Посилена мобілізація в Україні продовжується. Айтівці продовжують долучатися до лав ЗСУ або готуватися до служби. dev.ua розпитав трьох IT-фахівців, двоє з яких вже служать, а третій потрапив у ТЦК «через бусік» про те, як відбувається процес мобілізації, що відбувається у ТЦК, як проходить ВЛК і навчання новобранців.
Посилена мобілізація в Україні продовжується. Айтівці продовжують долучатися до лав ЗСУ або готуватися до служби. dev.ua розпитав трьох IT-фахівців, двоє з яких вже служать, а третій потрапив у ТЦК «через бусік» про те, як відбувається процес мобілізації, що відбувається у ТЦК, як проходить ВЛК і навчання новобранців.
Якщо ви айтівець, і хочете поділитися своєю історією мобілізації, напишіть нам на [email protected]
На восьмий рік російсько-української війни, в перші дні повномасштабного вторгнення, ми з колегами поїхали у львівський ТЦК записуватися в ТрО. Черги тоді були доволі великі, і якщо був вибір між людиною з військовим досвідом чи без нього — очевидно, кому віддавали перевагу. Тоді у нас взяли контакти, а через тиждень подзвонили і сказали, що нині потреби в людях немає, try again later.
Наступного разу в квітні я сам їздив по тому самому питанню. Люди в чергах ще стояли, але їх було вже не так багато. Уже тоді зʼявилися перші загиблі, з якими я був знайомі. Це ще більше мотивувало йти в армію. Отже, заходжу я в кабінет, де сидять діловоди, чи хто вони там були, і я їм розповідаю, для чого я тут. Осторонь стояв якись молодший лейтенент, слухав то все, а потім раптово спитав, чим я займаюсь по житті, чи є у мене сімʼя і подібне.
Ну я і відповів — жінка та дві малих дитини, працюю в ІТ, в 2019 році відкрив свій благодійний фонд, через який після повномасштабного ми завозили та передавали на військові частини тепловізори, ноутбуки, різну іншу техніку і так далі. Тоді молодший лейтинант сказав: «Я не бачу необхідності тобі сидіти в окопі. В окопі є кому сидіти, це може робити майже кожен. А твою роботу зробиш тільки ти, і вона також приносить користь. Тому давай йди, прийдеш пізніше». Можливо, він був і правий, тому я вирішив спочатку закрити всі справи по фонду та повернутись пізніше.
Через місяць у мене трапився COVID, який пройшов доволі легко, але після нього доволі неприємний постковідний синдром — наче все в нормі, але почуваєш себе дуже паскудно — тиск, німіють кінцівки, темніє в очах. Тому спроби мобілізації я відклав на пізніше, після того, коли поправлю здоровʼя. І ось кілька місяців тому це «пізніше» настало.
Я сів у автівку, поїхав у Яворів, зайшов в ТЦК і попросив, щоб мені виписали повістку. На той час вже ніхто нікого не відмовляв, самі розумієте, чому. Людей в самому ТЦК було відносно небагато — в основному військові, яким треба щось десь принести чи поставити печатку. Мобілізованих не так і багато — двоє чи троє.
Наступний день ВЛК — були обмеження по зору, їх вписали. І на наступний день після ВЛК вже відправка. Так я в армії і опинився, нарешті. Бо відчувати себе ухилянтом — це якось ганебно, насправді
Через пʼять днів після мобілізації мене з військової частини відправили на полігон, де я проходив БЗВП (по старому це КМБ — курс молодого бійця).
Чим саме займаюсь я сказати не можу — від цього залежить і моя безпека, і безпека побратимів. Єдине, що можу сказати — це не тилова посада умовного діловода чи МТЗ. Це безпосередня участь в бойових діях на Донецькому напрямку. Стосовно відношення — його не було, але в результаті я потрапив саме туди, куди й планував
Десь читав, як один айтівець розповідав, що ледь пережив ці навчання — так сильно важко було. Чи було важко мені? Ні. Я б сказав що виснажливо — так.
Шоста ранку підйом, сьома шикування з броніком «Корсар», каскою та автоматом. Далі шість кілометрів йдеш по бездоріжжю (це називається танкова дорога) на стрільби. Ти туди приходиш дуже розігрітий, і тебе зустрічає холодний пронизливий вітер. Ти мерзнеш, ноги мерзнуть, все мерзне — але у тебе навчання. Стрільби, такмед, і так далі. Через пару годин теж тією самою дорогою шість кілометрів назад. Далі обід, дві години відпочинку, і на інші навчання — 1–2 км в одну сторону. І так день у день. І ти зранку замість того, щоб подумати «Яка гарна та чудова погода», думаєш — «От курва, знову п*здувати на ті стрільби». І це виснажує. А чи важко — ні, я б так не сказав. Хоча це залежить від фізичних здібностей людини
Є такі моменти на навчанні, які для галочки. Тим паче на ті базові навчання також приїжджають не тільки нульові призовники, але й досвідчені військові, бо їм керівництво сказало пройти навчання та отримати ВОС 100 у військовий квиток.
Як кажуть військові, «на навчанні 50% х*йні, 30% пі*дежа та 20% чогось толкового». Але для людей, які ніколи не бачили автомата, чи не знають, як накладати турнікет — нормально.
Деякі речі яким вчать, вже не дуже актуальні. Наприклад, евакуація пораненого, коли ти лежиш на спині, пораненого закидаєш на себе і відштовхуєшся ногами, повільно переміщуючись до укриття. Зараз, коли над тобою літають сотні дронів, це доволі сумний метод. Але по книжці треба навчити. Добре, що ці навчальні методики змінюються та підлаштовуються під сучасні умови
Тактична медицина у нас нормально викладалась — і розбирали вміст аптечки, як правильно собі накладати турнікети на кінцівки сидячи та лежачи, як те саме робити побратимам. Також як виносити поранених з червоної зони хоча б в жовту. і так далі
По вогневій підготовці починали з простої — пристріли автомата, та і самого прицілювання, бо не всі то вміють. Були денні стрільби, нічні, відпрацювання різних положень для стрільби. Тактика пересування, штурм окопів, штурм містечка і так далі. Єдине, не рили окопи, бо було -10, погода нас врятувала від цього заняття.
Що б я порадив тим, хто планує мобілізуватись? Місяці 2–3 перед тим попрацювати на витривалість. Я три роки займався важкою атлетикою, яка дала мені сили, але зіпсувала витривалість. Тому від цього трішки страждав. Далі, якщо є час та можливості, походив би пару раз до тиру на стрільби. Або на навчальні центри військової підготовки для цивільних. Декілька уроків тактичної медицини теж було б добре пройти. Зайвим це ну вже точно не буде.
Також, якщо людина планує освоювати певну військову спеціальність, хоч базово до цього підготуватись. Ну і головне — на декілька місяців треба мати фінансову подушку. Бо якщо ІТ-спеціаліст, то даунгрейд може бути суттєвим. Майте на запасі хоча б 100 000–200 000 грн.
О, і головне — дуже рекомендую не вживати алкоголь на службі. Бо є сумні випадки. Також треба розуміти, що ЗСУ — це не ІТ компанія, де все можна вирішити через тікет в джирі. В ЗСУ багато застарілих речей, в дечому нелогічних на перший погляд. До цього треба бути морально готовим
І взагалі, багато хто ухиляються від мобілізації, бо кажуть що у них в Конституції є права. Але в той самий час вони забувають, що по Конституції у них є не тільки права, але й обовʼязки, про які вони чомусь забувають.
Страх — це нормально. Абсолютно нормально. І тут немає нічого соромʼязливого. Тому, поки за чоловіків не зробили вибір, де служити, в ТЦК, нехай працюють на випередження та домовляються з частинами чи підрозділами, в яких вони впевнені.
Я працював Senior Fullstack Typescript розробником. По життю я намагаюся не лицемірити, а оскільки я повністю підтримую боротьбу України за незалежність від загарбників, то позиція щодо мобілізації була «якщо покличуть — піду».
Особисто я з військом не перетинався раніше, тому ніяких відошень в мене не було і питання про те, де я буду служити виникло лише після отримання повістки.
Повістку виписали представники ТЦК при перевірці на блок-пості. Наскільки я розумію, це не зовсім законно, я в правових питаннях не дуже обізнаний. Раніше мені вже там вручали повістки, але попередні поїздки до ТЦК закінчувались тим, що після того, як дізнавались про наявне в мене вчене звання, мені виписували повістку з приміткою «з’явитися за вимогою», з якою я міг спокіно їздити через місцеві блок-пости.
Цього разу все було аналогічно, але в самому ТЦК мені сказали, що вони вирішили мене мобілізувати.
Ніякого некоректного ставлення з боку працівників ТЦК до мене не було. Мабуть тому, що я не намагався ухилитися від отримання повістки.
Пройшовся з представником ТЦК по місцевій лікарні, де мені на все поставили, що я здоровий. Мої нарікання на болі в спині та проблеми з коліном були повністю проігноровані.
У самому ТЦК мені дали тиждень на вирішення особистих питань та через тиждень запитали, де я хочу служити, чи є якісь побажання. Тоді я почав шукати варіанти, де мене б взяли максимально за спеціальністю.
Тоді з’явився варіант піти туди, де я зараз і служу. Для цього мені потрібно було опинись у підпорядкуванні Сухопутних військ, і не мати військового звання. Ще десь через тиждень мені призначили день відправки.
Погрузивши в бус, мене та ще пару чоловіків, повезли на навчальний полігон ДШВ. Там була знову комісія. Перший же лікар сказав, що в мене другий ступінь ожиріння та надмірно великий тиск, і що я їм не підходжу. Але пізніше керівнитство приймальної комісії вирішило, що мене можна взяти як програміста і в ДШВ.
Мені здається, що план представників ТЦК був тому, щоб мене якраз не взяли за здоров’ям, але він провалився, коли вони дізналися, що я програміст.
Усі мої апеляції до того, що мене вже чекають в сухопутних військах як фахівця, розбивалось об аргумент «а нам по**й». І так із хворою спиною і туманними перспективами мене повезли в навчальний центр ДШВ.
У навчальному центрі наша група приїхала якраз після завершення формування попередньої, і ми ще два тижні чекали, коли ТЦК назбирають достатню кількість народу для початку навчання. Уже десь під кінець стало відомо, що ми поїдемо на навчання в Британію. Ще тиждень нас оформлювали для відправки, робили банківські картки та інші документи. У межах навчань нас тренували чисто на автоматників. Моя ВОС «Діловод» була проігнорована з початку і до кінця.
У нас армія — це дуже бюрократизована організація. Я взагалі не чув про ВОС, що пов’язані з програмуванням. Тому таких, як я, часто формально беруть на одну посаду, а фактично вони займаються іншими справами.
Я живу в обласному центрі. В один із днів йшов пішки на роботу. Саме проходив приватний сектор, де трафік машин не такий великий, як на трасі. Зупинився біля мене бус марки Volkswagen, який не мав жодних військових поміток. З нього виходять двоє міцних молодих хлопців, які відрекомендувалися представниками ТЦК СП і показали відповідні документи. Запитали, як давно я оновлював дані. Це було минулого літа, про що я їм і сказав. На це почув, що час ще раз оновити дані. Але мені не виписують повістку, а пропонують проїхати до військкомату тут і зараз.
Відповідаю, що сходжу наступного тижня і оновлю дані, бо мене зараз чекають на роботі, і тиждень наперед вже спланований. Хлопці почали активніше на словах запрошувати до ТЦК прямо зараз. В якийсь момент просто взяли мене під руки і запхали до буса. У мене була думка спробувати чинити опір. Але, по-перше — навколо жодних камер, і нагрудних камер у них не було, тому довести неправомірність їхніх дій у суді було б складно. По-друге — не було свідків, оскільки це був приватний сектор. Виходить, заява двох проти одного — у мене просто не було чим «крити».
Так мене повезли до військкомату. У ТЦК почав на місці проходити медичний огляд. Уже після нього я побачив, як мені заднім числом виписують повістку про прибуття до військкомату, типу її вже заповнену (як це має бути за чинним законодавством) мені вручили під час зустрічі на вулиці, і ніби як жодного заштовхування до автівки не було. У таких випадках дуже добре, коли ви чітко знаєте свої права і можете їх відстоювати. А ще краще, коли маєте особистого юриста, який допоможе в подібному випадку. Це потрібно не для того, щоб показати, що всі працівники ТЦК — демони, а для того, щоб наступного разу вони задумалися, які наслідки їхні дії можуть мати для них самих.
Далі я за прискореною процедурою почав проходити медичний огляд на базі ТЦК (це ще не ВЛК) і лікарі скрізь зазначали «придатний».
Але коли дійшла черга до перевірки слуху, то лікарка справедливо написала про те, що він погіршений (маю вроджену патологію). Цей факт дав право обстежитися в місцевій лікарні, чим я зараз і займаюся, збираючи діагнози і дані.
Після проходження лікарів у військкоматі, я побачив, як працює система «Оберіг» з даними військовослужбовців. На мене роздрукували комплексне досьє, вклеїли фотокартку.
Найгірше в цій ситуації — це ставлення з боку ТЦК. Деякі з його представників ставляться до військовозобов’язаних як до худоби, яку можна запхати до автівки. Це тому, що у військовозобов’язаного і військкомату різні цілі. У першого — в ідеалі знайти своє місце в ЗСУ, у другого — виконати план із кількості мобілізованих за будь-яку ціну. Не знаю в якій точці вони перетинаються.
Тому я підтримую ідею з рекрутингом, яка зараз набирає популярності. Звичайно, я мав оновити дані раніше і не затягувати. Але подібні силові методи ТЦК викликають відразу до всієї системи. Водночас я розумію, що наше військове законодавство не ідеальне і прописане під мирний час. Але це не дає права ТЦК його порушувати так грубо.
