UNIT.City — місце, де люди працюють... КРАЩЕ! Обирай свій простір просто зараз 👉
Ігор Вишневський Зброя
19 серпня 2025, 09:00
2025-08-19
«Технологічна незалежність — не теоретичне питання, а умова виживання». Яких компонентів не вистачає miltech-галузі, аби на 100% локалізувати виробництво в Україні, і чому до цього потрібно прагнути
Менше тижня лишається до головного державного свята — Дня Незалежності. Чомусь згадалось, як десятками років росіяни іронічно-глузливо називали Україну «нєзалєжная», намагаючись нівелювати саме це поняття і вкотре нагадати, що без неадекватного і вкрай абюзивного «старшого брата» за спиною ми не маємо шансів.
Можливо, десь наша Незалежність і справді була чисто формальною — наприклад, в технологічному та оборонному секторах. Останні довгий час стагнували у темному переході, один бік якого упирався в дрімучий, але вже розвалений «совок», а інший — виводив до світлого європейського прогресивного технологічного майбутнього. Як не дивно, але стрімкий ривок в бік світла змусила зробити повномасштабна війна, поставивши на карту саме екзистенційне виживання української нації.
Менше тижня лишається до головного державного свята — Дня Незалежності. Чомусь згадалось, як десятками років росіяни іронічно-глузливо називали Україну «нєзалєжная», намагаючись нівелювати саме це поняття і вкотре нагадати, що без неадекватного і вкрай абюзивного «старшого брата» за спиною ми не маємо шансів.
Можливо, десь наша Незалежність і справді була чисто формальною — наприклад, в технологічному та оборонному секторах. Останні довгий час стагнували у темному переході, один бік якого упирався в дрімучий, але вже розвалений «совок», а інший — виводив до світлого європейського прогресивного технологічного майбутнього. Як не дивно, але стрімкий ривок в бік світла змусила зробити повномасштабна війна, поставивши на карту саме екзистенційне виживання української нації.
Чи має хтось зараз підстави поставити під сумнів нашу «технологічну незалежність»? Якщо дуже захоче — то, звичайно, він знайде для цього аргументи. Та і технологій, у яких ми все ще залежні від партнерів — вистачає. Наприклад, системи ППО або той же Starlink, маніпуляції щодо можливого «вимкнення» якого у свій час були «страшилкою» в інфопросторі. Але не бачити шаленого прогресу України у defense tech та miltech-секторах — це заперечувати очевидне. Так само, як і той факт, що у виробництві дронів, РЕБів та іншого суміжної техніки Україна явно посідає лідируючі позиції, швидко адаптуючись під зміни на фронті та пропонуючи нові і нові ефективні рішення.
Тож у контексті «технологічної незалежності» ми адресували нашим виробникам озброєнь та іншої техніки, яка застосовується у військових цілях, питання щодо локалізації виробництва їхньої продукції. Чи є 100%-ва локалізація в принципі можливою на даному етапі, якщо йдеться про великі партії озброєнь, і чи це є тим, чого ми повинні прагнути за всяку ціну? Який відсоток локалізації виробництва з українських компонентів демонструють їхні підприємства, і які закордонні складники замінити найважче? І чи дорівнює рівень локалізації «технологічній незалежності», чи проблема насправді складніша і багатоярусніша. Про все це — далі.
Ми адресували Vyriy Drone запит щодо того, чи має компанія намір «тримати цю лінію» і прагнутимете повністю локалізувати всю свою продукцію, чи це був не більше, ніж експеримент, який мав довести — можемо, якщо захочемо. Наразі чекаємо на відповідь.
Загалом же більшість опитаних нами виробників озброєнь і техніки демонструють високий рівень локалізації, але до 100%-во української продукції є куди рости, і часто це видається перспективою на більш віддалене майбутнє.
Зі слів Анатолія Храпчинського, заступника директора компанії Piranha Tech, яка виробляє системи радіоелектронної боротьби та радіопридушення, сьогодні середній рівень локалізації їхнього виробництва сягає близько 70%.
Фото з Facebook Piranha Tech
«Це означає, що більшість вузлів і деталей ми виготовляємо самостійно або закуповуємо в українських виробників, підтримуючи внутрішню економіку та зберігаючи контроль над якістю. Такий показник — результат свідомої стратегії, адже для нас важливо максимально зменшувати залежність від зовнішніх постачальників і скорочувати ризики, пов’язані з логістикою в умовах війни», — стверджує він у коментарі для dev.ua.
Зі слів заступника директора Piranha Tech, вони поступово розширюють номенклатуру деталей, які виробляються в Україні, самі виробляють потрібні їм компоненти, і розглядають 100% локалізацію як стратегічну ціль, хоча й розуміють, що в нинішніх умовах вона має об’єктивні обмеження.
Водночас, зі свого боку CEO та Co-founder HIMERA Міша Рудомінський акцентує увагу на тому, що завадою для повної локалізації виробництва в Україні є не тільки і не стільки відсутність певних компонентів, а більш широке коло питань — безпекових, організаційних та економічних. Зі слів CEO HIMERA, яка виробляє універсальні захищені системи зв’язку, 90% компонентів для їхньої продукції не можуть бути виготовлені в Україні.
«Ми максимально локалізуємо послуги нашого виробництва, проте в Україні немає не тільки компонентів, але й захисту виробників від російських обстрілів. Також не вистачає закритості реєстрів і боротьби з витоками інформації. Це вимагає зрозумілої податкової політики щодо таких виробництв. Для повної локалізації дуже важливо мати можливість залучення прямих інвестицій в Україну — наразі це дуже складний процес», — прокоментував це питання для dev.ua Міша Рудомінський.
У компанії-виробнику дронів «Генерал Черешня» зараз фіксують збільшення кількості українських деталей та комплектуючих — кажуть, що намагаються використовувати саме їх. Чіткий відсоток локалізації виробництва не називають. «Це часто залежить від конкретного замовлення і ситуації, але ми працюємо над тим, щоб це були саме українські деталі. Деякі з них самостійно виготовляємо, деякі замовляємо у підрядників», — зазначив Рудольф Акопян, директор зі стратегічних комунікацій компанії «Генерал Черешня».
У свою чергу, Олена Душина, очільниця miltech-групи L7, що включає розробників симуляторів вогневого бою, стверджує, що на сьогодні рівень локалізації їхнього виробництва становить близько 85%, і ця цифра поступово зростає.
Фото з сайту l7simulators.com
«Ми маємо власне виробництво в Україні, що включає сучасні цехи металообробки, можливості промислового 3D-друку та складальні ділянки. Це дозволяє нам виготовляти масогабаритні макети озброєння, корпусні елементи, кріплення та низку функціональних компонентів без потреби залучати зовнішніх підрядників», — поділилася очільниця miltech-групи L7.
Як запевнила Олена Душина, їхня стратегічна мета — максимально можлива локалізація виробництва, але потрібно усвідомлювати, що повністю досягти 100% локалізації наразі складно через глобальну інтеграцію ринків і технологічні обмеження. «Але для нас це не просто бізнес-завдання — це питання зниження залежності України від імпорту та формування власної промислової бази», — озвучила амбітну мету вона.
Тим часом, СТО Dwarf Engineering, української інженерно-продуктової компанії, яка розробляє асистента керування бойовими БпЛА, Олександр Бахмач констатує, що у них виробництво локалізовано приблизно на 75%, бо щонайменше половину їхнього продукту складає софт. «Плата — наразі не з українських компонентів, але може бути. Плати — IP — хочемо брати, або ж виготовляти самі, в Україні, залежно від того що ринок зможе дозволити. На це впливає багато чинників», — прокоментував він це питання для dev.ua.
СЕО українського виробника БпАК і боєприпасів AEROCENTER, у свою чергу, оцінив, що для безпілотників і ретрансляторів рівень локалізації їхнього виробництва становить близько 40%. «З останнього, що локалізували, цифровий відеозвʼязок та керування. Боєприпаси — все локалізовано, крім вибухової речовини, яку зараз беремо в інших країн (йдеться про ті, звісно, що не входять до вісі зла)», — зазначив представник компанії, який побажав залишитися неназваним.
Кожному — своє. Чого не вистачає виробникам для повної локалізації
Як каже у коментарі dev.ua Анатолій Храпчинський, головною перешкодою для 100% локалізації виробництва їхньої продукції є електронна компонентна база.
«Попри наші зусилля, діоди, мікропроцесори, транзистори чи трансформатори ми змушені імпортувати. Причина криється у спадщині 1990-х, коли в Україні фактично згорнулося масове виробництво електроніки: легендарні заводи на кшталт „Гамма“, „Квазар“ чи „Електронприлад“ були закриті, перепрофільовані або втратили ключові технології», — зазначає заступник директора Piranha Tech.
Наслідком цього, як стверджує Храпчинський, є неможливість у короткі терміни відновити повний цикл виробництва, особливо у сегменті високотехнологічних компонентів. У цьому контексті доречним буде згадати плани влади щодо вітчизняного виробництва чипів, які, попри свою актуальність і нагальність, все ж виглядають дещо утопічними.
«Тому сьогодні ми працюємо у двох напрямках: максимально використовуємо наявний потенціал українських підприємств і паралельно будуємо мережу перевірених міжнародних партнерів, щоб залишатися технологічно незалежними та конкурентними», — констатує представник українського виробника РЕБ-систем.
Саме мікроелектроніка, електронні компоненти (наприклад, процесори) й інші компоненти, які встановлюються на плату, є головним «каменем спотикання» у процесі локалізації й для Himera Radios.
Фото Himera Radios
«Це питання доступу до цілого ряду технологій, яких немає в Україні. Бо, наприклад, в Україні майже немає технологій виготовлення літієвих акумуляторів. У нас немає технологій і засобів для виготовлення мікроелектроніки — ми тільки про це розмовляємо. У нас дуже великий дефіцит високоточного обладнання для такого виробництва», — констатує Міша Рудомінський.
Зі слів директора зі стратегічних комунікацій компанії-виробника дронів «Генерал Черешня» Рудольфа Акопяна, в Україні у них є змога виготовляти майже всі компоненти, крім ключового — мікросхем. «Мікросхеми дійсно частіше за все замовляються з Китаю», — ділиться він.
Але, як каже Акопян, це не тільки проблема України, а й всього світу, адже проблема мікрочипів важлива і вона має підніматися на державному рівні. «Що у нас, що серед країн-партнерів, Китай, по-суті, є монополістом, бо вони змогли побудувати виробництво відносно дешевих і ефективних мікросхем», — визнає представник «Генерала Черешні».
Зі слів СТО компанії AEROCENTER, для великих FPV-дронів (від 15-ти дюймів) найбільші труднощі виникають з такими з такими складниками, як ISC, двигуни та пропелери. Як він стверджує, українські виробники наразі не можуть забезпечити відповідну якість. Водночас, менші коптери AEROCENTER вже може локалізувати на 100%, але повну локалізацію зупиняє ціна та якість українських компонентів. Водночас, повна локалізація так чи інакше є стратегічною метою даного виробника.
У свою чергу у miltech-групи L7 найбільші виклики на шляху локалізації бачать у кількох напрямах, де імпорт поки що залишається єдиним рішенням, адже в Україні ці компоненти технологічно неможливо виготовити. Зі слів Олени Душиної, це:
проекційні лазери та проектори;
окуляри віртуальної реальності та комплектуючі до них;
комп’ютерні комплектуючі (зокрема відеокарти, рейзери, LCD-екрани, відеокамери).
Водночас, усе інше, як стверджує очільниця miltech-групи L7 — металеві корпуси, збірка, механообробка, інженерна розробка, моделювання, 3D-друк деталей — вони локалізували максимально, що дозволяє їм бути незалежними у критично важливих виробничих процесах.
СТО Dwarf Engineering Олександр Бахмач, аналізуючи слабкі зони для локалізації, виокремлює, в першу чергу, чипи, а в другу — камери, а саме лінзи та матриці.
Фото з соцмереж Dwarf Engineering
«Чипи виготовляють пара країн світу — рухаємося у напрямку того, щоб залежати від країн ЄС. Наші партнери, які роблять хард, мають труднощі в локалізації багатошарових плат, радіоелектроніки — передавачів, приймачів тощо», — оцінює він.
Локалізація і незалежність. Синоніми чи не зовсім?
Виконавча директорка Технологічних сил України Катерина Михалко, коментуючи цю проблематику для dev.ua, зазначає, що в кожного продукту, який виготовляється компаніями-членами об'єднання, різний рівень локалізацїі, зокрема походження компонентів і їхній відсоток. «Чим більш локалізований продукт, тим краще, і це є важливим фактором для Технологічних Сил України. Ми виступаємо за те, щоб максимальна кількість компонентів була локалізована в Україні», — констатує вона.
Але Катерина Михалко пропонує поглянути на проблему в дещо іншій перспективі, відштовхуючись від нинішнього стану справ і світової кон’юнктури, а не від амбітних, але далекосяжний планів.
Фото з FB-сторінки Технологічних сил України
«На сьогодні дилема звучить дещо інакше — чи закуповувати частину компонентів у Китаї і робити український продукт дешевшим для нашої держави в закупівлях, чи переходити на американські та європейські компоненти, і тоді кінцева вартість озброєння стає вищою. І це є проблемою, бо в України обмежений державний бюджет і це означає, що держава спроможна закупити менше дронів за ті ж кошти, якщо йдеться про українські закупівлі», — зазначила керівниця ТСУ.
З її слів, тут нам важливо працювати з американськими й європейськими партнерами, аби вони передавали свої компоненти українським виробникам для виробництва озброєння, незалежного від китайських компонентів. А ще — посилювати інтеграцію індустрій в такий спосіб, щоб це була пряма співпраця з інтеграцією західних компонентів в українські продукти.
«Це вигідно і для іноземних партнерів, які в такий спосіб могли б підсилити своїх виробників, чиї комплектуючі тестувалися б в умовах реального поля бою в Україні. Це один з механізмів, який ми в ТСУ адвокуємо на зустрічах з європейськими партнерами», — переконана Михалко.
Вона додала, що перший рівень на шляху до технологічної незалежності держави — це локалізація кінцевого продукту, але є й вищі рівні.
«Наступний рівень розвитку — державі необхідно навчитися інвестувати в R&D і довгострокові розробки, фінансувати науково-технічну базу», — впевнена виконавча директорка «Технологічних сил України».
Інший цікавий аспект у розумінні проблематики виділяє Анатолій Храпчинський. З його слів, повна локалізація виробництва озброєнь — це елемент технологічної незалежності, і для України вона критично важлива, але варто розуміти, що значна частина сучасної зброї складається з елементів, які ще нещодавно вважалися «побутовими».
«Демократизація високих технологій відкрила доступ до високоточних і потужних рішень, які можна адаптувати під військові завдання. Тож я бачу не стільки потребу замкнути все виробництво виключно в межах країни, скільки шанс на його стратегічну локалізацію — створення ключових компонентів в Україні та водночас побудову стійких партнерських відносин із надійними постачальниками, які, отримуючи від нас готові вироби, зміцнювали б обопільну залежність і безпеку. Не обов’язково робити 100% всередині країни, але резерв надійності та автономності має бути закладений у систему з самого початку», — підкреслює заступник директора Piranha Tech.
Зі слів Міши Рудомінського, підвищення рівня локалізації є дуже великою перевагою, яка дозволить «витиснути максимум» з інженерного потенціалу України, здобути незалежність від основних гравців ринку та здійснити експорт наших технологій в інші країни.
СТО Dwarf Engineering Олександр Бахмач переконаний — Україна залежна, поки немає локалізації. «Це одне з єдиноправильних тлумачень незалежності України, це може вважатися одним з тлумачень незалежності для будь-якої країни. Те, що не локалізовано, не є під нашим контролем і створює залежність», — вважає він.
Одним із ключових елементів технологічної незалежності України бачить локалізацію виробництва і Олена Душина, адже в умовах війни, на її думку, будь-яка критична залежність від іноземних постачальників може стати слабким місцем. «Затримка логістики чи обмеження експорту іншою країною одразу впливають на темпи забезпечення ЗСУ», — каже вона.
Як стверджує очільниця miltech-групи L7, для них повна або максимальна локалізація є відповіддю на цілу низку викликів:
питання національної безпеки: Україна має сама контролювати виробничі цикли;
гнучкість і швидкість: можливість швидко масштабувати виробництво чи змінювати продукт під потреби фронту;
розвиток внутрішнього ринку: створення високотехнологічних робочих місць, інвестування у науку та інженерію.
«Сьогодні технологічна незалежність — це вже не теоретичне питання, а умова виживання та стійкості держави. Ми як бізнес розглядаємо це як свій внесок у майбутнє України та її інтеграцію у глобальний безпековий простір», — запевнила вона.
У компанії «Генерал Черешня» висловили сподівання, що Україна і надалі буде розвивати свою технологічну економіку, і ми маємо шанс стати центром європейського виробництва безпекових технологій у повному циклі.
«Наша країна має все для цього: талановитих інженерів, вже готові та сформовані команди і головне — бажання. Але нам потрібні інвестиції. Зокрема команда „Генерал Черешні“ зараз активно веде розмови з різними інвесторами та міжнародними компаніями щодо інвестицій. Поки без подробиць, але очікуємо на гарні новини найближчим часом», — проанонсував директор зі стратегічних комунікацій Рудольф Акопян.
Атлас зброї: Україні передали шведські танки Stridsvagn 122. Які ще танки отримали захисники та від кого
Швеція передала Україні 10 танків Stridsvagn 122 з українськими екіпажами, навченими у Швеції, пише «Європейська правда», посилаючись на пресслужбу Збройних сил Швеції.
Раніше ми збирали, які ще танки Україні вже передали інші країни.
(текст від 29 липня 2022)
Німеччина передасть Україні 14 наземних безпілотників THeMIS. Що це за машини та як вони працюють
Німеччина передасть Україні 14 наземних безпілотників THeMIS. Імовірно, 7 таких транспортних засобів прибудуть до України до кінця цього року, вони призначені для евакуації поранених. Інші очікуються у 2023 році — їх будуть використовувати для очищення доріг. Нагадуємо, що це за зброя і що вона вміє.
Атлас зброї: Німеччина передає захисникам чергові MARS II. Які ще РСЗВ отримала Україна від західних партнерів та як вони працюють
Федеральне міністерство оборони Німеччини повідомило у Twitter, що у найближчі кілька тижнів Україні будуть передані чергові системи залпового вогню MARS II.
Раніше ми розповідали про те, які РСЗВ партнери надіслали на допомогу українським воїнам. Нагадуємо про це знову.
(Текст від 26 липня)
«У кращому разі це кінець 1990-х». NYT описав, чому російські ракети неточні, хто постачає мікрочипи ворогу та які системи озброєння може повторити навіть студент
Дослідники, які вивчали електроніку в новітніх російських крилатих ракетах та ударних гелікоптерах, були здивовані, виявивши технологію десятилітньої давності, використану в попередніх моделях, пише The New York Times. Розповідаємо, які висновки зробили американські дослідники стосовно зброї ворога.
