Ану, не задумуючись, дайте мені відповідь — де ви дивитесь фотки котиків? В інтернеті чи у всесвітній павутині? Три, два, один…
Хто сказав в інтернеті? Сідайте, два. Бо, як виявляється, ці два поняття не є синонімами, а позначають хоч і надзвичайно тісно повʼязані, однак доволі різні поняття. Всесвітня павутина, вона ж World Wide Web (та-та, оті самі www в адресах сайтів), це глобальний інформаційний простір, що складається з незчисленної кількості документів, які набувають вигляду сторінок, фоточок чи відосів. А от доступ до них отримуємо якраз за допомогою мережі Інтернет.
Витоки інтернету можна прослідкувати аж до 60-х років минулого століття, і офіційним пра-пра-дідусем мережі, через яку ми безкарно можемо посилати людей нахєр, є ARPANET, мережа що зʼєднувала між собою чотири дослідницькі інститути. Примітно, що історія всесвітньої мережі розпочалася з невдалої спроби логіну. Так-так, компʼютер, з якого була зроблена спроба зʼєднання з віддаленим хостом, крашнувся після введення двох перших літер команди login.
А сам термін «Інтернет» зʼявився ще 1974 року, в документі, що стосувався протоколу TCP, як скорочена форма терміну internetworking. А в загальному цей термін описував мережу мереж, що сполучалися між собою спільним протоколом. Тож можна вважати, що сам інтернет зʼявився ще тоді. Уявіть собі, що мережа, за допомогою якої ви маєте можливість дивитися тіктоки, зʼявилася в один рік з дебютним альбомом Judas Priest та кубиком Рубіка. До речі, що цікаво, за рік до того на світ зʼявився сотовий мобільний телефон, а рік по тому — цифрова фотокамера.
А сам інтернет тепер складається з величезної кількості серверів, мережевого обладнання, що поєднує між собою континенти і забезпечує практично миттєвий обмін даними між найвіддаленішими точками світу та звʼязує в один величезний клубок приватні, публічні, державні, наукові та ще бозна-які мережі.
Цей-во, а що там по павутині, спитаєте ви? Який-такий павук сплів це поняття? Знайомтесь, Тім Бернерс-Лі, людина, що стоїть не лише за появою WWW, а й за створенням HTML. І перший вебсервер теж він підняв, мало того, й перший веббраузер — теж його рук діло. Це нам зараз з вами легко — треба сторінку підняти, то хоп-хоп, шось там наверстали, у два кліки задеплоїли, і всьо. А тоді людині довелося вигадувати й писати самому все з нуля. Причому буквально з нуля, а не то шо січас.
Як і більшість технологій та ідей, що потенційно можуть знищити людство, ідея Всесвітньої Павутини зʼявилася в CERN, європейському інституті ядерних досліджень. Та-та, ті самі, шо збудували Великий Адронний Колайдер і хотіли відкрити портал в пекло, шоб демони заполонили Землю, а тоді б вони відкопали дядьку в зеленій броні, і він почав би шматувати демонів… Хоча… Це ніби шось інше.
Так от, чого ж хотів пан Бернерс-Лі? А хотів він дуже простого натискати посилання і щоб відкривались документи. Я зараз серйозно. В такий спосіб він хотів розв’язати проблему повʼязування різних документів між собою, щоб можна було вставляти посилання та легко переходити між статтями. І тому він взяв і в одну персону створив те обличчя інтернету, яким ми його знаємо. І спочатку це була суто академічна вигадка, над якою працювали такі нерди, до яких нам з вами як до неба рачки.
Але доволі швидко бізнес ухопив куди дме вітер змін, і перші публічні сайти почали зʼявлятися уже у 1993-94 роках. Що своєю чергою спричинило до буму серверних та браузерних технологій, що кульмінувало перемогою Internet Explorer в перших Браузерних Війнах.
А далі ви вже знаєте. Хоч в CERN і не вдалося відкрити портал в пекло за допомогою колайдера, однак винайдення WWW усе ж таки привідкрило невеличку таку хвірточку. Але саме завдяки одній людині й існує ціла величезна галузь веброзробки, до якої маємо честь бути причетними й ми.
Тож розрізняймо ці два поняття, бо без інтернету не існувало б ані ютубу, ані фісбуку, ані мільярдів відео де котики врізаються в стіну. А от Інтернет без усього ціього цілком собі може існувати, бо й без того має чим зайнятися.
Не то шо ми.