Божество, зореліт, уламок планети: що людство знає про Місяць і як збирається туди повертатися

Він живий! Живий!

Люди якось одразу помітили, що вночі на небі світиться дивна штука, причому ця штука змінюється, іноді взагалі зникає, а іноді з’являється вдень. 

Незначна частина людства пішла шукати відповіді на запитання: «Чому так відбувається» — подібних їм ви знаєте як «астрономів». Більшість знайшли втіху в розповідях шаманів і жерців про те, що Місяць — живий. 

Папуї називали його Бімбао. У місті Урук поклонялися Ніку та Білкісу-Ілумку. У місті Ур існував Наннар, а в Ереке — Нану. 

Австралійське плем’я аранда вірило, що людина тотема опосума померла та була похована, але незабаром вийшла з могили у вигляді хлопчика, який постійно вмирає та воскресає на небі. 

У греків за місяць спочатку відповідала титанида Селена, та потім її з братом Геліосом, який був Сонцем, посунули божественні дітки Зевса — Артеміда з Аполлоном. 

Це не всі божества, що так чи інак пов’язані з Місяцем, та основну суть ви зрозуміли. Місяць — це щось божественне (чи шматок чогось божественного), бо як інакше воно могло втрапити на небо?

Любе дзеркальце, скажи…

Поки маси гралися у вигадки, Анаксагор за півсотні років до нашої ери висуває сміливу та частково невірну гіпотезу, що Сонце та Місяць — це гігантські камені (як розумієте, не зовсім правда), і Місяць віддзеркалює Сонце (а оце якраз вгадав). 

Вавилоняни фіксують 18-річний цикл місячних затемнень, як і китайський астроном Ши Шен, який пояснював, як передбачати сонячні та місячні затемнення. 

Архімед проектує планетарій, який може розрахувати рух Місяця. Селевк із Селевкії висуває блискучу теорію, що припливи і відпливи пов’язані з Місяцем. Птолемей уточнює обчислення Аристарха і вказує більш-менш правильну відстань від Землі до супутника — це вже наша ера. А потім, уже в 17 столітті, Галілео Галілей побачив у телескоп місячні кратери — і опублікував ці зображення малюнками в книзі Sidereus Nuncius.

Після Галілея астрономи сперечалися, звідки на Місяці взялися кратери: через вулкани чи метеорити (якщо ви ставили на метеорити, вітаю). Серйозно задумувалися про існування селенітів. Потім виявили, що на супутнику Землі немає атмосфери і зовнішніх ознак життя. І паралельно думали, звідки ж він взагалі узявся.

Хто-хто в рукавичці живе?

Основна гіпотеза була така: Земля літала в космосі сама-самісінька, а потім десь надибала собі невелику планетку і затягнула до себе на орбіту. 

А от звідки і коли вона могла його затягнути? Загалом, оскільки в докосмічні часи люди не знали, коли і звідки насправді з’явився Місяць, він, в залежності від вірувань, міг відповідати і за Великий потоп, і за чудо Мойсея, і за загибель цивілізації майя, і за затоплення Атлантиди. 

І навіть за прибульців.

Як Роберт Говард створив рептилоїдів в одному з оповідань про Кулла, так Герберт Уеллс в «Перших людях на Місяці» зробив Місяць порожнім і понеслося: якщо він порожній, то що всередині, а раптом там хтось живе, а раптом цей хтось прилетів сюди з іншої Галактики, ось чому Місяць має темну сторону і повністю затуляє Сонце під час затемнення, це ж неприродньо (реальний аргумент, який розбивається об той факт, що супутник Сатурна Прометей, якщо дивитися з Сатурна, теж має кутовий розмір Сонця). 

Що цікаво, в 70-ті роки до «гіпотези Порожнистого Місяця» доєднався СРСР: Михайло Васін і Олександр Щербаков з Академії наук СРСР всерйоз доводили, що Місяць — це космічний корабель. Розвінчувач міфів Девід Колавіто припустив пізніше, що так атеїстичний Союз намагався підтримувати теорії змови про палеоконтакт та древніх астронавтів, щоб вдарити по релігії. 

Чому не варто давати дітям авто без нагляду

У 18 столітті німецькі астрономи Йоганн Даніель Тіцій та Йоганн Елерт Боде припустили, що відстань між планетами в гравітаційній системі, де є центр мас і тіла навколо нього, типу зоряної чи планетарної, можна вичислити за формулою і кожна наступна від Сонця планета має бути вдвічі далі, ніж попередня. Цю гіпотезу уточнювали і переуточнювали кілька разів, вона правильно передбачила орбіти Церери і Урана, але промахнулася з Нептуном. Лише у 1913 році оксфордська астрономка Мері Блегг вичислила нову формулу і коефіцієнт, що дорівнював скоріше 1,7275, ніж 2. Сьогодні закон Тіція-Боде вважається скоріше правилом, можливим математичним збігом. 

Проте лишимо астрономів самих розбиратися у власних законах: він тут лише для того, щоб пояснити, звідки з’явився Фаетон. 

Ця гіпотеза виникла саме через правило Тіція-Боде. Якщо в тебе є формула для пошуку нових планет, ти її використовуєш. Тому астрономи на початку 19 століття почали шукати п’яту планету, яка би мала би там бути. І знайшли. У 1801 році Джузеппе Піацці відкриває Цереру, всі заспокоїлися — планета на місці. 

Проблеми почалися, коли у 1802 Генріх Ольберс на тій же орбіті знаходить ще один об’єкт — астероїд Паллада. І висуває гіпотезу: це все — частина планети, що зламалася. Потім, у 1804, Карл Людвіг Гардінг відкриває Юнону, а у 1807 сам Ольберс додає до свого списку Весту. Що лише придає ваги його ідеї. 

У 1823 році вчитель на пенсії Йоганн Готтліб Радлоф називає зруйновану планету Ольберса Фаетон. 

За сто років після того, як Радлоф назвав планету Ольберса Фаетоном, німецький хімік та священник-їєзуїт Франц Ксавер Куглер пише книгу під назвою «Битва зірок Сибілліни та Фаетона у вигляді природної історії», в якій розказує, що міф про Фаетона був заснований на реальній події: начебто в 1500 році до нашої ери у небі щось вибухнуло — планета між Марсом та Юпітером якраз чудово вписувалась в цю історію — а Землю засипав потік метеоритів. 

Гіпотеза була досить популярна. Досить довгий час — до другої половини 20 століття, а для конспірологів і понині — Фаетон був цілком пристойним поясненням появи астероїдів та частини супутників. У 70-х британсько-канадський астроном Майкл Овенден навіть пропонував назвати його Криптон — на честь зруйнованої рідної планети Супермена. 

У 1953 році радянський астроном Іван Путилін припустив, що Фаетон був трохи більший за Марс, а знищили його відцентрові сили. У 1955 одесит Костянтин Савченко припустив, що Церера, Палада, Юнона і Веста — це не частини Фаетона, а його супутники, і був ще п’ятий, який і розламав планету на частини.

Коли наступного разу подумаєте, що робите щось безглузде, згадайте цих вчених, які проводили обчислення для міфічної планети.

Не можна просто так взяти й висадитися на Місяць

Так, Фаетон, як і герой міфів, навряд чи існував в реальності: зараз вважається, що пояс астероїдів — це частина протопланетного диска, з якого сформувалися всі інші планети, а зліпитися у щось побільше астероїдам завадила гравітація Юпітера. 

Та й не прилітав Місяць нізвідки. З точки зору Місяця, який, згідно найпоширенішій гіпотезі, з’явився через сто мільйонів років після появи Землі, це люди десь взялися. Тому що Місяць існував всю людську історію, більше того, він бачив (якби міг бачити), як на планеті зароджувалося життя. 

І всі ці знання нам дала космічна ера. 

Не варто думати, що вони далися людству легко. Радянський Союз тричі промахнувся мимо супутника Землі у 1958 році, поки нарешті 4 січня 1959 не вдалося пульнути зонд достатньо поряд, щоб назвати його «Луна-1». Попередники так і лишилися безіменними. Взагалі-то «Луна-1» мав би зіткнутися з Місяцем, але про це вдало забули і за нього це зробила «Луна-2». Потім «Луна-3» сфоткала зворотній бік Місяця. І, нарешті, у 1966 році «Луна-9» сідає на поверхню супутника і фотографує її. 

У США справи йшли гірше: після восьми невдалих спроб у 1959 «Піонер-4» таки зміг пролетіти повз Місяць. Тому вже в 61 Джон Ф. Кеннеді каже в Конгресі своє історичне «ця нація повинна взяти на себе зобов’язання досягти мети до закінчення цього десятиліття — висадити людину на Місяць і безпечно повернути її на Землю», Вернер фон Браун будує йому ракету «Сатурн», а  20 липня 1969 року Ніл Армстронг робить маленький крок для людини та великий крок для людства. 

Між 1969 і 1972 роками на Місяці в рамках програми «Аполлон» побували дванадцятеро людей, востаннє — Юджин Сернан. В 1976 згортається радянська місячна програма. На 24 роки про супутник Землі всі забувають. Лише в 1990 туди повернеться японська місія «Хітен-Хагоморо»: подвійний зонд, один вийшов на місячну орбіту і перестав відповідати, інший ганяв між Землею та Місяцем, поки його навмисне не розбили о поверхню Місяця. 

Немає ніякої ложки, Нео

У цьому чвертьстолітньому затишші прийнято звинувачувати іншопланетян з темного боку Місяця, та реальні причини трохи більш прозаїчні. По-перше, економіка. Ганяти здоровецькі ракети типу SuperHeavy Ілона Маска, щоб катати американських астронавтів на земний супутник — справа дорога. Союз висадив першого робота, США — перших людей. Як писав Джеремі Кларксон, «довели одне одному, чиї нацистські вчені кращі».

Друга причина — політика. Дивіться, в чому тут проблема. Космічний простір в ціломі і Місяць зокрема — дуже зручне місце, щоб навішати там купу зброї і панувати над світом. Це не жарт, подібні програми справді розроблялися в кінці 50-х на початку 60 років як в СРСР, так і в США. Тому ще у 1963 році Генасамблея ООН одноголосно прийняла резолюцію, що забороняє використовувати космос для розміщення зброї масового знищення. 

У 1967 вже з’явився Договір про принципи діяльності держав у дослідженні та використанні космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, підписаний в тому числі й Україною. Зокрема, документ прямо забороняє будувати на Місяці воєнні бази, розміщувати ракети і випробовувати нову зброю. 

Щойно відгриміла Карибська криза. Холодна війна стала ледь-ледь теплішою. Союз залишився позаду в місячній гонці, та загалом літати туди далеко, дорого і може нашкодити: навряд чи вдасться розгорнути щось достатньо велике непоміченими навіть на зворотному боці. Добувати там ресурси — сумнівно. Та й будь-яка база на Місяці миттєво перетвориться на воєнну, коли ввімкнеться пропаганда.  

Артеміда відкриває Місячну браму

У цілому ми могли би ще століття не дивитися вгору, якби не агресивна рекламна кампанія завоювання Марса, яка вилилась в приватну астронавтику та повернула людям жагу до космічних просторів. Звісно, про жоден Марс не йшлося, бо летіти туди довго, дорого і дивно, враховуючи, що зовсім поряд — в якихось 3–6 днях польоту замість 120-ти — знаходиться чудова нагода навчитися виживати на Червоній планеті і загалом добувати ресурси в космосі. 

У 21 столітті окрім США та СРСР на Місяці побували китайські та індійські модулі і розбився ізраїльський. 

А потім США вирішили повернути людину на Місяць і запустити космічну станцію на орбіту нашого супутника. 

Програма, до якої долучилася 21 країна включно з Україною (не облизуйтесь, поки це скоріше політика) отримала назву Artemis — Артеміда — і складається з цілого комплексу запусків, що ділиться на місії SLS та місії підтримки. 

В ідеалі це буде так:  

• Artemis I (2022): випробуванням без екіпажу SLS і Orion, перший тестовий політ — Orion вийде на місячну орбіту і повернеться на Землю. Доправить його туди друга ступінь ракети. 
• Artemis II (2024):  перший тестовий політ екіпажу SLS і космічного корабля Orion. Чотири члени екіпажу проведуть випробування на навколоземній орбіті, а потім «Оріон» крутанеться навколо Місяця по траекторії вільного повернення — і привезе астронавтів назад. 
• Artemis III (2025): висадка людей на Місяць. Тут якраз мають стати у нагоді місії підтримки: сам посадковий аппарат відправлять окремо, він має зустріти астронавтів, в числі яких перша жінка та перша кольорова людина на Місяці, на орбіті супутника.
• Artemis IV (2027): місія з екіпажем до станції Lunar Gateway (Місячна брама). Шлюзи цієї станції також мають доставити окремо. 
• Artemis V — Artemis VIII і далі: щорічна висадка астронавтів на поверхню, паралельно місії підтримки завозять туди різноманітну інфраструктуру: наукові інструменти, обладнання для видобутку ресурсів, хабітати. 

У реальності терміни та бюджети, найімовірніше, виростуть. Також цілком можливо, що ракети-носії та космічні апарати теж зміняться. 

Нас очікує велика космічна гонитва між Ілоном Маском, Джефом Безосом, «Боїнгом», «Локхідом» та іншими підрядниками, які захочуть приєднатися до місії. Вперше в історії Землі за освоєння Місяця між собою змагатимуться не держави, а саме бізнесмени, як і заповідав фантаст Роберт Хайнлайн.  

Як «зовнішній суперник» після того, як росіяни злили свою місячну програму, залишається Китай. Та про його космічні успіхи ми поговоримо якось іншим разом. 

Так звідки все ж узявся Місяць? 

А, так. Перепрошую. Ледь не забув. 

Коли людство побувало на Місяці та привезло звідти зразки, виявилося, що наша планета та її супутник колись були одним цілим: Земля і Місяць мають майже ідентичний ізотопний склад. Тому можете забути історії про Фаетон та інші феєричні появи Місяця на очах людського роду. Він існував завжди. 

10 мільярдів років тому Сонячна система існувала у вигляді велетенської хмари молекулярного водню. Ця хмара була разів в двадцять більша, ніж відстань до нашої найближчої зоряної сусідки — Проксіми Центавра. 20 парсек, 65 світлових років. Потім почалося гравітаційне стискання матерії, з’явилися і вибухнули кілька наднових, які своїми ударними хвилями деформували простір-час, наштовхали в цей тривимірний карман матерії, запустили процес формування Сонця — і за якихось 5,4 млрд років з’явився наш космічний дім. 

Приблизно у ті ж часи, коли протопланети були ще палаючими шматками космічного каменю і їх було більше, штука розміром з Марс під назвою Тея вдарилась в Землю, і від Землі відлетів кусок мантії, рештки якої відомі тепер як Місяць. Це пояснює розмір ядра: більша частина ядра Теї злилась із земним. І відсутність летючих речовин, які випарувалися під час того удару. 

З моменту формування наш супутник потихенько мандрує від нас у космос, перестав крутитися навколо своєї осі відносно Землі, подовжує день приблизно на 2 мілісекунди кожні 100 років і через 50 мільярдів років взагалі мав би зупинити обертання нашої планети, якби до того часу Сонце не спалило внутрішні планети, перетворившись на червоного гіганта. 

Тея — до речі, матір Селени в давньогрецькій міфології — це найкраще, що в нас є. Та до цієї гіпотези є питання. Ось в чому проблема: Земля та Місяць надто подібні: вода, ізотопи. Тобто, ще раз, ми точно знаємо, що супутник — це частина нашої планети. То де сліди Теї? Можливо, вона була менша? Летіла швидше? Вдарила збоку? Чи в центр? 

Тому з імпактної гіпотези пішов ряд подібних їй пояснень того, як так могло статися. Наприклад:

• два тіла розміром з п’ять Марсів зіткнулися кілька разів, розбилися вщент, а з їх решток сформувалися Земля та Місяць. 
• новонароджену Землю бомбардували тисячі астероїдів, які вибили достатньо породи, щоб утворити протосупутниковий диск, з якого виник Місяць
• зіткнення планет могло породити синестію — гіпотетичний бублик із випаруваного каменю та металу, який у космосі застиг і став нашим супутником. 
• вибухнув гігантський природний ядерний реактор (такий реально існує в Габоні, правда поменше і ніколи не вибухав) і викинув шматок Землі. 

І так далі, і так далі. Іноді навіть згадуються чорні діри. Та факт лишається фактом: шмат Землі відірвався і тепер світить нам ночами, нагадуючи, що людство все ще може обрати шлях космічної раси. 

«І многая літа»: куди летять космічні мандрівники «Вояджери», і що прибульці зможуть дізнатися від них українською

По темi

«І многая літа»: куди летять космічні мандрівники «Вояджери», і що прибульці зможуть дізнатися від них українською

«Фонд Сергія Притули» придбав космічний супутник для потреб ЗСУ. З ідеєю допоміг Макс Поляков

По темi

«Фонд Сергія Притули» придбав космічний супутник для потреб ЗСУ. З ідеєю допоміг Макс Поляков

Космічний шпигун: що відомо про В’ячеслава Ониська, якого СБУ взяла за держзраду, і які дані він міг передавати ворогу

По темi

Космічний шпигун: що відомо про В’ячеслава Ониська, якого СБУ взяла за держзраду, і які дані він міг передавати ворогу

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

По темi

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram