максимуму використовувати».
Але своїм талантом хлопець зумів скористатися не відразу. Ще в університеті він намагався реалізуватися в команді однодумців. З першого курсу хлопці намагалися створювати ігри. «Не потягнули», — зізнається Іван.
Потім була спроба запуску сайту про податкові пільги в Україні. «Згідно із законодавством велика кількість людей підпадає під податкові знижки. Але мало хто знає, як ними користуватися. Ми подумали, що було б круто цей процес автоматизувати», — розповідає молодий підприємець.
Але і тут система не спрацювала. Розробники прочитали закон, вирішили, що можна все перевести в електронний формат. Але зіткнулися в реальності з тим, що при спілкуванні з податковими органами всі процедури зводилися до фізичних папірців і особистої присутності платників податків. Електронні засоби комунікації не працювали.
Наступна спроба молодих підприємців — створення платформи для кредитування між людьми без участі банків або кредитних організацій. На цей проєкт і пішли зекономлені на навчанні $100 000. За задумом розробників, кредитори і позичальники в Україні повинні були без переплат і комісій посередникам отримувати необхідні послуги і вигоди.
Під проєкт зареєстрували компанію — ТОВ «Велт Україна», засновниками якої стали четверо однодумців: Іван Косюк, Максим Конєв, Олександр Горбач та Катерина Прасол. Хлопці навіть подали заявки на реєстрацію кілька товарних знаків — Moneysharing, «Свідомо» та «Свідомо Манішерінг».
«Ми зібрали команду і працювали над платформою близько восьми місяців. Спочатку, перші місяці чотири, ми працювали дуже активно над софтом, а потім проект застопорився на юридичних формальностях», — зізнається Іван. До того ж гроші стали закінчуватися, і команді довелося думати про те, як розвиватиметься і заробляти далі.
Чотири місяці юридичних узгоджень, зізнається Іван, дозволили команді все переосмислити. Він усвідомив, що кредитний проєкт досить складний, і навіть якщо задумка вистрілить, все може дуже швидко зламатися.
«Я розумів, що утримувати команду з восьми осіб, в якій шестеро на зарплаті, буде за таких ризиків складно. Але ж я несу за цих людей відповідальність», — каже підприємець.
Для більш ретельного планування витрат молодому менеджеру явно не вистачило досвіду. «Ми заскочили в цей човен дуже швидко, але я до цього, ймовірно, як менеджер, не був готовий. Ми набили дуже багато шишок, і це непогано — адже тих помилок ми більше намагаємося не повторювати», — каже Іван.
Подумавши про те, як «вигребти» з ситуації, що склалася, партнери вирішили продавати послуги розробки. Але не просто так, а з додатковою цінністю — інноваційним консалтингом.
«Зараз в Україні часто застосовують практику аутсорс — реалізовують чиюсь ідею. І ми запропонували послуги під ключ — від розробки ідеї, яка закривала б потребу і біль клієнта, до її реалізації. Ми до аутсорсу додали інноваційний консалтинг», — розповідає Іван.
Втім, і тут не обійшлося без провалів. Перший проєкт по розробці Іван називає найбільшим своїм факапом. «Ми дуже погано його задокументували, нормально ідеї не розписали, і в підсумку проєкт, який ми планували створити за два місяці, розтягнувся на шість. Мені за це навіть трохи соромно», — каже підприємець.
Свою інноваційну консалтингову розробку команда досі доводить до розуму, але три повноцінних великих контракти в Україні вже виконали. На рахунку «Велт Україна» — проект для регіонального фуд-рітейлера «М’ясорубка» і ще кількох, поки не дуже відомих бізнесів.
За словами Івана, зараз команда веде переговори з потенційними клієнтами в Англії та Америці.
«І такий підхід, на щастя, допомагає нам стабілізувати дохід, залишатися платоспроможними. А також це класний досвід — ми не просто розробляємо, ми багато аналізуємо, набираємося досвіду», — каже Косюк.
Поки проєкти команду «годують», і додаткового фінансування підприємці не залучали. «Але у нас поки що немає такого, щоб хтось регулярно давав гроші. Ми живемо від milestone до milestone: проєкт зробили — розрахунок отримали. Доходи ще не постійні», — зізнається Іван, вірячи, що його бізнес стане прибутковим вже скоро.
Ймовірно, шлях до грошей і слави для Івана міг бути набагато простішим. Він, безумовно, міг би піти на роботу в компанію батька. Але обрав замість стабільного доходу у великій компанії самореалізацію.
Втім, зізнається, Іван, з МХП він активно взаємодіє.
«Напевно, ми співпрацюємо в тому форматі, в якому батько і хотів. Замість того, щоб він мені говорив, куди йти й що робити, я сам ходжу по офісу, спілкуюся з департаментами IT і інновацій, шукаю ніші, де я і моя команда могли б бути корисними», — розповідає він.
До речі, каже Косюк-молодший, кілька його домашніх ідей, випадково озвучених за сніданком вдома, вже впроваджуються в життя. «У нас дуже часто, поки я з батьками жив, за сніданком обговорювалися якісь ідеї. І майже завжди батьки мені говорили: та ні, що за фігня. А потім раптово я чую, що в МХП розвивають мої ідеї. Таких було штуки чотири. І ось зараз МХП будує бульйонний завод, це раніше я запропонував батькові ставити вендингові апарати з курячим бульйоном», — не без гордості каже Іван.
В одному з проєктів активно допомагає МХП і команда «Велп Україна». «Не секрет, що в компанії часто проводяться конкурси ідей серед співробітників. І так склалося, що один з переможців цього конкурсу — дівчина на ім’я Таня — не знала, що робити з розробкою», — розповідає Іван.
Департамент IT в МХП зазвичай дуже завантажений. І Таня почула, що Іван займається чимось айтішним, прийшла, і вони разом знайшли рішення, яке зараз втілюють у життя.
Проєкт, за словами Івана, пов’язаний зі створенням інструменту, який допоміг би співробітникам організовувати своє спортивне життя. У центральному офісі МХП є спортзал з тренерами, але багато з них не можуть подолати бар'єр для початку занять спортом. Тому з’явилася ідея створити інструмент, який би мотивував співробітників приділяти увагу своєму тілу і спорту.
«Починалося все з челенджу, наприклад, з планки. Потім ми вирішили створити додаток для мобільних телефонів, в якому були б відеоуроки, елемент змагання для співробітників різних департаментів. Вже скоро збираємося виходити з готовим рішенням», — ділиться IT-підприємець.
Проєктна робота — це добре, але непостійно, зізнається Іван. Втім, передумови для створення стабільного бізнесу у Івана і команди є.
«Вже у вересні ми готові запустити проєкт, який стане, я впевнений, регулярним бізнесом», — розповідає Іван.
Йдеться про онлайн-аукціон, та працює він інакше, ніж звичні для нас торги. Але про все по порядку.
Ідею створення такого продукту Івану підкинув його друг, який навчається на хірурга в Німеччині. «Я взагалі людина азартна. Але не в контексті ставок або скачок, а скоріше в частині доведення своєї правоти в спорах, якщо точно впевнений, що знаю краще. Але при цьому я часто помічав, що асоціації з азартом негативні», — розповідає Іван.
Казино змушує просадити останні гроші, ставки на спорт заважають думати раціонально, міркує Іван. І раптом згадує випадок з дитинства, коли він з дідусем та іншими дітьми-однолітками по неділях грали в лотерею.
«Ми вгадували числа, і це була непідробна класна емоція. І я хочу її повернути», — ділиться підприємець.
Іван чітко розділяє азарт на поганий (наприклад, рулетка або гральні автомати працюють як приманка до тих пір, поки не програєш, адже ти граєш проти системи, яка завжди виграє) і хороший (з приємними емоціями від того, що ти чогось досяг і щось за це отримав).
«Наш аукціон — це інструмент, який дозволяє задовольнити азарт, змагаючись з людьми якимись ідеями. Це частково психологічна гра, в якій можна перехитрити всіх», — розповідає він.
Щось схоже раніше реалізовували в США і Європі на радіо. Але воно, за словами Івана, зникло, оскільки не мало інструменту взаємодії з людьми, не було механізму підтримки емоції.
Працює аукціон як торговий майданчик: на сайті uaction.club є перелік товарів, які можна купити. Але зробити ставку можна тільки у внутрішній валюті аукціону — тікетах. Товар дістається тому, хто запропонує мінімальну унікальну ціну.
«Для побудови функціоналу аукціону ми провели масштабне дослідження, фокус-групу, учасники якої розповідали нам хід своїх думок при ставці. В результаті вийшов інструмент, в якому люди змагаються між собою, а команда „Велп Україна“ бере плату за організацію такої гри», — розповідає Косюк.
Для участі в аукціоні потрібно купити тікет, вартість якого 20 грн. Але найчастіше, каже Іван, тікети купують пакетами — по 15-20 штук. І якщо, наприклад, айфон коштує $1000, то всі бажаючі його придбати витратять на тікети, за підрахунками організаторів, в 3-4 рази більше.
«Люди нам платять не тільки за те, щоб отримати якусь річ, а й за досвід, за емоції», — каже Косюк.
Лоти для аукціону хлопці вибирають виходячи з трендового і інтересів потенційних клієнтів, котрих шукають в Instagram. І інтерес до проекту очевидний.
«Під час бета-тестування, яке тривало шість тижнів, в аукціоні взяли участь 1000 унікальних користувачів. В основному це українська молодь, а наші головні переможці — співробітники IT-компаній», — розповідає Іван.
За його словами, на iPhone 12 було зроблено майже 4 000 активних ставок. І так, тут можна купити iPhonе набагато дещевле, ніж в магазині. «У нас iPad забрали за 1000 грн, iPhone — за 2000 грн. Нам не принципово, за якою ціною продана річ. Ми заробляємо з потоку, за кількості кроків. Є кілька людей, які виграли речі за 0 грн. Це неочевидний психологічний пазл для людей», — каже засновник проєкту.
Основний параметр в цьому стартапі — маркетинг, адже з його допомогою приходять нові покупці. «Ми пробували просувати в Instagram, Facebook, TikTok. Зараз наш маркетологог каже, що TikTok не працює, а найефективнішою залишається Інста», — говорить він.
На питання про те, як в своєму умовно азартному бізнесі хлопці виокремлюють неповнолітніх, Іван відповідає, що система розпізнає тих, хто платить за банківськими картками. «Тому якщо виникнуть питання і в аукціоні несанкціоновано з’являться неповнолітні, ми зможемо це перевірити і змінити», — говорить він.
Розробка і консалтинг компанію Косюка, Конєва, Горбача і Прасол годують, аукціон — дає віру в світле майбутнє. Але є ще дещо, що стартапери поки тримають в секреті. Йдеться про проєкт з машинним навчанням. Іван каже, що хлопці шукають спосіб навчити машину розпізнавати брехню і блеф опонента.
«Це використовується в онлайн-іграх, а в США Пентагон використовує це в підготовці армії», — каже він, залишаючи подробиці в секреті.
Для розвитку цього та інших напрямків Івану потрібно доукомплектувати команду. «Зараз в команді працює 10 чоловік. Розробка дуже завантажена. І я шукаю п’ятьох розробників, тому що на порозі ще один проєкт, плюс потрібно розвивати аукціон», — говорить він.
Крім того, в команді відбулися невеликі зміни. Двоє хлопців, які раніше відповідали за розробку, поміняли вид діяльності — пішли зі стартапу в щось більш стабільне.
Зарплата, за словами Косюка, в його проєктах ринкова.
«Ми спочатку думали, що візьмемо міддл на ринкові зарплати — $ 3500-4500. Але, можливо, будемо дивитися на хлопців з меншим досвідом, у яких є вогник в очах. Ми готові їх навчати. Я сподіваюся, що ми зможемо знайти джуна на зарплату в $1000-1500. У нас є хороший ментор — наш СТО», — говорить він.
Для приманки Іван акцентує увагу на тому, що в команді за винятком декількох фахівців, працюють хлопці не старші 25 років. «Вони всі дуже заряджені! Шукаємо таких же», — говорить він.
На досягнутому Іван зупинятися не збирається. «Я хочу спробувати створити новий спосіб створення нового», — амбітно говорить він. І пояснює, що світ влаштований так, що людина, яка має ідею, сама визначає, скільки часу в її реалізацію готова вкладати. «Наприклад, хочу вкладати в проєкт 80 годин на тиждень. І тоді я шукаю команду, менторів, акселератор, і все реалізую», — каже підприємець.
Але якщо у людини є ідея, а вона не може собі дозволити повністю відмовитися від основної роботи, зобов’язань, щоб її розвивати, то і час, який вона готова в неї вкладати, скажімо, 10 годин, пропадає непродуктивно.
«Зараз система вибирає найбільш активних, найбільш палаючих, які і будують часто щось нове. А якщо впорядкувати людей за кількістю часу, який вони хочуть інвестувати в свої ідеї, у нас з’явиться купа людей, яким бракує можливості розвивати свій проєкт, вкладаючись у нього повністю», — каже Іван. Там, впевнений хлопець, буде в сотні разів людей більше, ніж тих самих палаючих і продуктивних.
Косюк хоче створити ефективну екосистему працевлаштування, в якій об'єдналися б великі IT-компанії. І в рамках екосистеми замість фул-тайму в одній компанії співробітник міг би брати участь в декількох проєктах, комфортно розподіляючи свій робочий час і для себе, і для роботодавця.
«Це така біржа робочого часу, де фахівці зі сфери цифрового бізнесу та креативної економіки, об'єднані спільною культурою, можуть працювати в декількох проєктах одночасно. Співробітникові не потрібно буде звільнятися, достатньо буде прийти до керівника і повідомити, що він хоче працювати частково на нього, а частково на сусіда», — пояснює Іван.
Тут, за його словами, є два бенефіти: на співробітників буде набагато менше тиску, а роботодавцю не потрібно буде думати, чим зайняти людей, якщо у компанії перерва між проєктами. «Їм дозволять легально фрілансити. Крім того, в такій екосистемі без проблем взяти консультацію юриста, креативщика, програміста. Але при цьому ставка за ту чи іншу роботу повинна бути збалансованою, ринковою», — каже підприємець.
Адмініструвати цю систему буде складно, зізнається Косюк, але люди отримають можливість на місці збирати команди для реалізації власних проєктів.
«Я вірю в те, що таким чином ми зможемо дати людям можливість робити щось нове. І так, наше суспільство не ідеальне, але якщо об'єднати людей загальними цінностями і дати їм рівні можливості, все вийде», — підсумовує Іван Косюк.
