Прокачайте свій бізнес з інструментами від Київстар 🧑‍💻

«Я завжди відчував спокій біля води». Senior DevOps у Levi9 про те, що таке спортивна риболовля та як навчатися вітрильництва, навіть якщо ви у Львові

«Навколо IT» — рубрика, у якій ми збиратимемо все корисне для життя айтівця, що не стосується його роботи. Герой сьогоднішнього матеріалу — Олег Островський, Senior у Levi9, який розповідає про два свої захоплення — спортивну риболовлю та роботу інструктором у вітрильній школі. 

Залишити коментар
«Я завжди відчував спокій біля води». Senior DevOps у Levi9 про те, що таке спортивна риболовля та як навчатися вітрильництва, навіть якщо ви у Львові

«Навколо IT» — рубрика, у якій ми збиратимемо все корисне для життя айтівця, що не стосується його роботи. Герой сьогоднішнього матеріалу — Олег Островський, Senior у Levi9, який розповідає про два свої захоплення — спортивну риболовлю та роботу інструктором у вітрильній школі. 

Далі — пряма мова Олега.

Тяжіння до води

Скільки себе памʼятаю, завжди, коли б я не перебував біля водойм — відчував спокій. Не обовʼязково плавати чи бути безпосередньо на воді, достатньо бути поруч: чути шум гірської річки, або ж спостерігати неперевершений спокій озера. Хоча на березі можна проводити час по-різному, мені до душі найбільше припало два заняття — риболовля і вітрильництво.

Свої перші риболовлі не забуду ніколи: мені 5–6 років, в селі крокую до місцевої річки з поплавочною вудкою, завчасно накопавши червʼяків у саду, або ж вхопивши хлібину.

Моїм першим уловом були невеличкі йоржі, окуні й карасі. І, звісно ж, ці дитячі полювання на улов сильно відрізняються від того, чим я цікавлюсь зараз. 

З 2017–2018 року я займаюся спортивною риболовлею. Раніше я ловив рибу як всі, забираючи її із собою, дотримуючись правил ловлі. Проте одного разу, коли я приїхав на водойму, побачив, що кілька риб плавають черевом догори. Тоді й зрозумів, що люди чи підприємства зливають різні відходи у річки і рибу їсти небезпечно. ​​​​​​​

Спортивна риболовля: що це таке і які її правила

Основний принцип спортивної риболовлі — зловив і відпустив рибу. Насправді в цьому жодних мінусів, бо з одного боку, популяція риб не зменшується і ми зберігаємо етичне ставлення до неї, а з іншого — процес риболовлі приносить радість від виважування, клювання та моменту, коли відпускаєш улов на волю. 

На противагу спортивному підходу, є люди, яких ще називають «заготівельниками». Вони незалежно від дозволеного чи не дозволеного розміру, виду риби, стандарту,  ловлять рибу і забирають її із собою.

Спортсмени тим і відрізняються, що дотримуються прописаних правил, яких, на перший погляд, не так багато, але це якщо не вивчати питання глибше. 

Як приклад — щороку Держрибагентство публікує карту з інформацією де дозволено ловити рибу; вказує з точністю до календарних днів періоди, в які дозволено ловити; визначає види риби та її розміри, на які можна полювати, а яку за раптового улову потрібно відпустити. На тих водоймах, які є приватною власністю, правила відвідування та ловлі визначаються власником. 

Якщо говорити про форель, то у наших регіонах заборонений період ловлі може бути від кінця вересня й аж до лютого, а, наприклад щуку, окуня, судака і сома можна ловити майже цілий рік.

Тож до того, як їхати на риболовлю, варто зробити пару пошукових запитів, або ж зателефонувати другу-рибалці, щоб визначити, чи вкладається ваша ідея спіймати окуня в графік, коли Держрибагентство теж вподобає вашу ініціативу:)

Що варто знати новачку

Окрім чіткого розуміння, коли й де ви маєте законне право ловити рибу, потрібно зрозуміти, на який саме її вид ви плануєте полювати. Рибалки поділяються за видом риби. І це, насамперед, тому що риба є різна — вона має різні звички, ореоли життя, харчується різною їжею та способами. 

Першочергово, риба поділяється на «мирну» (або «білу»), яка їсть хробачків чи корінці, та «хижу», що їсть іншу рибу.

Особисто мені подобається ловити «хижаків», тому що процес ловлі в цьому випадку більш динамічний і цікавий. Для ловлі «мирної» риби потрібно приїхати на місце, розкластися, закинути приманку та чекати допоки риба не почне «клювати», знайшовши твою наживку. 

Водночас, як для того, щоб впіймати «хижака», ти маєш прийти на водойму та оцінити її: проаналізувати де яке дерево, звідки може мушка якась впасти, де є заводь, де камінчик чи корінь як укриття для риби. І лише після цього можна обрати місце, де розкластися. Сам процес ловлі теж інший — замість звичайної наживки у ловлі «хижаків» використовують блешні, воблери та інші типи приманок, які завдяки конструкції під час руху відтворюють справжню рибу. Тож кожного разу після закиду, ти одразу скручуєш волосінь із різною швидкістю, технікою та принципом руху, аби твоя наживка знайшла та зацікавила «хижака», змусивши його атакувати. 

Також у ловлі «хижої» риби використовуються здебільшого штучні наживки, а в «білій рибі» може використовуватися і жива складова. Але основне, що для всіх видів риби використовують таке оснащення, яке не зашкодить їй, а це суттєво відрізняє спортивних рибалок від «заготівельників».

Готуватися ж до риболовлі потрібно за місяць наперед. Якщо ми говоримо про змагання, і відомо, яка водойма, — варто спочатку подзвонити до людини, яка часто там рибалить чи є власником локації, аби дізнатися максимально корисну інформацію для себе: на що риба найчастіше клює, який середній вилов, чи часто рибалки приїжджають та що вдається вполювати.

Після цього потрібно приїхати на водойму та власноруч підібрати таку приманку, яка найкраще зацікавить рибу. І таку процедуру варто провести хоча б двічі до змагань: поїхати один раз на перший огляд і вдруге вже підготувавшись до умов місця. Також варто спілкуватись з іншими рибалками — це часто допомагає дізнатись якусь персональну «фішку» і покращити свої результати. 

І, звісно, за рибальськими забобонами, аби все пройшло добре саме в день змагання, важливо не їсти рибу і не брати її з собою.

Тому що складники успіху — це доля везіння і доля знання. Ще один популярний забобон — не бажати успіху і не бажати риби — краще сказати «ні луски, ні хвоста». Також кажуть, що не можна перехрещувати снасті, або переступати через них. І наостанок — «якщо щось забув, то не вертайся, а якщо повернувся, то на риболовлю вже не їдь».

Виконання цих простих правил допомогло мені отримати мій «трофейний» улов — озерну золоту форель, довжиною приблизно 54–56 см, яку на озері ми ще жартома називали Василем. Але згодом виявилось, що це була самка, тож ми її перейменували на Василину. 

Спільнота спортивних рибалок і змагання в Україні 

В Україні спільнота спортивних рибалок, на мій погляд, налічує понад тисячу людей. Усі вони діляться за ловлею певного виду риб. З мого досвіду, на одні змагання з ловлі «хижака» може приїхати до 30 команд, по дві людини в кожній. Комерційні змагання з призовим фондом більш популярні. Але є і змагання Федерації риболовного спорту України, які спочатку проводять у регіонах, після чого найкращі спортсмени тренуються і представляють нашу країну на світовій арені. 

Через війну багато змагань в Україні, на жаль, не відбулися. Попри це, з дисципліни «Ловля хижої риби в місті» (Street fishing) наші спортсмени продовжують представляти Україну на міжнародних змаганнях і виборюють призові місця. Також проводяться й чемпіонати по ловлі «білої» риби (коропа), на одних з останніх українська команда зайняла 4 та 5 місце — це хороший результат за умов війни та при малій кількості тренувань. 

До ковіду я також часто брав участь у комерційних змаганнях. У 2020 році я мав 4 місце у Львівській області серед спортивних рибалок, але після пандемії люди почали ловити рибу самостійно, у своє задоволення, адже тоді не дозволяли збиратися.

Змагання Федерації мені не дуже цікаві, адже щоб добре ловити рибу, потрібно виїжджати на риболовлю орієнтовано 12–15 разів на місяць, що не дуже комбінується з роботою. Тому я займаюся риболовлею у вільний час.

В умовах повномасштабної війни спільнота стала більш згуртованою та сфокусувалась на допомозі військовим. Кінець весни — літо 2022, коли було туго зі всім, то ми збиралися на складі й допомагали шукати амуніцію військовим. Зараз багато рибалок на фронті і їх потреби набагато швидше закриваються всередині нашої спільноти. До прикладу, людина пише у п’ятницю, що потрібно специфічний тепловізор ціною 6500 доларів, і цей збір до понеділка вже закрито.

Також участь наших спортсменів у змаганнях за кордоном і виграш призових фондів дозволяє купувати «рибальські байрактари» — це так ми називаємо розвідувальні дрони. Завдяки одним зі змагань в Угорщині вдалося зібрати 500 000 гривень на дрон. 

Значний внесок у нашу допомогу для ЗСУ роблять великі риболовецькі магазини, які, крім безпосереднього волонтерства та донатів, проводять ще й різного роду змагання семінарного типу, де здійснюються великі фінансові збори.

Вітрильництво: як я спробував і занурився в це заняття

Близько чотирьох років тому я розпочав своє перше навчання вітрильництва, до чого мене привела ціла низка подій.

У той період життя я саме звільнився з компанії, у якій працював, і не дуже поспішав із пошуком нової роботи. Це було влітку, тож я вирішив — якщо мені вдасться знайти роботу — як винагороду для себе я куплю надувний човен. Так і сталось, дорогою із зустрічі, на якій ми з роботодавцем домовилися про співпрацю, я заїхав у риболовний магазин і придбав човен. 

У своє перше плавання я вийшов на Яворівське море, яке ще іменують «львівським морем» — в минулому карʼєр, де видобували сірку.

Водойма має достатньо велике дзеркало води, приблизно 3 на 5 кілометрів. Саме там, в один із моїх виходів, я і побачив білу яхту з білим вітрилом. Памʼятаю, як подумав собі, наскільки це ж важко — керувати таким судном. І, звісно, це відклалося в моїй памʼяті. 

Безпосередньо мою увагу на човнах та яхтах спровокувала аварія у Суецькому каналі в Єгипті, коли величезний контейнеровоз «Ever Given» сів на мілину і перегородив прохід для інших суден. 

Мені стали цікаві подробиці історії, і я подивився кілька відео про аварію додатково. А далі — справа за алгоритмом Youtube, який почав все більше і більше занурювати в тему судноплавства, а потім й Instagram, підкинувши мені Львівську яхтову школу Wind Hunters, в якій зараз викладаю як інструктор. Мене дуже цікавило вітрильництво, а ціни були демократичні — тож я зателефонував щодо занять і вже наступних вихідних розпочав своє навчання.

У процесі проходження курсу стало зрозуміло, що все не так важко, як мені здавалось зі сторони. Засвоївши знання з розміщення яхти відносно вітру, керування вітрилом та опанувавши інші необхідні скіли, мені вдалось успішно пройти навчання та отримати ліцензію. Мої навички керування надувним човном з мотором також стали в пригоді. Загалом курс складався з 6 занять на воді, тривалістю по 3,5 години, де на шостому занятті проводиться іспит — ви самостійно кермуєте човном. 

Після проходження навчання я поступово став занурюватись у комʼюніті, приїздити на до нашої школи, аби поспостерігати за тим, як проходить навчання чи змагання, покращити свої власні навички та поспілкуватись зі знайомими. Через деякий час мені зателефонував власник школи й запропонував бути інструктором.

Попри синдром самозванця, я погодився, попросивши, щоб перші кілька разів зі мною був присутній досвідченіший шкіпер, аби в разі чого підстрахувати мене. 

Усе йшло за планом, поки одного разу, в день, коли розпочинались заняття у нової групи, він не пробив колесо на шляху до школи, і мені не довелось працювати самому. Так я пройшов своє «хрещення вогнем» і став досвідченим інструктором і у своїх очах. Уже три роки я викладаю в Wind Hunters, змінюючи контекст та відпочиваючи від роботи. Окрім того, що я перемикаюсь від постійного знаходження за компʼютером, ми реалізуємо і корисні справи для ЗСУ. Останній рік 50% від вартості навчання ми перераховуємо на користь волонтерів та благодійних фондів для допомоги хлопцям, завдяки яким ми можемо жити далі. Для ветеранів маємо повністю безоплатне навчання.

Про роботу школи та інструкторство

Раніше ми проводили навчання тільки на швертботах — яхтах, в яких наявний шверт (висувний плавник, що перешкоджає знесенню судна під вітер), та відсутній баластний фальшкіль (брус чи смуга, що захищає кіль від пошкодження об ґрунт). Але з початку 2023 року в нас додалися ще кілька суден, які представлені дисциплінами на міжнародних змаганнях. 

Насамперед, це Оптиміст — човник, з якого все починається.

Ці невеликі яхти є міжнародним класом суден і зазвичай застосовується для навчання дітей основам вітрильного спорту. Також додали вітрильні спортивні катамарани «Hobie Cat», які наразі є найбільш драйвовим класом човнів, які ми маємо, та яхти «Лазер», що також входять в олімпійський клас.  

На Hobie Cat мені вдалося набрати найвищу в моєму досвіді швидкість в 13 морських вузлів (близько 30 км/год). Цей особистий рекорд надихнув на купівлю власного катамарана, і я обрав «Торнадо» — міжнародний спортивний клас, здатний рухатися швидше ніж «Hobie Cat».

Судно 1985 року, і зараз ми з товаришами працюємо над його реставрацією та підготовкою до сезону. І це не перший наш проєкт.

Минулого року ми власноруч побудували фанерну яхту «Scamp 11» — ми приїхали до одного з учасників нашої спільноти, голови федерації вітрильного спорту України у Львівській області, і зрозуміли, що маємо потрібний інструмент, а що головніше — команду людей, які готові втілити проєкт у життя. Так в нас зʼявився «Лайдак», який зацікавив ще більшу кількість людей, і вже зараз майже готова друга ітерація човна, а в наступному році планується побудувати й третю.

Навчання майбутніх шкіперів

Попри зміни в нашому забезпеченні човнами, умови проходження курсу не змінились і зараз я сам навчаю майбутніх шкіперів (керівна позиція на яхті).

За майже 3 роки роботи, мені так і не вдалося виділити набір навичок, які безперечно мають бути в людини, що хоче навчитись вітрильництва. Найголовніше — бажання. За рік ми навчаємо від 60 до 100 охочих опанувати нову справу.

Оскільки наша школа є членом International Sailing School Association, після проходження курсу всі, хто успішно склав іспит, отримують ліцензію ISSA Inland skipper, що дає змогу брати в чарт яхти в Європі й підтверджує вашу змогу керувати ними на закритих водоймах.

Та більшість випускників на цьому не зупиняться. Наступний рівень шкіперської освіти — це ліцензія ISSA Inshore skipper. Ця сертифікація вже дає змогу брати в чартер яхти та виходити на них в морську прибережну зону на відстань до 20 морських миль від берега і вдень, і вночі. Наприклад, в Хорватії, Італії чи Франції.

Але це не єдина ліцензія, яка потрібна для виходу в прибережну морську зону. Також вам знадобиться сертифікація радіооператора, що підтверджує ваші знання з міжнародних стандартів звʼязку. Вона демонструє що ви знаєте, як правильно покликати на допомогу, передати потрібні дані та визначити ваші координати. Цю ліцензію також можна отримати, пройшовши відповідне навчання у яхтовій школі.

Наразі ми й надалі плануємо розвиток школи, будуємо нові проєкти та готуємось до нового сезону, відпочиваючи від роботи та проводячи час у своє задоволення.



Другий сезон проєкту Ukrainian Underdogs.

Що сьогодні відбувається між державою та IT

УЧАСТЬ В АЗАРТНИХ ІГРАХ МОЖЕ ВИКЛИКАТИ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ (ПРИНЦИПІВ) ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ГРИ.
Ліцензія видана ТОВ "СЛОТС Ю.ЕЙ." на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 15.09.23 (рішення КРАІЛ №245 від 31.08.2023); ТОВ "СЛОТС Ю.ЕЙ." – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 26.04.2021 (рішення КРАІЛ №150 від 12.04.2021); ТОВ «СПЕЙСИКС» – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 08.02.2021 (рішення КРАІЛ №34 від 02.02.2021); ТОВ «ГЕЙМДЕВ» – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 16.02.2021 (рішення № 47 від 10.02.2021).
Читайте також
«Гори вчать тягнутися до результату і гамувати амбіції». Java Software Architect з Levi9 — про підкорення вершин та гірські походи, що заряджають
«Гори вчать тягнутися до результату і гамувати амбіції». Java Software Architect з Levi9 — про підкорення вершин та гірські походи, що заряджають
«Гори вчать тягнутися до результату і гамувати амбіції». Java Software Architect з Levi9 — про підкорення вершин та гірські походи, що заряджають
«Навколо IT» — нова рубрика, в якій ми збиратимемо все корисне для життя айтішника, яке не стосується його роботи. Виявляється, у айтішників найрізноманітніші хобі. Ми вже писали про айтішників-бігунів, плавців, художників, музикантів, танцівників, і навіть заводчика собак.  Герой сьогоднішнього матеріалу — айтішник-підкорювач гір Дмитро Ковальчук, що працює Java Software Architect в компанії Levi9.
1 коментар
«Треба вірити в себе та йти (чи хоча би лежати) в бік своєї мети». Історія бухгалтерки, яка стала розробницею та виросла до Team Lead і ментора
«Треба вірити в себе та йти (чи хоча би лежати) в бік своєї мети». Історія бухгалтерки, яка стала розробницею та виросла до Team Lead і ментора
«Треба вірити в себе та йти (чи хоча би лежати) в бік своєї мети». Історія бухгалтерки, яка стала розробницею та виросла до Team Lead і ментора
Немає більш слушного часу для змін, аніж сьогодні. Шлях до професії мрії може бути ретельно спланованим зі шкільної парти або тернистим і сповненим пригод. Своїм досвідом переходу з позиції бухгалтера в ІТ-компанії до frontend-розробниці на проєкті в ній же ділиться Наталія Сингаєвська, Frontend Engineer у Levi9. Вона знайшла своє призначення та за чотири роки зросла зі стажистки до Team Lead на проєкті в Лондоні. 
«Найважче було зрозуміти, які знання потрібні, щоб отримати офер». Як увійти в IT після 19 років роботи в митній службі: історія одного держслужбовця
«Найважче було зрозуміти, які знання потрібні, щоб отримати офер». Як увійти в IT після 19 років роботи в митній службі: історія одного держслужбовця
«Найважче було зрозуміти, які знання потрібні, щоб отримати офер». Як увійти в IT після 19 років роботи в митній службі: історія одного держслужбовця
Якщо певна діяльність перестає драйвити, щось треба змінювати, вважає Дмитро Лукашенко, Junior Frontend Developer в Levi9. Свого часу він, відслуживши 19 років у Державній митній службі, вивчився на реабілітолога, а тапер пише код в IT-компанії Levi9. Ось його історія. 
«Я невиліковно відчуваю себе українкою». Project Manager Levi9 приміряла інше життя в Нідерландах, та врешті повернулася в Україну
«Я невиліковно відчуваю себе українкою». Project Manager Levi9 приміряла інше життя в Нідерландах, та врешті повернулася в Україну
«Я невиліковно відчуваю себе українкою». Project Manager Levi9 приміряла інше життя в Нідерландах, та врешті повернулася в Україну
Project Manager IT-комапнії Levi9 Марія Попова вимушено спробувала пожити за кордоном, як і тисячі інших українців. Проте зрозуміла, що життя за кордоном — не її. Примірявши інше життя, дівчина каже: «Я невиліковно відчуваю себе українкою». Марія розповіла dev.ua свою історію. 

Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот

Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі

Обговорення
Коментарів поки немає.