«Люди телефонували навіть на початку повномасштабки. Ракети летять, росіяни під Києвом, а вони: нам треба здати батарейки!». Колишня айтівиця і керівниця руху «Батарейки, здавайтеся» Любов Колосовська про ринок переробки батарейок і те, чого йому не вистачає

Чи можна чітко означити масштаб проблеми, з якою ви маєте справу? На сайті руху вказано, що лише 6% батарейок переробляється. Але скільки батарейок в Україні потребують переробки? 

Цифра на сайті стосується класичних знайомих нам в побуті алкалінових та сольових батарейок, а також батарейок-таблеток. Щодо літієвих батарейок ми зараз будемо робити окреме дослідження. 

Як порахувати? Через запит в Митну службу, ми щорічно це уточнюємо: скільки в'їжджає нових батарейок, скільки відпрацьованих виїжджає на утилізацію.

Втім, важливо: 6% для України — це вже великий результат. Адже в кількісному вимірі  він означає, що понад 10 млн батарейок щорічно не потрапляють на звалище, а переробляються. Решта батарейок, на жаль, головним чином потрапляє саме на сміттєзвалища. Ці батарейки уже навряд чи хтось утилізує. Принаймні, я не знаю такого досвіду в світі, щоб хтось розкопував сміттєзвалище в пошуку батарейок. Токсичні речовини, зокрема, і з батарейок, просочуються в ґрунтові води та забруднюють території навколо. А ще —  від батарейок звалища загоряються, часом 2-3 рази на місяць, і там вже горять не тільки батарейки, а все підряд. 

Наш ворог —  це не байдужість людей, вони насправді доволі активні, якщо дати можливості. Це донедавна — відсутність інфраструктури, звички, системи.

Таку історію ми просуваємо, зокрема, в роботі з дітьми. Адже багато пунктів збору батарейок наші волонтери відкривають саме у школах.  

А скільки людей у вашій організації, умовно, «ловлять» ці батарейки? 

До початку широкомасштабного вторгнення у нас була більша команда, а зараз ми її перезбираємо, бо частина людей пішли в інші сфери, хтось поїхав за кордон.

Усю нашу діяльність можна розділити на два напрямки. Умовно, хардово-промисловий — це спільне з нашим промисловим партнером вивезення батарейок на склад і зберігання їх там, сортування, формування фур для відправлення на завод. У цій діяльності залучено вісім людей. В частині організації мережі збирання — зараз нас троє людей на постійній основі, притому що є потреба щонайменше в шести. Ще близько шести людей працюють з нами парт-тайм. 

Всі батарейки потрапляють на склад нашого партнера «Екологічних інвестицій» в Києві. Ми, по суті, працюємо разом, але розподіляємо обов’язки. Скажімо, рух займається комунікаціями з заводами та їх пошуком, адже заводи періодично змінюються, ми налагоджуємо систему обліку, логістику, звітність. А компанія-партнер виділяє час своїх співробітників під промислову частину проєкту, відповідає за документальну частину, за те, що стосується правильного оформлення діяльності. 

Ми просто створюємо умови і забезпечуємо, щоб процес утилізації батарейок відбувався. А долучаються до цього українці: як компанії, так і волонтери. Зараз на нашій мапі більш ніж 1600 пунктів приймання, тобто ми забезпечуємо вивезення всіх цих батарейок. Приймаємо заявки, відповідно, від такої кількості магазинів, волонтерів, офісів, під'їздів. У нас 250 волонтерів, але стоїть достатньо велика черга нових волонтерів, які хочуть приєднатися. Кількість батарейок, яка збирається, при цьому зростає. 

«Одним альтруїзмом тут не обійтися». Ми розбиралися, що роблять в Україні для утилізації відпрацьованих батарейок, як це відбувається та скільки коштує, чому держава залишається осторонь і чи не сядуть від цього батарейки в самих екоактивістів

По темi

«Одним альтруїзмом тут не обійтися». Ми розбиралися, що роблять в Україні для утилізації відпрацьованих батарейок, як це відбувається та скільки коштує, чому держава залишається осторонь і чи не сядуть від цього батарейки в самих екоактивістів

Наприклад, якщо взяти «Сільпо», то в цьому році мережа збере приблизно в півтора рази більше батарейок, ніж в минулому. У минулому році це було 40 тонн, а зараз це може бути 55-60 тонн.

І справа не у блекаутах та ліхтариках, де стало потрібно більше батарейок. Батарейок, згідно з офіційними даними, ввозиться стільки ж, імпорт не впав і не виріс, просто люди справді більш активні.

Чому ми відчуваємо брак ресурсів? Дивіться, близько 1,5 млн людей здають батарейки в наші контейнери. Тобто, фактично, сумарно 11 людей у нашій постійній команді організовують цю можливість для  1,5 млн українців. 

А ще є понад 200 компаній, з якими ми співпрацюємо, і які збирають батарейки у себе в офісах і замовляють туди наші коробочки. Окрім того, до нашої мережі приєднуються і банки, виробництва, компанії з усіх ключових галузей. 

Відповідно, ми перебуваємо у цьому гігантському потоці звернень і в умовах обмежених ресурсів, в тому числі фінансових, нам доводиться розставляти важкі пріоритети. У першу чергу під час масштабної війни для нас було важливо втримати всі наші великі ритейл-проєкти — жоден з них не зупинився, а за час повномасштабного наступу навіть навпаки додалися нові мережі. І ще одна додасться у грудні. Основний же виклик полягає в тому, що за перероблення батарейок треба платити і разом з батарейками ти маєш привезти на завод кошти на їх утилізацію.

Великі ритейл-мережі збирають найбільше — це наче зрозуміло. Але є ще будинки, школи чи умовний «Екобус», який їздить по населеним пунктам і потім вам передає ці батарейки. Можна якось оцінити обсяги збору по кожному напрямку? 

Щодо «Екобусів», то вони збирають батарейки, але передають нам не всі з них. Взагалі ситуація така, що частина комунальних підприємств їх збирають на склад, бо у них немає грошей на їх перероблення. Тож вони збирають, збирають, але нікуди не вивозять. Втім, вже зараз ми почали співпрацю з частиною комунальних перевізників, щоб знайти кошти на перероблення спільно.

Найбільше збирають фуд-мережі. Тобто ті, магазині яких знаходиться біля дому. Більшість українців готові здавати батарейки, тобто немає такої історії, що люди байдужі. Але їм має бути зручно. 

Взагалі, це теж наше глибоке переконання, що будь-які рішення, які змінюють світ на краще, мають бути зручними і зрозумілими для людей. Ми не вважаємо, що заради збереження природи людина, умовно, має стояти на одній нозі і переживати різкі незручності. 

Я зараз живу у Львові і неподалік від мене є «Сільпо». Я була здивована такій статистиці — виявляється, саме цей магазин є «чемпіоном України» по кількості зібраних батарейок в рамках цієї ритейл-мережі. Вони там за 10 місяців зібрали понад півтони. Хоча я, буваючи в цьому супермаркеті, ніколи не бачила, щоб людина здавала батарейки. Взагалі ніколи! Але ці півтони кажуть самі за себе! Це значить, що там великий потік людей. І чим більший в супермаркеті потік людей, тим, відповідно, більше батарейок там здається. 

Тому на першому місці точно фуд-ритейл, а далі — просто ритейл. «Епіцентри» я би назвала окремою категорією, тому що вони найдовше в проєкті і давно заслужили надійну репутацію. 

Водночас, школи теж збирають доволі багато, інколи навіть дивуєшся від цієї кількості. Зараз до нашого проєкту з «Епіцентром» приєдналися близько 180 шкіл. І це школи не тільки у великих містах, де працюють гіпермаркети, а й в маленьких селах у глибинці. Ініціаторами дуже часто виступають нереально круті вчителі, а часто й діти дуже різного віку або їх батьки. 

Тому ми справді хочемо, щоб у нас було більше ресурсів. Бо ресурси дадуть змогу  справлятися з тим потоком запитів, який іде до нас. Адже виходить так, що гроші інколи не встигають за батарейками. Тому кількість їх вивезень на завод завжди йде з невеличким запізненням. Ми стараємося зробити це максимально швидко, але все одно не завжди виходить. 

У цьому році ми вивезли шість фур, в тому числі це старі, раніше зібрані, 132 тонни батарейок. І це достатньо багато. У 21-му році, до повномасштабної війни, всього було п’ять фур, а у цьому році вже шість. 

Ви кажете, що гроші часом не встигають за батарейками. Основна сума коштів на утилізацію — це фонди торговельних мереж, які накопичуються, власне, з продажу батарейок. Як конкретно це працює? 

Коли мова йде про ритейл, то за перероблення сплачують зазвичай ті бренди, які там продають батарейки, плюс сам ритейлер. Але у нас є ритейлери, які за рік збирають батарейок більше, ніж продають. Бо ж, скажімо, в один супермаркет приносять відпрацьовані батарейки, які купувалися в іншому місці. Цей супермаркет не зможе перевірити карму всіх своїх клієнтів, як і походження цих батарейок. 

Можу запевнити, що ми як організація не вижили би, якби не мали відразу декількох джерел підтримки. Одним з цих джерел є прямі внески людей, і зараз ми хочемо додатково залучити ще 20 000 грн на місяць, щоб повернутись до рівня до початку повномасштабного вторгенння. Крім цього, таким джерелом є компанії, які замовляють в офіси коробочки. Тому що у вартості коробочки є якраз внесок на нашу діяльність. Він не щомісячний: вони просто замовляють коробочку, і коли вона наповниться, ми її вивозимо і вони замовляють нову. 

Тобто, це залежить від того, скільки хто збирає. Хоча є і компанії, які просто роблять внесок — без жодних умов. У нас велика партнерська історія зі збиранням батарейок.

Тому що всі, хто працювали з ритейлом, розуміють, що там завжди дуже жорстка рамка коштів. І тому ми боремося за кожен кілограм, який ми можемо переробити. Водночас, відпрацьованих батарейок стає все більше, поки немає законодавства, яке це регламентує. 

Переходимо до іншого питання — який відсоток від продажів батарейок йде на їх утилізацію? Це залежить від того, який баланс між тим, що мережа продає і збирає. Тобто, буває так, що мережа продає більше батарейок, але збирає не так багато. А буває так, що вона продає небагато, а збирає просто дуже багато. Тому цей відсоток дуже різний в залежності від мережі. Також інколи мережа утримує якісь свої додаткові фонди. Тобто, уніфікованої цифри не існує.

Плюс у ритейлера це може бути і комерційний відділ, і рекламний відділ, і відділ забезпечення. І кожен такий проєкт — він прямо дуже непростий. 

Коли ми опинилися в точці браку ресурсів, то першим пріоритетом було зберегти, втримати і розвинути ті проекти, які дають людям найбільшу інфраструктуру. Нам періодично пишуть люди і питають, умовно кажучи, куди здати один PowerBank. І нам це справді дуже резонує, але часом ми не встигаємо відповісти всім. Бо, наприклад, у цей момент приєднуємо до мережі великого ритейлера, щоби велика кількість людей могли принести і здати туди батарейки. Морально дуже непросто, коли багато людей хочуть робити щось хороше, але ти фізично не можеш відповісти всім. 

Водночас, в нашій команді ми дуже уважно намагаємося ставитися до питання невигорання. Ми хочемо грати вдовгу, а не загнати себе протягом короткого періоду часу, як роблять багато волонтерських організацій. Те, що нам уже 11 років, доводить ефективність нашого підходу. 

Ви побіжно згадали законодавство і його, м’яко кажучи, недосконалість в Україні. Що, власне, найбільш гостро стоїть в цьому аспекті?

З темою законодавства я особисто почала працювати з 2016 року, коли розроблявся перший законопроєкт про батарейки та акумулятори. Але, як на мене, основна проблема не в законодавстві, а у відсутності інституцій, які будуть його втілювати. Ти можеш написати в законі що завгодно, але якщо у тебе немає ефективного державного органу, в якому є можливість найняти людей на ринкові зарплати, які будуть цим профільно займатися, то з цього нічого не вийде. 

Тобто, перше — це орган, який забезпечує втілення. Але ще потрібен орган, який забезпечуватиме контроль. Якщо сьогодні ми поставили умову, що всі продавці батарейок мусять платити за утилізацію, і одні з них платять доброчесно, а інші просто купили якісь папірці, то хто це буде контролювати? А це буде відбуватися гарантовано! 

Має бути прозора митниця, щоб не можна було провезти ці товари «в сіру». Має бути прозора податкова, щоб всі бізнеси опинилися в однакових умовах. Тому, якщо ми хочемо справедливу реформу, нам потрібно думати, хто буде її втілювати. Зараз цих людей нема. 

Міністерство захисту довкілля відносно невелику команду і вони доволі обмежені в тому, що вони можуть. Якщо глобально, то нам потрібно, щоб після завершення воєнного стану пройшли вибори і якась адекватна партія проявила політичну волю і спробувала втілити системну реформу державної служби. 

Хоча це не скасовує той факт, що закони треба приймати. Я в цьому і минулому році доволі багато часу провела на зібраннях комітету Верховної Ради з питань екологічної політики. Наразі аналогічна модель розширеної відповідальності виробника мала бути законодавчо запущена щодо пакування. Це секторальний законопроект і далі за такою ж моделлю мали йти батарейки, електронне обладнання, шини, текстилі і так далі. Але от уже понад рік нічого не рухається. 

Якщо, умовно кажучи, зараз у нас з’являється закон, що всі постачальники товарів, будь-то батарейки, чи електроніка, чи просто паперові стаканчики, мусять закласти якийсь відсоток в ціну товару і забезпечувати утилізацію, то цей відсоток люди зазвичай взагалі не помітять. Він точно не критичний! Але завдяки його появі формується одразу декілька цілих ринків: з’являється розвинений ринок перевезення відходів, ринок перероблення відходів,  ринок вторинної сировини. А це все компанії і робочі місця, це ресурси, які залишаються в державі! Виходить же так, що зараз Україна купує макулатуру за кордоном. 

Чому в Україні вже дуже давно не ведеться жодних розмов про будівництво заводу для утилізації батарейок? Навіть чітко враховуючи економічну складову. Якщо ця діяльність ведеться в Польщі, чому завод не може працювати в Україні? 

Насправді, приблизно раз на місяць ми отримуємо звернення ентузіастів, які діляться, що розробили нову технологію для утилізації батарейок. Втім, більшість із цих технологій доволі відомі та десь вже застосовуються в світі, а те, що заводу в Україні зараз немає — для цього є економічні причини. 

Зокрема, мова йде про обсяги батарейок: завод в Польщі, куди ми останнім часом відправляли батарейки, переробляє 4000 тонн батарейок на рік, а у нас в Україні збирається всього лише 200+ тонн на рік. Тобто, в масштабах повноцінного виробництва — це мало, тому такому заводу важко вийти на операційну окупність. 

Окрема складність пов’язана із пожежною безпекою та інвестиціями в неї, особисто це стосується перероблення літієвих батарейок. Літій вибухонебезпечний при контакті з повітрям і заводи з перероблення літієвих батарей горять з певною періодичністю. 

За час, поки ми займаємося цією діяльністю, згорів великий завод в Німеччині, великий завод у Франції. Відповідно, перероблення літієвих батарей коштує набагато дорожче. Наприклад, є літієві батарейки, які часто використовуються в охоронних системах, типу lithium primary. На вигляд вони майже як звичайні «пальчикові» батарейки. Але їх переробка коштує в 25 разів дорожче! 

І ще одне. Якщо взяти, наприклад, електромобілі, то перероблення батарей від електромобілів, наприклад, в Німеччині, призводить до того, що умовний Nissan Leaf стає дорожчим на 2000 євро. Коли електромобіль у тебе вже відпрацював і ти хочеш купити новий, тобі треба утилізувати цей акумулятор. І навіть у законослухняній Європі люди шукають різні «схеми», як цього уникнути, бо це дуже дорого. Я це до чого? У цілому вся ця сфера потребує надзвичайно прозорого контролю, який передбачає диджиталізацію. 

До речі, щодо диджиталізації — в рамках руху «Батарейки, здавайтеся!» ми вже зараз публікуємо в онлайн режимі всі звіти про збір та перероблення, бо надзвичайно важливо, щоб сходилась ця контрольна сума: скільки зібрано, стільки і перероблено. Також мають бути звіти про подальшу долю всіх хімічних типів батарейок, не лише найбільш поширених. 

Адже  і зараз в Україні функціонують компанії, які начебто приймають батарейки, але насправді їх або взагалі не вивозять на переробку, або вивозять лише частково. 

Яка, до речі, зараз вартість утилізації на заводах? Бо в мережі можна зустріти різні цифри — 350, 400, 500 євро за тонну… 

Так, цифра на заводі може бути, умовно, 400 євро, для великих партій від 22 тонн. Але, щоб довести їх до заводу, потрібно ще дуже багато операцій зробити. Тому що всі підготовчі операції теж витягують достатньо багато ресурсів. І вартість насправді дуже різна в залежності від обсягу. Є компанії, які здають 10 кг, а є компанії, які здають 60 тонн. 

Якщо взяти, що утилізація міксу батарейок коштує 400 євро за тонну, то lithium primary (первинно-літієві) батарейки, скажімо, можуть коштувати 5500 євро за тонну. А кадмієві акумулятори — 3500 євро за тонну. 

Наш сайт, у першу чергу, про IT і технологічні рішення, тож маємо спитати вас як колишню айтівицю — наскільки ви задоволені тим, що кардинально змінили сферу діяльності? Чи ніколи не жалкували про те, що залишили ІТ? 

Мені дуже подобається бачити якісь видимі, конкретні результати своєї роботи в фізичному світі. Безпосередньо спілкуватися з людьми, яким ми, по суті, надаємо соціальні послуги, безпосередньо бачити ці батарейки, які ми вивозимо. 

У нас є традиція: всі, хто працюють у нас у команді, хоча би раз на умовні півроку мають обов’язково поїхати на склад, побути там і «понюхати» батарейки. Вони смердять просто кошмарно! І от коли ти чуєш цей запах електроліту, то розумієш, навіщо ти це все робиш. Тому тут дві причини — розуміння екологічного питання і взаємодія з людьми, з якими ми працюємо в цьому проєкті. Це дуже активні люди на місцях, які хочуть щось робити і використовувати наш інструмент для змін у суспільстві. Це правда дуже надихає.

Коли наша організація лише утворилася, то ми мали кілька дзвінків на день. Зараз ми можемо мати 50 дзвінків на день. Люди телефонували навіть в перший тиждень з початку масштабного вторгнення! Ракети летять на Україну, російські війська під Києвом, а вони такі — нам треба здати батарейки! 

Тому я точно не жалкую, що розпочала цю діяльність. Мені точно нелегко. Ну але дуже цікаво і не нудно. Власне, як і у нас в Україні загалом. 

Коли я працювала в IT, мені були ближчими продуктові компанії. І я вважаю, що великою мірою ті речі, які були частиною моєї роботи в технологічному середовищі, я перенесла в цю свою діяльність.

Я ще не знаю, яким буде моє майбутнє,я все так само люблю технології, інновації. Але відносно того, щоб повернутися в ІТ безпосередньо, то я би все ж хотіла лишитися на стику технологічних і соціальних питань. 

17-річний киянин розробив нову технологію екологічної утилізації шин, яку вже запатентував

По темi

17-річний киянин розробив нову технологію екологічної утилізації шин, яку вже запатентував

Український екостартап Releaf Paper, що переробляє опале листя на папір, запустив виробництво у Франції. У найближчі п’ять років компанія планує запустити перероблення листя по всій Європі

По темi

Український екостартап Releaf Paper, що переробляє опале листя на папір, запустив виробництво у Франції. У найближчі п’ять років компанія планує запустити перероблення листя по всій Європі

«Як можна навчати дітей, забороняючи те, без чого не обходиться теперішній світ». Історія 18-річної дівчини, яка поєднує IT та право та створює застосунок для захисту екології

По темi

«Як можна навчати дітей, забороняючи те, без чого не обходиться теперішній світ». Історія 18-річної дівчини, яка поєднує IT та право та створює застосунок для захисту екології

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

По темi

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

Підключай Megogo зі знижками за акційними тарифами.

від 99 гривень на місяць