Тетяна Зінченко, Business Development та IT Sales Manager, поділилася у LinkedIn історією з власного досвіду про токсичного роботодавця і запитала, яким було найтоксичніше середовище, в якому доводилося працювати айтівцям. Зізнання IT-фахівців тут.
Тетяна Зінченко, Business Development та IT Sales Manager, поділилася у LinkedIn історією з власного досвіду про токсичного роботодавця і запитала, яким було найтоксичніше середовище, в якому доводилося працювати айтівцям. Зізнання IT-фахівців тут.
«Хтось скаже, кумівство, мікроменеджмент, інтриги і плітки, булінг, атмосфера параної або страху. Для мене найгірший досвід був у компанії, де не платили заробітну плату. Це не та ситуація, коли тобі щось не доплачують після звільнення або штрафують. А коли ти працюєш, а замість 20 000 грн в місяць отримуєш 5 000 грн або 10 000 грн», — поділилася Тетяна.
Жінка розповіла, що потрапила у цю пастку від відчаю. «Мені здавалося, що часу на продовження пошуків роботи вже нема. Давило оточення і страх «бути без роботи». Ну це коли віриш в те, що наявність роботи автоматично означає наявність доходу. У мене також були фінансові зобов’язання, і гроші були дуже дуже потрібні», — розповіла Тетяна. Вона додаала, що до того ніколи не стикалася з такими ситуаціями, і не уявляла, що таке може бути в принципі. «Одразу на співбесіді мене попередили, що є затримки зарплати. Я прочитала це саме у відгуках про компанію. І колеги в мій перший робочий день про це говорили», — розповіла жінка. Вона заспокоювала себе тим, що інші ж якось працюють, а якби не платили, вони б не працювали. Тиск вдома теж зменшився, бо я ж вийшла на роботу. І аванс мені заплатили — 2 000 грн. А інші гроші я отримувала по 500 або по 1000 грн нерегулярно і безсистемно», — зазначила Тетяна.
За її словами, у компанії був список тих, хто отримував ці копійки поза чергою, і навіть додатково 500-1000 грн премії.
Вже після звільнення Тетяна зрозуміла, що керівник, який підбирав людей, був дуже гарним психологом і вибирав людей у скруті, щоб їми було краще маніпулювати. «Ніхто з нас не був недосвідченим або нерозумним. Ми всі були у схожому психологічному стані — відчаю, втрати надії і віри в себе.
Мені довго було соромно за те, що я втрапила в таку халепу і я не говорила про це», — написала жінка і запитала у користувачв соцмережі, у яких токсичних умовах доводилось працювати іншим айтівцям.
Оь найцікавіші кейси.
Найтоксичнішим для мене був ейджизм, з якми я стикнувся, коли мені виповнилося 40. Я перейшов на роботу у нову компанію, до речі не «з вулиці», а за рекомендацією мого колеги, з яким ми працювали на попередній роботі, і який опинився у цій компанїї на півроку раніше. Так от, запросили мене на співбесіду, де був мій колега як керівник проєктної групи, і начальник відділу. Співбесіда пройшла чудово, я отримав офер з випробувальним терміном у три місяці, після яких продовжив працювати.
Але якось мій колега озвучив мені, що після того, як мене вже відпустили із співбесіди, начальник відділу спитала його: «А чому він у віці вже 40, а хоче йти на посаду спеціаліста, хоча до цього був менеджером? Він що, неамбітний, не хоче вертикально розвиватися».
Мій колега подивився на неї, що мовляв, не усім же бути менеджерами, треба ж комусь і працювати. Відповідь була така: «Ну, раз тобі він потрібен, то бери».
А потім я побачив, що таке зверхнє ставлення у цій компанії було до усіх працівників у віці 40+, за винятком, якщо ти ключовий спеціаліст або друг/брат/сват вищого керівництва, або ж просто вилизуєш дупу своєму начальнику…
З того часу вже минуло 10 років але «осадочок», як кажуть, залишився…
Найважче було працювати, коли і твій безпосередній керівник, і будь-який інший міг постійно морально на тебе давити та принижувати.
1. Коли ти взяв один день вихідного 6-го числа місяця в свій день народження, і тобі в цей день починає постійно писати керівник з якимись уявними питаннями та запитами невиконаної роботи і прямо каже: Мар’яна, я взагалі не розумію, як ти могла піти у відпустку, коли у тебе прогноз виконання плану відділу 85%?
2. Коли компанія вважає, що 40+ років — це не рівень співробітників для ІТ-компанії, а в тебе у відділі 60% людей 40+. І тому треба придумати план, як їх всіх замінити.
3. Коли запроваджують схему «крысиные бега» — у кого найнижче виконання плану у відділі за результатами місяця, той на вихід. І неважливо, це буде 90% від виконання плану чи 105%. Останній в списку — «самое слабое звено».
Але так, зазвичай, в цей момент, ти є заручником певних обставин і відповідальності, тому продовжуєш працювати, щоб отримувати зарплату.
У мене найскладніша ситуація в колективі була, коли не було абсолютно ніякого онбордингу на нову посаду. І до всього зі мною поводилися і спілкувалися так, ніби я вже працюю там 10 років. Це було дуже складно, бо я ще й сама докоряла собі за те, що не можу зорієнтуватися так швидко, як треба умовному керівнику. «Звільнили» через два тижні так званого випробувального терміну. Зарплату, правда, виплатили.
Я стикнулась вперше у 2022-му, коли мене ''кинули''. Я прийняла оффер у іншій компанії, звільнилась з поточного місця роботи. А у новій компанії мало того, що не оформили офіційно, так після місяця сказали, що грошей на мене у компанії немає, і щоб я попрацювала безкоштовно. Платила за мобільний зв’язок, джобсайти сама, і ще, щоб закидала на їхні збори внутрішні для їхнього ж піару.
Я досі з психологом пропрацьовую цю ситуацію, не можу пробачити собі, що так дозволила з собою поводитись. Уявіть, цілий рік. Цю треш-компанію я не вказую у своєму досвіді.
На жаль, у мене теж був негативний досвід роботи у такому середовищі. Це була моя перша робота, одразу після універу, рік 2014-й. Держпідприємство, я після практики прийшла туди, сповнена надії і нових звершень, стикнулася з тим, що у мене вимагали заплатити за посаду, на якій я тоді отримувала 2500 грн.
Мене вистачило на рік через пресинг зі сторони директора, який звик вирішувати все на хабарах. Потім я знайшла нормальну роботу і перехрестилася.
Я стикнулась із психологічним терором, причому двічі. Перший раз потрапила у таку ситуацію, коли надворі була фінансова криза, і просто страшно було залишитись без роботи, маючи доларовий кредит та малу дитину на руках.
На роботі в мене був керівник, який, мабуть, страждав на параною і створив атмосферу страху, де всі один проти одного дружили, пліткували та зливали інформацію, був булінг та газлайтинг.
Я тоді намагалась всіма силами триматися, тому що була офіційна зарплата та стабільна робота. Але зараз, пройшовши таку ситуацію, розумію, що ніякі гроші та ілюзія стабільності не варті ментального здоров’я та того рівня стресу, з якого потім дуже довго і складно вилазити.
Тоді я пішла в нікуди, хоч і з невеличкою компенсацією, але залишилась без роботи. Півроку просто відпочивала та приходила до тями, бо не усвідомлювала, в якому стресовому стані я знаходжуся. Звісно, потім все налагодилось. І були інші випробування, але то вже інша історія.
Більше коментарів по темі можна читати під дописом тут.
