💳 Trustee Plus — твоя персональна картка європейського банку: 3 хвилини і 10 євро 👉
Олексій ДзюбаТаке життя
7 вересня 2022, 09:08
2022-09-07
«У США тестувальник може отримувати $100 000 і навіть $500 000 на рік». Історія релокейту дніпровської IT-родини, де чоловік працює в EPAM, а дружина влаштувалася в Tesla
Марк і Вікторія Терещенки — IT-подружжя. Він працює на позиції Lead Test Automation Engineer у компанії EPAM, вона — Software QA Engineer у Tesla. У серпні 2021 року пара разом з 1-річним сином здійснила релокейт до США за L візою. Ми зв’язалися з українською родиною та поговорили про труднощі переїзду, зарплату в Америці та специфіку роботи в компанії Ілона Маска.
Марк і Вікторія Терещенки — IT-подружжя. Він працює на позиції Lead Test Automation Engineer у компанії EPAM, вона — Software QA Engineer у Tesla. У серпні 2021 року пара разом з 1-річним сином здійснила релокейт до США за L візою. Ми зв’язалися з українською родиною та поговорили про труднощі переїзду, зарплату в Америці та специфіку роботи в компанії Ілона Маска.
Дніпро — Каліфорнія
«Більшу частину життя ми прожили в місті Дніпро. Коли я отримав пропозицію від EPAM, яка передбачала переїзд, то жили певний час в Києві. Але як стався COVID і дозволили remote, знову повернулися до Дніпра», — розповідає Марк.
Саме в цей час у пари народився син Мирон. Родина вже була на пів шляху до релокейту в США та хотіла, щоб малюк провів якомога більше часу з бабусями.
Фото — Родина Терещенків
«Ми закінчили Дніпропетровський національний університет і почали зустрічатися, бувши студентами. Навчалися на одному факультеті та були одногрупниками. Наша спеціальність — це фізика, факультет фізики, електроніки та комп’ютерних систем», — згадує Вікторія.
Такі мови програмування, як Pascal та Java, пара вивчала ще під час навчання. Проте обоє сходяться на думці, що тих знань було недостатньо. Тому шлях в IT після університету починали практично з нуля. Спочатку це була part time-робота. Однак із 2017 року обоє працюють у сфері інформаційних технологій.
План щодо релокейту з’явився саме в Марка. Він переглянув статистику найкращих 20 IT-компаній України та зрозумів, що серед них EPAM перевозить більше за кількістю інженерів, аніж інші компанії, за H1B-візою (за L-візою відкритої статистики, на жаль, немає).
Тому влаштувався саме до цієї компанії. Для релокейту за допомогою L-візи — неімміграційної візи для переведення за кордон в інший офіс — потрібно було мати освіту, позицію, не нижче Senior і мінімум 1,5 року роботи в компанії.
«Я знайшов позицію в США, у Каліфорнії. Сконтактувався зі своїм менеджером та отримав офер. Це тривало з березня до серпня 2021 року», — каже айтішник.
Коли Марку знайшли проєкт в Америці, він пройшов декілька інтерв’ю й отримав пропозицію, лише тоді почався процес оформлення. Під час нього кандидат має вказати, він їде сам чи з родиною. Після цього спеціальна юридична компанія — партнер-підрядник EPAM — допомагає з оформленням документів. Сім’я подається як один кейс.
Фото — Golden Gate Bridge, San Francisco
«Мирошка в нас був на руках в консульстві. Він нічого не відповідав, йому тоді був 1 рік, але в нього в документах також стоїть віза», — каже Вікторія.
Коли компанія на гарному рахунку в консульстві, це спрощує співбесіду. Проте Марк знає випадки, коли кандидатам відмовляли, тому що вони неправильно відповідали на запитання.
Запитують різне. Наприклад: «Якщо ви такий унікальний працівник, то чому не можете працювати віддалено?»
Терещенкам певною мірою пощастило. Спочатку їх попередили, що найближчі пів року в консульстві немає місць через чергу. Однак уже в червні зателефонували та запросили на співбесіду, оскільки хтось відмовився від свого місця в черзі.
Фото — Ресторан за мотивами фільму «Форрест Ґамп»
Вікторія спочатку не сильно хотіла переїздити до нової країни. Вона пояснює це прив’язаністю до батьків.
«Я народилася в місті Дніпро, більшу частину життя проживала на проспекті Поля. Але якось, їдучи ним, подумала: «Мені що, так усе життя їздити цим маршрутом? Чому б не спробувати переїхати до Америки?», — розповіла айтішниця.
Найважче під час переїзду їй далося прощання з рідними та близькими. Марк усвідомлював, як важко може бути його дружині в новій країні.
Фото — Дім, у якому знімали серіал «Зачаровані», або «Всі жінки відьми», Los Angeles, California
«Я розумів, що поки ми не отримаємо green card, потрібно багато працювати. Це мінімум три роки. Їх потрібно перетерпіти. Під час переїзду ми мали із собою приблизно $60 000, які вдалося зібрати за 1,5 року».
Марк згадує, що в Україні в родині працювали обоє й отримували приблизно $8000 на місяць на двох. З них вдавалося відкладати $3000–$4000. Решти вистачало на допомогу батькам, подорожі, автівку та оренду житла.
Робота в Америці
Частину суми в $60 000 пара витратила, і тепер почала збирати на перший платіж іпотеки на купівлю будинку.
«Більш-менш пристойні будинки тут коштують від $600 000–$700 000. Від них година подорожі до Сан-Франциско. У Кремнієвій долині ціна такого будинку $2 000 000+. Його ми поки що не можемо собі дозволити», — кажуть обоє.
Фото — Yosemite National Park, California
EPAM Україна та EPAM США — це дві різні компанії, пояснює Марк. Спочатку айтішник пройшов дві внутрішні співбесіди. Потім було інтерв’ю з клієнтом. Після цього успішного етапу він отримав пропозицію, на яку погодився.
«Моя зарплата, як порівняти з Україною, збільшилася пропорційно витратам. Особливо не подобається, коли наші айтішники жаліються, що податки в Україні аж 5%. Це одна з найвигідніших систем у світі», — розповів айтішник
У Каліфорнії податки становлять від 20% до 45%, розповідає Марк. Також тут найвища ціна на оренду житла в країні та достатньо дорогі продукти.
«Чув, що EPAM близько 5 років тому перевозили людей на мінімальну зарплатню в $60 000–$65 000 на рік. Це дуже мало. Зараз я маю пристойний офер, його вистачає для життя та відпочинку, але відкласти на будинок, коли працює одна людина на L-візі, навряд чи вдасться», — каже наш герой.
Фото — Universal Studios, Hollywood, Los Angeles, California
L-віза передбачає те, що тебе як спеціаліста перевозять до нової країни на певний проміжок часу. Почати оформлення green card може лише компанія, а не працівник.
«Щоби процес розпочався, потрібно рік працювати в США. Потім переоформити та щоб був стабільний проєкт. Після цього, за ініціативи EPAM, запускається процес, який триває мінімум 2 років. Тобто 3 роки на всю процедуру — це в кращому випадку», — пояснює айтішник.
Фото — Los Angeles, алея зірок, усюди запах марихуани та біотуалетів
Прихід у Tesla
Після переїзду родина зрозуміла, що в ній мають працювати обоє, щоби було що відкладати на майбутнє. Так Вікторія почала шукати роботу. Чоловік допомагав їй зі складанням резюме.
«Одного разу він приходить і каже: відправив твоє резюме до Tesla. Я була шокована та думала, що мені навіть не зателефонують звідти», — розповідає айтішниця.
Але ні. З компанії подзвонили та запросили на співбесіду. Українка дуже хвилювалася. Жартома згадує, як багато разів повторювала слово «окей» під час телефонного дзвінка. Почалися етапи співбесід. Вони охоплювали розмови з різного рангу тестувальниками, розробниками та менеджерами компанії, запитання про попередній досвід і тестові завдання.
Фото — Вікторія Терещенко
Головна відмінність, як порівняти з українськими компаніями, — це значна кількість завдань на leetcode. Вони були практично на кожному етапі. Це потрібно для того, щоб перевірити, наскільки ти добре знаєш базові алгоритми. Якщо в нас більше запитують про різні фреймворки та «копають» вглибину, то в Tesla — це більше історія про «ширину».
«Ми навіть спеціально поїхали до офісу Tesla, гуляли там. Я подумала, що коли працюватиму тут, то це буде «пушка», — згадує українка.
Паралельно Вікторія пройшла до ще однієї компанії, але її вибір зупинився на Tesla, де вона сьогодні працює на позиції Software QA Engineer. «Виделка» зарплат на її позицію склала $100 000–$150 000 на рік разом з акціями.
«У День Незалежності України я прийшла до офісу Tesla у вишиванці, я так хотіла, щоб саме в цей день Ілон завітав до офісу, знаю, що інколи його тут бачили, але не пощастило. Є мрія з ним зробити селфі, — посміхаючись, каже Вікторія.
Фото — Fremont, California, офіс Tesla. 24 серпня 2022 р
Колеги в перший робочий день запитували, як її рідні в Україні. Айтішниця розповіла, що до країни щодня прилітають російські ракети. Менеджер був шокований, коли це почув безпосередньо від мене, згадує його реакцію героїня.
«Я тестую інтернет-магазин Tesla Shop, де багато різних товарів. Якщо знайдете на ньому баги, то пишіть мені», — жартує українка.
Серед кумедного — Вікторія згадує акцент колег з Індії та Китаю. Минув певний час, щоби вдалося швидко сприймати їхню англійську на слух.
«Та загалом у мене класна команда. Через кілька тижнів ми вже разом пішли до кафе. Усе це оплатила Tesla корпоративною карткою. Я жартувала, чи можна її використати в магазині одягу. Одного разу менеджер запросив нас до себе додому. Я думала — «Невже це буде та сама вечірка, як з «Американського пирога»?», — розповідає Вікторія.
Насправді все було простіше, але також весело. Наприклад, колеги співали пісні в караоке. А українка заспівала пісню Britney Spears. Наступного разу пообіцяла виконати українську пісню.
Фото — Las Vegas, просто посеред переходу стоїть Ferrari з рекламою на капоті
«Марк заробляє дещо більше. Але в мене є акції Tesla, і якщо їхня ціна зросте, то моя зарплата може стати більшою за Марка. Але я цим не переймаюся, бо в нас спільний бюджет», — каже українка.
Щоб почати отримувати акції, потрібно пропрацювати в компанії 1 рік. Після цього вони надходитимуть кожного кварталу.
Життя в США
Головна різниця між життям у США й Україні — поруч велика кількість вихідців з інших країн і культур, каже Марк. Наприклад, він має значну частину колег з Індії. Водночас усі робочі процеси на кшталт Scrum та Agile, працюють так само як і в Україні.
«У США є правила політкоректності. Потрібно думати про те, що говориш. Наприклад, якщо скажеш, що в когось гарний одяг, це можуть сприйняти за залицяння», — розповідає Вікторія.
В українських офісах почуваєш себе вільніше, підсумовує айтішниця.
У Вікторії є давнє хобі — створювати контент. Так з’явився сімейний YouTube-канал Терещенків про релокейт, де вони розповідають усе про труднощі переїзду та загалом про життя в Америці.
«Для дружини це — як для мене спорт — справжня віддушина та відпочинок. До того ж так рідні можуть бачити, чим ми живемо», — пояснює Марк.
Фото — Марк Терещенко
Головні висновки після першого року в Америці в родини такі: це неідеальна країна, тут крута природа, включно з каньйонами, та велика кількість можливостей.
«Якщо в Україні приблизно стабільна „виделка“ зарплат і на якомусь етапі ти маєш перейти в менеджмент, щоб її збільшити, то в США як тестувальник ти можеш отримувати й $100 000 на рік, і $200 000 і навіть $500 000. Для цього потрібно багато працювати, але така можливість є», — каже Марк.
Вікторія додає, що в такому випадку тестування має бути автоматичне, а не «ручне».
Марк розповідає, що життя в еміграції не таке легке, як може здатися, на перший погляд. Це пов’язано з вартістю життя. Він знає випадок, коли до США переїхала родина з трьома дітьми за L-візою. Це значить, що той айтішник отримував приблизно середню зарплату та не міг змінити роботодавця. Різні гуртки для дітей коштують $50–$100 за заняття. Множимо суму на трьох дітей.
«Якщо дружина не працює та в неї немає подруг, то вона буквально сходить із розуму одна вдома. Важливо, щоб друга половинка мала водійські права, і в родини було авто — тоді є варіанти «розрядитися», — пояснює Марк.
У той час в Україні такий спеціаліст міг відкладати по $3000–$4000 на місяць і дозволити будь-які гуртки для своїх дітей.
«З точки зору дружини, це також складно. Особливо, коли ти не працюєш. І немає допомоги від рідних, тому що вони далеко», — підсумувала Вікторія.
Сину Марка та Вікторії Мирону сьогодні вже понад 2 роки. Батьки полюбляють гратися з ним на дитячих майданчиках, яких поруч велика кількість. Усі вихідні вони проводять разом, а буднями за хлопчиком наглядає няня.
Фото — North Lake Tahoe, California
Мама хлопчика відмічає, наскільки класно інфраструктура США продумана для людей з обмеженими можливостями. Які насправді не відчувають цих обмежень і часто самостійно перебувають на вулицях і в магазинах.
«Одного разу бачила спеціальну гойдалку для дітей з обмеженими можливостями, на якій каталися дітки у візку. Від цього сльози навертаються на очі. За це великий респект владі», — розповідає українка.
Найбільше грошей родина витрачає на оренду житла — $2600 + $300–400 комуналка в місяць, продукти — майже $2000 на місяць і подорожі. Із запланованого — поїздка до Лас-Вегасу разом із мамою Марка, яка приїхала в гості до української родини.
Родина хоче залишитися в Америці. Але на запитання, чи потрібно українським IT-спеціалістам емігрувати, не дає відповіді. Марк і Вікторія кажуть, що кожний має сам для себе вирішити, що для них важливо. Адже обоє знають не один випадок, коли айтішники не пройшли «випробування» релокейтом і поверталися до рідної країни.
Фото — Yosemite National Park. El Capitan
«США — класна країна, але неідеальна. Немає ідеальних держав. Брати відповідальність за когось не хочемо. Потрібно діяти так, щоби тебе не „гризли“ все життя думки: „А чому я не спробував“», — каже подружжя.
«Моя фінансова мета — накопичити $1 000 000, щоб мати пасивний дохід і жити на нього». Як айтішники витрачають гроші та в що інвестують
Зарплата айтішників в Україні — одна з найвищих. І ІТ-галузь під час війни — єдина галузь, яка зростає, попри війну. А айтішники — серед тих, хто найактивніше підтримують армію. Середній місячний донат айтішника становить 10% від зарплати, або $270. dev.ua вирішив розпитати айтішників, куди вони витрачають гроші й у що інвестують під час війни.
«Життя — це більше, ніж просто вирішення однієї проблеми за іншою». Ілон Маск написав колонку в китайському медіа. Які плани техногенія на найближче майбутнє?
Бізнесмен Ілон Маск написав колонку про сталу енергетику, мозкові імпланти та дослідження космосу в китайському виданні, що належить національній агенції з контролю за інтернетом та цензурою. Англійською текст переклав журналіст китайського держвидання «Сіньхуа» Янь Лю. Ми адаптували допис українською.
