Команда YouTube-каналу The Serial Port успішно транслювала відео, об'єднавши 12 телефонних ліній, щоб продемонструвати прихований потенціал застарілих технологій. Вони стверджують, це може бути перший задокументований випадок використання на практиці понад 4 об'єднаних модемів.
Команда YouTube-каналу The Serial Port успішно транслювала відео, об'єднавши 12 телефонних ліній, щоб продемонструвати прихований потенціал застарілих технологій. Вони стверджують, це може бути перший задокументований випадок використання на практиці понад 4 об'єднаних модемів.
YouTube-канал The Serial Port здійснив те, що в еру широкосмугового інтернету здавалося неможливим: він провів стрім на dial-up-з'єднанні. У своєму новому експерименті команда об'єднала 12 модемів за допомогою технології Multilink PPP, досягнувши загальної швидкості завантаження 668 кбіт/с на робочому столі з Windows XP. Цього виявилося достатньо, щоб транслювати відео без буферизації, пише TechSpot.
На піку використання dial-up в кінці 1990-х років найшвидші загальнодоступні з'єднання досягали максимум 56 кбіт/с. До 2000 року Федеральна комісія зі зв’язку США визначила широкосмуговий інтернет як з'єднання зі швидкістю 200 кбіт/с або вище, що вже тоді виштовхувало dial-up за межі своїх можливостей.
Вебсайти тієї епохи були здебільшого текстовими та стиснутими зображеннями, але завантаження музики, відео чи інших великих файлів могло годинами перевантажувати телефонну лінію. Зростальний попит на швидкість зрештою змусив DSL та кабельний інтернет стати мейнстримом.
Тимчасовим рішенням став протокол Multilink PPP, стандартизований у 1994 році. Він дозволяв об'єднати кілька телефонних ліній в один швидкісний канал. Серед комерційних проєктів була PCI-карта «Shotgun» від Diamond Multimedia, яка з'єднувала два 56K-модеми. Проте для її використання потрібно було мати кілька телефонних ліній і підтримку від інтернет-провайдера, що значно стримувало її розповсюдження.
Через тридцять років YouTube-канал The Serial Port повернувся до цієї ідеї, використовуючи симулятори VoIP-ліній та застаріле корпоративне мережеве обладнання, щоб перевірити, наскільки можна масштабувати MPPP.
Для експерименту потрібні були як клієнтське обладнання відповідної епохи, так і надійний бекенд. Першою тестовою машиною став комп’ютер IBM NetVista 2001 року з операційною системою Windows ME. Хоча йому вдалося успішно об'єднати два модеми, подальше масштабування швидко зіткнулося з обмеженнями, зокрема, з нестачею послідовних портів та підтримки драйверів.
Потім проєкт перемістився на IBM ThinkCentre 2004 року з операційною системою Windows XP, що забезпечила ширшу сумісність. Оснащена платою розширення Equinox і чотирипортовою картою Digi, система отримала 13 доступних COM-портів. Завдяки вбудованій підтримці одночасного набору номера в XP під'єднали кілька зовнішніх модемів US Robotics Courier, увімкнули їх та налаштували з синхронізованими DIP-перемикачами, щоб уникнути конфліктів.
З боку інтернет-провайдера команда використовувала інфраструктуру Cisco VoIP для створення кількох телефонних ліній, до яких підключалися модеми. З'єднання завершувалися на концентраторі доступу Total Control dial-up, обладнанні, яке колись було поширеним серед невеликих інтернет-провайдерів у 90-х роках. На відміну від налаштування клієнта, яке вимагало численних спроб і помилок, обладнання інтернет-провайдера легко обробляло кілька сеансів.
Поступово масштабуючись від двох до чотирьох, а згодом і до дванадцяти об’єднаних модемів, експеримент досяг сумарної швидкості з’єднання 668,8 кбіт/с. Ця пропускна здатність перевищила початкове визначення широкосмугового зв’язку FCC від 2000 року та, що ще важливіше, забезпечила плавне відтворення YouTube у роздільній здатності 144p та 240p.
Команда The Serial Port зазначила, що не змогла знайти жодних доказів того, що більше чотирьох модемів коли-небудь об’єднувалися за допомогою MPPP — ні на практиці, ні в довідниках, як-от Книга рекордів Гіннеса.
