На минулому тижні багато світових медіа повідомили про те, що біля берегів Марселю трапився незвичайний інцидент. Французька поліція заявила, що розслідує численні обрізки підводних волоконно-оптичних інтернет-кабелів.
На минулому тижні багато світових медіа повідомили про те, що біля берегів Марселю трапився незвичайний інцидент. Французька поліція заявила, що розслідує численні обрізки підводних волоконно-оптичних інтернет-кабелів.
Вони з’єднують Марсель з Міланом, Барселоною та французьким містом Ліон, та були серйозно пошкоджені. Місцевий оператор Free заявив, що його ремонтні бригади були мобілізовані до світанку, щоб усунути «акт вандалізму на нашій оптоволоконній інфраструктурі».
Кілька кабелів у спеціальних бетонних корпусах, закопаних у землю, були повністю розірвані. Пошкодження призвели до серйозних збоїв у мережі у районі Марселя. А Компанія з кібербезпеки Zscaler навіть заявила, що обірвані кабелі вплинули на всесвітню зв’язанність інтернету — передачу трафіку до Азії, Європи, США та потенційно інших регіонів.
«В результаті обрізання кабелю клієнти можуть спостерігати втрату пакетів і/або затримку для веб-сайтів і програм, які проходять ці пошкоджені шляхи», — писали дослідники Zscaler.
Треба сказати, що Марсель є одним з великих хабів для підводної кабельної інфраструктури світу. Це важливий вузол для передачі інтернет-трафіку з Африки та Азії по дну Середземного моря.
Новина про розрив підводних кабелів під Марселем гучно пролунала в інтернет-виданнях. Однак наслідки цієї події для міста, як у принципі для регіону, були незначними. Чого не можна сказати про ще один інцидент, який стався буквально за кілька днів після марсельської інтернет-аварії.
Так, наприкінці минулого тижня зв’язок Шотландії із Шетландськими островами був серйозно порушений. І знову та сама причина — пошкодження підводного кабелю.
Постраждали будинки та підприємства, що знаходяться за 210 км від материкової частини Шотландії та мають населення близько 23 000 осіб. Багато магазинів не могли приймати платежі за картами. Стаціонарні та мобільні телефони не працювали, а офіцери поліції патрулювали острови, намагаючись заспокоїти мешканців.
Влада заявляла, що це надзвичайна ситуація для острова і пошкодження було випадковим:
«Немає жодних підстав припускати протилежне, але робота продовжується, щоб точно визначити, у чому була причина проблеми».
Хоча того ж дня низка британських медіа повідомили про те, що якраз на той час неподалік островів було помічено дослідницький російський корабель Академік Борис Петров, з високотехнологічним обладнанням для підводного спостереження та збору розвідданих.
«Він зареєстрований як науково-дослідне судно, але функціонує як корабель-шпигун», — сказав норвезькому телеканалу NRK Столе Ульріксен, інструктор норвезької військово-морської академії.
Іноземні медіа, які описували події у Франції та в Шотландії, так чи інакше згадували у своїх статтях аварію на підводному газопроводі Nord Stream у Балтійському морі.
Чи є якийсь зв’язок між цими подіями, сказати поки що важко. Взагалі ще не були оголошені результати розслідувань, причина розриву кабелів як під Францією, так і під Шотландією невідома.
Але, принаймі, ми вже зараз можемо розповісти, як працює підводна система кабелів, яка огортає всю нашу планету та наскільки вона вразлива.
Для того, щоб зрозуміти це, ми поспілкувалися з Віктором Катком, головним радником з питань науково-технічної політики «Укртелекому». Віктор також багато років працював в International Telecommunication Union (ITU) саме над розробкою міжнародних галузевих стандартів для експлуатації підводних кабелів.
Віктор розповів, що випадок у Марселі звернув на себе увагу світової громадськості, тому що раніше вважалося, що пошкодити підводну інфраструктуру практично нереально.
«Ми раніше вважали, що ці підводні лінії дуже надійні і їх пошкодити практично неможливо — будували їх тисячами кілометрів», — підкреслює він.
«Раптом виявилося — що світ дуже вразливий через підводні ВОЛЗ. І виявилося, що є низка держав, де основні потоки інформації рухаються морськими лініями», — розповідає Віктор Каток.
Як він каже, пошкодити такий кабель дуже непросто. У береговій лінії він укладається в ґрунт на 50-70 см. Він броньований сталевим дротом завтовшки 5-6 мм. До того ж у Марселі кабель лежить у бетонному жолобі.
Тому будь-який випадок аварії на підводних кабелях розглядається світовою спільнотою особливо уважно. Адже більшість світової телекомунікаційної інфраструктури залежить від функціонування тисяч підводних кабелів.
І деякі країни, такі як острівна Японія, наприклад, можуть отримати суттєву шкоду, якщо раптом знайдеться спосіб масово проводити такі диверсії. І якщо раптом такі охочі в принципі з’являться.
У випадку з узбережжям Марселя, як каже Віктор, розглядалася одна з версій — малий підводний човен. Але, як він уточнює, він не впевнений, що відбулася саме диверсія і що розрив не був пов’язаний з якимись іншими причинами.
Доступ до технологій, які могли б зайнятися підривом підводних кабелів на великій глибині, як каже Каток, має дуже незначна кількість країн у світі, яких можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Віктор Каток згадує, що розбір польотів подібної історії вже мав місце. Якось Палестина винесла на обговорення ITU випадок, коли її підводний кабель було пошкоджено. І це викликало перебої у роботі інтернету. Палестина звинуватила Ізраїль. Але розбір польотів так і ні до чого конкретного не призвів. Ізраїль заявив, що цього не робив.
Вразливі не лише острівні країни. Наприклад, Італія для забезпечення країни передачею даних, прокладає кабелі вздовж узбережжя. Це набагато дешевше і в принципі простіше, ніж узгоджувати землевідведення у місцях, де багато історичних споруд.
У повідомленнях французьких медіа йшлося про те, що при нещодавньому розриві кабелю постраждав не лише місцевий трафік, а й було порушено всесвітню пов’язаність інтернету.
Хоча Віктор каже, що швидше за все це були не великі магістральні, а другорядні. Просто в них потрапив якийсь потік із магістральних кабелів. Він дійсно мав передаватись на багато тисяч кілометрів.
Тому був збій у передачі інтернет-трафіку, але його швидко усунули перемиканням на резервні канали.
«В Україні це ніяк не відчувалося. Збій був на потоці, який обчислювався мегабітами за секунду. Це ніяк не терабітні потоки», — наголошує експерт.
Видання Telegeography щороку випускає спеціальне дослідження на цю тему. У свіжому випуску за 2022 рік представлено 486 кабельних систем та 1306 майданчиків, які нині діють чи будуються.
Це завдання спеціальних кораблів. Примітно, що ITU навіть має спеціальний реєстр таких кораблів, які мають бути сертифіковані для таких робіт.
Ось, наприклад, італійське судно Antonio Meucci.
Корабель прокладач підходить і пришвартовується до причалів заводу, який виготовляє підводні кабелі. Через спеціальний рукав продукція подається на борт. У Європі є кілька таких заводів.
Примітно, що у Чорному морі працював корабель, який прокладав мідні кабелі. Називався він Цна. Це було ще за часів СРСР. Після його розвалу судно отримало нову назву — Екотех. Воно заново було введено в експлуатацію під українським прапором у 2005 році та було приписано до порту Севастополь.
На його борту було три тягові машини з тяговим зусиллям до 30 тонн. Корабель міг прокладати кабель на глибині до 2500 метрів на швидкості 5 вузлів.
На жаль, у 2011 році корабель продали росії і він отримав нову прописку — Новоросійськ, а також нову назву «Академік Андрєєв». Зараз же воно лежить десь у бухтах захопленого рашистами Севастополя.
Після появи телеграфу виникла ідея про з'єднання телеграфною лінією Великобританії та Франції. Повітряні лінії, які вже застосовуються у світі, були для цього непридатні — ширина протоки Ла-Манш становить кілька десятків кілометрів. Тоді й виник план прокласти кабель дном. Проте, англієць Вітстон, який запропонував цей проект, зіштовхнувся із серйозною проблемою.
Для тривалого перебування в морській воді, що роз'їдає, кабель потребував відповідної ізоляції. Вихід шукали з 1837 року, і він знайшовся, хоч і не відразу — німецький інженер Вернер Сіменс запропонував ізолювати підводний кабель гуттаперчею — затверділим соком тропічних дерев, що росли в Малаї.
У 1927 році між Європою та Північно-американським континентом створено радіотелефонний зв’язок. Переговори між Старим і Новим світом здійснювалися за допомогою довгохвильового радіозв’язку та були досить дорогими. Використовувати для телефонного зв’язку міжконтинентальні кабелі було неможливо — ними можна було передавати телеграфні сигнали, але неможливо (виключаючи короткі відстані) транслювати складніші, звукові коливання — людську мову.
І лише в 1956 році нарешті був прокладений дном океану трансатлантичний телефонний кабель між Америкою і Європою.
Віктор Каток дає зрозуміти, що тут важко назвати якусь єдину ціну. Все залежить від випадку та умов. Наприклад, в Індонезії між островами минулого літа прокладали оптику. І 1 км коштував приблизно 50 тисяч доларів. Потрібно відзначити, що це невелика недорога ділянка. Але ціна дещо збільшувалася через те, що потрібен був захист від акул.
Єдина подібна станція є в Одесі. Але вона вже кілька років не функціонує. Раніше вона була на балансі держави. А коли «Укртелеком» був приватизований — перейшов у приватні руки.
Одеська берегова станція була частиною системи, яка мала назву Чорноморська волоконно-оптична кабельна система (BSFOCS). Її довжина — 1300 км. Була введена в експлуатацію у вересні 2001 року та мала загальну пропускну здатність 20 Гбіт/с по 2 парам волокон. Одеса з'єднувалася підводним кабелем з Варною, ще одна ділянка мережі йшла до росії.
Загалом передбачалося, що одеський кабель дійде до Грузії і таким чином забезпечить один із маршрутів трафіку з Європи до Азії (так званий Шовковий шлях). Але цьому так і не судилося статися.
Кабель, що йде від Одеси, на дні Чорного моря лишився. Хоча за міжнародними нормами, коли експлуатація кабелю припиняється, його треба піднімати. Але вердикт українського інституту гідрології був такий: піднімати не треба — порушимо флору та фауну. То він там і лежить.
