Хмельницький IT Кластер з’являється в новинах рідше, ніж його «побратими» зі Льовова, Харкова чи Закарпаття. Однак саме місто продовжує активно приймати та розміщувати біженців з усієї країни, а такі IT-гіганти як EPAM та Luxoft відкривають в ньому нові офіси. Чим сьогодні живе айтішна спільнота Хмельницького, читайте в нашому матеріалі.
Хмельницький IT Кластер з’являється в новинах рідше, ніж його «побратими» зі Льовова, Харкова чи Закарпаття. Однак саме місто продовжує активно приймати та розміщувати біженців з усієї країни, а такі IT-гіганти як EPAM та Luxoft відкривають в ньому нові офіси. Чим сьогодні живе айтішна спільнота Хмельницького, читайте в нашому матеріалі.
Я обходжу торговий центр і починаю шукати де саме зібралися хмельницькі айтішники. Спочатку звертаю в найближчий провулок, але там «глухий кут». Потім проходжу прямо, однак Google-карта показує «не туди». Повертаюся назад, блукаю внутрішніми двориками центру. Думав, що це буде легко. Врешті-решт здаюся і телефоную до хабу, де призначена зустріч. Мені кажуть, що я на правильному шляху, потрібно лише піднятися на кілька поверхів вище.
Кілька хвилин і я вже в офісі, де зібралися представники IT-компаній Хмельницького. Головна тема зустрічі — «Що відбувається з продажами в українському IT під час війни». Сідаю за стіл. Всього нас зібралося близько 10 людей. Серед них від одного до декількох представників компаній ANVI, Sheep.fish, Studio Presto, Global Partner Soft та Stfalcon. Це як менеджери та голови відділів продажів, так і СEO компаній.
Хмельницький IT Кластер існує з 2018 року. Його очолює Степан Танасійчук, засновник і CEO Stfalcon. Зараз в Кластер входить 9 компаній. Кожний з нас бере слово і робить невеличке інтро: хто він, кого представляє і що саме хоче обговорити. Це навіть дещо схоже на відому книгу американського українця Чака Поланіка «Бійцівський клуб», невелика група людей зібралася в неформальній атмосфері поговорити про те, що тривожить. Виявляється, говорити є про що.
Олександр Коршиков працює в IT-компанії ANVI на позиції Head of Sales. Крім Хмельницького, вона має офіс у Тель-Авіві і вже 7 років створює кінцеві продукти для стартапів і займається web-розробкою. Олександр прийшов на зустріч з кількома колегами зі свого відділу. Саме він був ініціатором зустрічі та став її модератором. Хлопцеві цікаво почути думки колег по ринку про те, як їхні компанії переживають війну з росією.
Компанія Sheep.fish Миколи Підфігурного займається розробкою сайтів та e-commerce–напрямком. Також вона, зокрема, працює з WordPress, дизайном, графічним дизайном, айдентикою, розповів її CEO і засновник.
Віктор Тершівський, СEO Global Partner Soft, займається IT з 2010-го року. Каже, що зараз, в тому числі, відповідає за продажі. Крім нього цим займаються ще двоє колег. Додає, що за час війни вже має досвід того, «що працювало і не працювало під час продажів» і готовий ним поділитися.
«До війни ми мали 30 співробітників. Зараз їх 15–17. Є люди, які сіли на bench, тому зараз незрозуміло куди їх рахувати», — розповів Віктор.
Володимир Бойко, CEO Studio Presto, свого часу працював на позиції «менеджера по продажам». Сьогодні в цьому відділі Presto працює 5 спеціалістів. Загалом в компанії близько 25 айтішників. Вона забезпечує повний «стек»: від дизайна та брендинга до розробки.
«Зараз у нас акцент на e-commerce. Цей напрямок не потребує креатива, а у нас завжди був акцент саме на ньому. Тому нас більше знають як дизайн-студію», — каже Володимир.
Він додає, що сьогодні його компанія одна з небагатьох в Хмельницькому, яка запустила відділ Webflow, який допомагає створювати сайти без участі російського програмного забезпечення типу Tilda. В цьому відділі Presto вже має 3 айтішників.
«Збільшивши їхню кількість до 6, ми хочемо відкрити першу в Україні Webflow-студію».
Юлія та Антон працюють на позиції Sales Manager в компанії Stfalcon. Хлопець каже, що в продажах багато що змінилося через війну в Україні, яку розв’язала рф. Зокрема, потрібно пояснювати клієнтам, що з працівниками все добре і вони продовжують працювати.
«Доводиться працювати з переживаннями клієнтів, які до нас приходять», — каже Антон.
Олександр Коршиков починає з теми «тривог клієнтів». Він розповів, що невеликі компанії-клієнти, коли дізнаються що компанія з України, відразу додають, що хочуть підтримати нашу країну. Для них це не проблема.
«А ось більші клієнти, з чеком в $20 000–$30 000, набагато активніше цікавляться: «Де ти?, Де твоя команда?, Що ви плануєте?»
Хлопець розповів, що його компанія розгорнула нові проєкти під час війни. Перший стосувався 3D-дизайну, його замовляв американський клієнт. Другий — NFT-колекція, яку замовив один з українських фондів.
«Я помітив, що люди з великими чеками „холдять“ контракти і багато цікавляться ситуацією. Компанії з меншими чеками готові далі без перешкод співпрацювати», — підсумовує Олександр.
Артур, колега Олександра з ANVI підтверджує його слова. Розповідає, що клієнти справді запитують про те, в якому саме місті знаходяться розробники. І уточнюють чи це безпечне місце.
«Клієнту важливо, щоб developer знаходився хоча б на заході України», — кажуть в ANVI.
Володимир Бойко додав, що клієнту важливо, щоб проєкт «не стояв» і був вчасно завершений. Звідси і йде його цікавість.
«Часто доводилося писати клієнту що ми в безпеці, ми на західній Україні і що з проєктом все буде добре», — розповіла Юлія з Stfalcon.
«На початку війни ми написали клієнту, з яким раніше співпрацювали. У відповідь отримали: «Ви користуєтесь станом війни», — каже Юлія.
При цьому, як зазначив Олександр Коршиков, деякі клієнти його компанії самі писали першими, дізнававшись чи в безпеці він знаходиться. Юлія підтверджує, що подібні випадки були і в Stfalcon.
«Клієнти почали довше приймати рішення про старт проєкту. Але відмову вони тепер роблять не як зазвичай», — розповів Володимир Бойко.
Він описує, що до війни процедура була наступною: компанія потрапляє до шорт-лісту, відбувається інтерв’ю, потім тестове завданні і далі старт проєкту.
«Зараз клієнти, скоріше за все, бояться осуду свого суспільства. А тому навіть нічого не пояснюють при відмові. Вони почали просто зникати», — продовжує Володимир Бойко.
Оскільки відмовляти стали переважно великі компанії, з чеком понад $30 000, це значить що їхні відділи прорахунку ризиків вважають сьогодні український ринок ненадійним, розмірковує Володимир.
«З одним клієнтом ми працювали 7 місяців. Все було класно. А потім за місяць він просто зник і припинив спілкування», — каже Володимир Бойко.
А якщо девелопер розуміє, що в нього тут немає задач, то він починає дивитися по сторонам і шукати нове місце роботи, кажуть айтішники.
Віктор Тершівський, СEO Global Partner Soft, розповідає що за час війни бували різні ситуації.
Наприклад, його компанія писала клієнту: «Доброго дня, ми з України». На що один з клієнтів відповів, що вони заробляють на війні, поки «всі інші роблять щось важливе».
«Я відповів: зі мною працюють люди, у яких є родини і діти. Ви мені пропонуєте перестати давати їм роботу? На що йому не було чим «крити».
Він згадує, що коли почалася війна, то стало зрозуміло, що команда потребувала постійного зв’язку один з одним.
«Ми зідзванювалися буквально щодня: дізнавалися хто і де перебуває, як справи. Хоча тоді в Україні ніхто не знав як насправді справи».
У Віктора, за його словами, є один секрет перед клієнтом. Він завжди перед ним чесний і не вигадує нічого зайвого. І замовник це розуміє та відчуває, пояснює СEO Global Partner Soft.
«Ти „лупиш“ прямо і клієнт розуміє, що ти адекватний. Я відразу розповідаю про позитивні і негативні сторони».
«Наший найбільший виклик, це те, що 90% наших клієнтів з Upwork. У зв’язку з нинішньою ситуацією є певна «просадка», — каже Володимир Бойко.
За його словами, перший місяць війни Україна була на слуху в усього світу. Відповідно, на українські IT-компанії звертали більше уваги.
«Зараз про Україну почали забувати. Європа злиться, що в них ціни підіймаються і їм потрібно на когось злитися», — каже Володимир.
CEO Studio Presto додає, що цю тезу легко перевірити через Google-аналітику. При цьому іноземні клієнти компанії написали в перший місяць війни, що готові допомагати з релокацією команди.
Володимир також розповів, що зменшилася кількість інтерв’ю на Upwork. Якщо раніше їх було від 3 до 6 на день, то зараз 1–2. Айтішник пов’язує це з правилами платформи. З одного боку вона ніби як допомагає українським компаніям. Але разом з тим застерігає клієнтів, що Україна сьогодні — небезпечний регіон.
Хмельничани сходяться на думці, що зараз український IT-бізнес намагається перегрупуватися під впливом війни. Він почав активніше наймати SEO, рекрутерів та голів відділів продажів. При цьому зарплати айтішників падають і вакансій стало менше, ніж було.
На останок Віктор розповідає кумедну історію про переговори, як виявилося, з російським замовником. Починається спілкування з клієнтом, який скидає приклад сайту і каже, що йому потрібний точно такий самий, один в один. Обіцяє за це «купу бабла», але щоб швидко зробили.
«Я заходжу, а сайт не відкривається. Пишу йому про це. А він: так це ж по VPN потрібно відкривати».
Посміхаючись, ми завершуємо зустріч. В Кластері всі розуміють, що зараз в Україні склалася важка ситуація. Тому плануючи наступний meeting, компанії усвідомлюють його важливість. Як і чітко знають про необхідність підтримки один одного під час війни.
