Ми побували на закритому показі документальної стрічки про Дмитра «Да Вінчі» Коцюбайла — засновника батальйону «Вовки Да Вінчі», який з 18-ти років став на захист України. Фільм вже показали в Британії, далі автори відправляються з ним до міст США. Розповідаємо, яким вийшов портрет українського героя та чому кожному з нас, не лише дорослим, варто його побачити.
Ми побували на закритому показі документальної стрічки про Дмитра «Да Вінчі» Коцюбайла — засновника батальйону «Вовки Да Вінчі», який з 18-ти років став на захист України. Фільм вже показали в Британії, далі автори відправляються з ним до міст США. Розповідаємо, яким вийшов портрет українського героя та чому кожному з нас, не лише дорослим, варто його побачити.
Війна в Україні. Період так званої Антитерористичної операції (АТО, 2014-2018 рр. — ред.). Худого юнака з перебинтованою рукою зустрічають як героя в одному із сіл Івано-Франківської області.
На подію приїхали журналісти і запитують, чи далі він залишиться вдома. Мовляв, «своє він відвоював» у 18 років.
«Відразу після лікування я повертаюсь на фронт, а як інакше?», — непохитно каже Дмитро Коцюбайло, який отримав поранення в Пісках і через 3 місяці знову вже був на передовій.
Це один з «ключів» до розуміння, хто такий Да Вінчі.
На початку стрічки нам показують кадри з його навчання в школі та училищі. Малий і щуплий хлопчина, він не особливо вирізнявся серед інших. «А ще Діма завжди був слухняним», — розповідає його мама.
Після завершення 9-го класу, в училищі Коцюбайло навчався малюванню, яким захоплювався з дитинства. Звідси його майбутній позивний — «Да Вінчі». В честь одного з головних митців епохи Відродження, який не лише займався живописом, але був винахідником та конструктором. Митець, який випередив свій час.
«Любив він читати про Бандеру і Шухевича». Коли ці слова каже рідна сестра Дмитра, то здається, що вона хоче підігнати минуле брата під те, яким ми його знаємо сьогодні. Далі ми побачимо, що це не так.
Розпочинається Революція гідності. Коцюбайло, нічого не сказавши рідним, їде на Майдан. Згодом росія здійснює вторгнення до України. Дмитро вирішує їхати на схід країни і брати участь в бойових діях. На маючи ні відповідних знань, ні екіпірування, він каже матері, що завжди її слухав, але прийняв рішення та не змінить його. Чиста віра в себе.
Практично «голий і босий», він стає добровольцем української армії. Згодом отримає серйозне поранення в Пісках, але повернеться до служби. Поступово Дмитро змінюється. Стає бойовим командиром, який береже життя своїх підлеглих, вдало опановує різні види озброєння (чим не людина епохи Відродження?), фізично мужнішає.
Це парадоксально і страшно, але він знаходить на війні не лише себе, але і буквально все своє життя — відданих побратимів, кохану дівчину, нових «батька і матір».
Роль останніх у фільмі прослідковується в розповідях волонтерки та екскоординатором цивільного штабу АТО з медицини Оксани Корчинської та колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, які добре особисто знали Дмитра та були з ним в близьких відносинах.
Наречена Коцюбайла, Аліна Михайлова, зараз парамедикиня та керівниця медичної служби «Ульф», везе його до Італії. Да Вінчі зустрічається з Да Вінчі. Це була його перша подорож за кордон ще до 24-го лютого. Він постійно переживав, а як же там побратими на фронті без нього.
«Я на війні не малюю, тільки автоматом», — каже в одному з епізодів Дмитро.
Проте на війні він все ж знаходив місце для мистецтва. Наприклад в епізоді, де побратим на прохання Дмитра намалював мурал з військовим ОУН (Організація українських націоналістів — ред.) Романом Шухевичем у штабі «Вовків Да Вінчі». Це був один з кумирів для Да Вінчі. Після початку повномасштабного вторгнення росії, його колись загін добровольців стає повноцінною силою в складі Сил оборони.
18-28. Найкращі роки свого життя Дмитро проводить на війні. Згадайте, що ви робили у свої 18-28 і уявіть, що весь цей час потрібно спати в маленьких і сирих кімнатках, бути під обстрілами, відповідати за життя підлеглих та знищувати ворога. І скільки потрібно мати ненависті до окупантів та водночас енергії, щоб постійно повторювати весь цикл знову і знову.
Да Вінчі загинув 7-го березня 2023 року у битві за Бахмут. Отримав поранення в шию, несумісне з життям. Він так звик до війни, що вже десь втратив відчуття страху.
Герой України, який приєднався до пантеону інших героїв нашої країни, якими так захоплювався.
В такі моменти завжди хочеться переписати історію України. Зробити так, щоб всі наші були живі та поруч. «За свою свободу треба боротися», — відповів би на це Дмитро Коцюбайло. Він це робив як ніхто інший, подарувавши нам шанс на Відродження.
Прем'єра документального фільму «Да Вінчі» відбудеться в українських кінотеатрах 19-го вересня.
