КПІ, професор Павлов і перша зустріч із тим, що сьогодні назвали б APS/ERP

Історія співзасновника IT-Enterprise Володимира Михайлова, який розповідає, як формувалося покоління українських ІТ-інженерів. Далі — його пряма мова.

Архіпелаг ГУЛАГ vs ФІОТ: як я опинився у КПІ

На початку 80-х зі своєю золотою медаллю я, як і будь-який розумний хлопець в СРСР, хотів вступати до Мекки радянського хай-теку — до МФТІ (Московський фізико-технічний інститут). Коли я це озвучив удома, батьки впали в транс. Батько мовчав кілька днів, а потім дуже дохідливо мені пояснив, що після цього МФТІ (а він не сумнівався, що туди я вступлю), не маючи протекції при розподіленні, мій шлях лежатиме на якийсь «ящик» із колючим дротом по периметру і з кількома виходами на рік за цей колючий дріт лише за дозволами КДБ, з описом і затвердженням маршруту пересування. Що тут поробиш — увесь хай-тек в СРСР працював тільки на ВПК (військово-промисловий комплекс).

Тут уже впав у транс я — добровільне занурення в «Архіпелаг ГУЛАГ» як додаток до хай-теку не приваблювало. І я вирішив вступати до КПІ. Куди саме? Звичайно, на спеціальність АСУВ на Факультет систем управління, який швидко став ФІОТ. Найвищий конкурс! Та мене це не зупинило.

Далі були найкращі роки та захват від лекцій блискучої плеяди професорів кафедри АСУ ФІОТ: професора Павлова, професора Гріши, професора Томашевського, професора Бані, доцентів Ковалюк та Печуріна і багатьох інших. А коли на п’ятому курсі лекції по «Інтегрованим АСУВ» нам почав читати академік Володимир Ілліч Скуріхін, який був автором першої радянської комплексної АСУ на львівському заводі «Електрон», то я дивився на нього як на самого Ейнштейна.

У ті роки двічі — на 3-му і 4-му курсах — займав треті місця на Республіканській Олімпіаді з програмування. Чому треті? Ну, перші місця постійно брали круті хлопці з ХІРЕ (привіт харківському ІТ-кластеру).

Як кувалася експертиза: професор Павлов, NP-складні задачі й Біблія алгоритмізації за майже усі гроші світу

На третій лекції професор Павлов почав пильно дивитись на мене і, сказавши, що по очах бачить, що я все розумію, запропонував зайнятись науковою діяльністю з ним разом, а саме — математичною оптимізацією для виробничих задач.

Почались особисті зустрічі раз на тиждень із завідувачем кафедри АСУ, професором Олександром Анатолійовичем Павловим. Гіпотеза, проробка, завдання на тиждень, зустріч. Коли професору спадала якась думка, він міг подзвонити студенту на домашній телефон і годину обговорювати ідею оптимізації. А коли професор Павлов йшов по 18-му корпусу КПІ й бачив мене, то лунало гучне «Володя, привіт!» і з простягнутою рукою професор стрімко рухався на мене, третьокурсника, особливо вразливі дівчата-одногрупниці непритомніли.

Розуміння, що більшість реальних задач планування виробництва на реальних розмірах є NP-складними (Nondeterministic Polynomial time), тобто не можуть бути вирішені за реальний час на реальних комп’ютерах, призвело до дослідження евристичних і приблизних алгоритмів математичної оптимізації.

Були тижні, проведені в залах Центральної наукової бібліотеки Академії наук України для знайомства з останніми матеріалами по виробничому плануванню (Production Scheduling, Capacity Planning) у таких журналах, як «Operations Research», «Matematical Programming», …. 700 сторінок класики — «Теория расписаний. Методы оптимизации» Танаєва, Гордона і Шафранського — були зачитані «до дірок».

А як це використати на практиці й запрограмувати? Настільною книгою став тритомник «Мистецтво програмування» Дональда Кнута, яка мала статус «Біблії алгоритмізації» і була куплена за шалені гроші — за всю підвищену стипендію. Зараз такий стиль досліджень викликає посмішку — але ж не було тоді Інтернету, тому якось так.

Коли мене запитують, звідки в ІТ-Enterprise взялася така глибока проробка виробничого планування, відповідь — звідси!

Саме тут в Лабораторії комбінаторної оптимізації на кафедрі АСУВ у професора Павлова в 1983 році я познайомився зі студентом Олегом Щербатенком, який займався з Павловим задачами лінійно-цілочисельного програмування. Саме з ним ми через кілька років започаткуємо компанію, яка стане флагманом промислової автоматизації в Україні.

Холодний душ: наука VS реальне виробництво

Десь наприкінці четвертого курсу прийшло розуміння: наука і теорія — це дуже добре, але ж треба робити щось реальне на реальних виробництвах. Я став проситися до компанії батька. Отримав відповідь: «Приходь, але авторитет будеш заробляти сам. Те, що ти син директора, — це обтяжувальна обставина».

Так у вересні 1985 року я почав працювати програмістом на пів ставки у компанії, яка вже понад десятиліття автоматизовувала великі промислові підприємства. Я дуже швидко зрозумів:

• Що таке здача проєкту і що програми мають працювати в промисловій експлуатації у заданий термін.
• На рівні «відчуттів, сприйняття, уявлень» став зрозумілим вислів із «Міфічного людино-місяця» Фреда Брукса про те, що «Одна й та сама програма може бути написана за 3 години, 3 дні, 3 тижні і 3 місяці. І не факт, що програма, написана за 3 місяці, буде кращою, ніж програма, написана за 3 години». Після КПІ це було як «обухом по голові».
• Що таке промислова організація роботи 10 відділів розробки. Несподівано я зрозумів: чисті програмісти, які тільки «кодять», не є інженерами, а є аналогом кваліфікованих робітників. Програми створювали фахівці (постановники, сьогодні Product Owner, Architector, Бізнес-аналітик), які, можливо, навіть не писали жодного рядка коду, але могли виявити потреби замовника і видати роботу. Це був холодний душ для 20-річного переможця республіканських олімпіад із програмування.
• Тобто треба не тільки писати класний код, а створювати систему проєктування і розробки ПЗ, у якій програмування займало максимум 30–40% зусиль.
• Найголовнішим для мене в компанії мого батька був технічний архів, де зберігалася вся документація по всіх підсистемах АСУ. Я прочитував документацію по кожній підсистемі «від корки до корки». Наприкінці я дуже добре зрозумів різницю системи АСУ, яка працювала на 30–40 заводах, від наукових досліджень у КПІ «для оптимізації виробництва».

Дякую тобі, тато!

Головний урок: промислова програмна інженерія є важливішою за чисте програмування. Саме завдяки холодній дисципліні батькової компанії та глибокій академічній базі КПІ вдалося поєднати оптимізацію NP-складних задач із реальною модульною архітектурою. Це поєднання, а не один із цих чинників, і стало унікальною перевагою майбутнього ІТ-Enterprise.

У наступній серії я розповім, як ми з Олегом Щербатенком, не маючи нічого, окрім інтелекту, енергії та нахабства, у 1989 році створювали свою команду — одну з багатьох таких IT-команд в епоху пізнього СРСР, і як ми здобули першого клієнта. Спойлер: це був клієнт, якого ми не мали права обслуговувати.

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

По темi

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram