Команда EPAM сьогодні — це майже 10 000 спеціалістів. Серед них чимало подружніх пар, які познайомилися в компанії або долучилися до неї по черзі. Розповідаємо три історії про створення родин, традиції та цінності, які тримають їх разом попри складний час війни.
Команда EPAM сьогодні — це майже 10 000 спеціалістів. Серед них чимало подружніх пар, які познайомилися в компанії або долучилися до неї по черзі. Розповідаємо три історії про створення родин, традиції та цінності, які тримають їх разом попри складний час війни.
«Ми познайомилися в Криму в далекому 2004 році. Близько року ми переписувалися (тоді ще писали звичайні листи, привіт, „Укрпошта“), надсилали один одному милі подаруночки, обмінювалися коротенькими sms-ками. З часом відчули, що це щось більше, ніж просто дружба. Юля жила в Херсоні, а я в Вінниці. Довгі п’ять років поки зустрічалися, ми мали долати сотні кілометрів, аби побачити один одного. У 2009 році одружилися, а у 2014 з’явився на світ наш синочок Ваня. У серпні цього року відзначатимемо 15-ту річницю весілля», — згадує Дмитро.
«Мій чоловік — дуже добра людина. Пригадую, коли через повномасштабне вторгнення багато знайомих їхали на захід, він прийняв рішення допомагати, скільки буде можливості. Так спочатку в нас зупинилися колеги з Харкова та Києва, потім рідні з Херсону, Запоріжжя. Ми намагалися хоч на короткий час стати затишним домом для людей та їх улюбленців», — перелічує Юля щодо риси, які цінує найбільше в Дмитрові. — Якби не складалося життя, сім’я для Діми — завжди на першому місці».
Водночас розділяє бажання допомагати іншим і Юля. «Вона багато разів організовувала волонтерські збори на авто захисникам та ніколи не стояла осторонь, коли допомога була потрібна з лікуванням хворих діток», — пригадує Дмитро.
Дмитро — бізнес-аналітик, Юля — тестувальниця. Девіз їхньої родини — завжди бути другом один одному. Секретом успішних стосунків називають довіру. Саме довіра стала запорукою таких тривалих стосунків на відстані. Цінується вона в родині й досі.
Родина має спільне хобі — лижний відпочинок. Водночас хлопці обожнюють футбол, адже свого часу Дмитро був воротарем місцевої команди «Нива», належав до кращих воротарів області. Юля до ІТ працювала юристом, а завдяки навчанню на програмах EPAM University долучилася до компанії. «Неймовірно пишаюся, що тоді, завдяки наполегливості, Юлі вдалося за рік повністю змінити сферу і перейти на продакшн проєкт».
Вони познайомилися ще в дитячому садочку в Криму. Разом ходили до школи, потім вступили до одного вишу на математичний факультет…а тепер разом в одній компанії. Втім, Олександр обрав менеджерську гілку, Ірині цікавіше працювати розробницею. В родині зростають два сини, один з яких також мріє про ІТ і, можливо, одного дня продовжить династію айтівців. Цього року пара святкуватиме 21 річницю шлюбу.
За словами Ірини, на Олександра завжди можна покластися у розв’язанні будь-яких питань. «Він — найнадійніша людина, яку я знаю, і цю його рису ціную найбільше, особливо зараз».
«Я досить активна людина, мені треба весь час рухатися, моя дружина на противагу спокійна. Але нас об’єднує спільне хобі — ми любимо мандрувати, і ще ми обожнюємо Харків, з яким пов’язані найщемкіші спогади родини», — коментує Олександр. «До повномасштабного вторгнення була традиція щороку влітку відвідувати Закарпаття, природа, гори біля Мукачева — надихають», — додає Ірина.
На думку обох, сім’я — це передусім спільна мета та турбота, а для її підтримки важливі щоденні розмови, прогулянки, спільно проведений час. Особливої традиції святкування Дня Валентина в родині немає — намагаються робити приємні знаки уваги один одному незалежно від дат.
Даніїл та Олександра Безлюднови познайомилися під час навчання в столичному КПІ. На 4 курсі разом пішли на курс EPAM University, далі перейшли в лабораторію .Net і згодом приєдналися до компанії. Цього року їх шлюбу виповниться 8 років. Пара виховує дворічну Алісу, а незабаром Олександра планує після паузи повертатися до проєктної роботи.
«Не було якогось єдиного моменту, коли я зрозумів, що закохався. Ми проводили багато часу спільно — то йшли на пари, то разом вчили уроки. Знайомство поступово переросло в дружбу, кохання, згодом вирішили одружитися», — пригадує Даніїл.
«Мені важливо, щоб в період нестабільності поруч була людина, яка підтримає хай там що не трапиться. Даніїл — це людина, з якою я відчуваю, що зможу все», — коментує Олександра. — «Але загалом ми — люди, які забувають відзначити День Валентина чи річниці шлюбу. Певно, наша родина цього не потребує. Втім одне романтичне святкування Дня Валентина таки було — це побачення на верхівці багатоповерхівки з видом на Київ».
«Те, що ми працюємо в одній галузі, в одній компанії — для нас це не проблема. Ми не вміємо роботу лишати на роботі, навпаки, часто обговорюємо все — від коду, скраммайстерингу до тімменеджементу вдома. Це цікаво, адже в нас різні проєкти, різний досвід — можна отримати пораду чи просто пожалітися», — коментує Даніїл. «Ми добре розуміємо один одного і практично не маємо протилежних точок зору. Я погано сприймаю стосунки на відстані, до повномасштабного вторгнення мені важко давалися розлуки через відрядження. Для нас передумова існування родини — завжди бути поруч». Саме це бажання спонукало пару лишатися з немовлям в Києві й під час початку повномасштабного вторгнення. «Було непросто, але ми все змогли вирішити, бо були разом», — пригадує Олександра.
Попри згадану спільність хобі у кожного своє: Олександра обирає малювання фарбами, Даніїл комп’ютерні ігри, читання професійної літератури та ведення власного блогу.
Чи долучиться наша донька Аліса в майбутньому до ІТ, — поки важко сказати. «Це стратегічне питання, треба дивитися, куди рухатиметься ІТ-сфера», — розмірковує Даніїл.
«Ми — батьки, які підтримають вибір дитини. Втім, дещо прикольне в Scratch я їй точно покажу», — сміється Олександра. «Дуже ймовірно, що вона стане учасницею EPAM eKids», — додає тато Аліси.
