Ми всі зараз змагаємось не лише за ресурси, а й за час. Кожен день, коли оборонна індустрія не має достатньо людей, рішень і скоординованих процесів — це день, коли ворог може адаптуватись швидше.
Miltech — одна з ключових точок росту української стійкості та переваги. Але саме тут кадрова проблема виявляється найгостріше. Бракує не лише розробників чи інженерів. Бракує людей, які можуть поєднати військовий досвід із технічним баченням. Бракує систем для їхньої підготовки, пошуку, адаптації.
Проблема має системний характер
Станом на другий квартал 2025 року 60% українських роботодавців стикаються з кадровою кризою, свідчать результати дослідження Європейської Бізнес Асоціації. І це не локальна проблема окремих компаній чи секторів, а тенденція. У липні минулого року 68% HR-фахівців вітчизняних компаній різного розміру, які взяли участь в опитуванні Спілки українських підприємців, вказували, що нестача персоналу є головним стримувальним фактором для зростання. Найгостріше це проявляється у виробництві, інженерії, ІТ та R&D — ключових для miltech напрямах.
Інше опитування, проведене рекрутинговою агенцією Talando, показує: 84% компаній мають труднощі з пошуком потрібних фахівців. І майже всі вказують на дефіцит саме досвідчених кандидатів із релевантною експертизою. Це демонструє структуру ринку: нестачу підготовлених кадрів і розрив між потребами бізнесу та наявною освітньою системою.
Ці проблеми повною мірою відображено і в нашій галузі — miltech. Зокрема це підтверджує звіт Brave Inventors: попри бум розробок, сектор стикається з кадровим голодом. Особливо відчутний дефіцит інженерів-розробників, системних архітекторів, тестувальників, операторів і технологів. Умовно кажучи, дронів ми почали робити в сотні разів більше, ніж до війни — але людей, які вміють це робити системно, масштабовано і безпечно, в рази не побільшало.
Це — не лише криза найму. Це криза збереження технологічної переваги в умовах постійної адаптації противника. Якщо ми не зможемо закрити цю проблему, зростання miltech буде ситуативним і вразливим.
Війна вимагає нових моделей
У нашій групі L7 ми працюємо з симуляторами вогневої підготовки. А отже — ми знаходимось на перетині бойового досвіду, інженерії, освіти та data-рішень. І щоразу, коли ми шукаємо людину, яка справді розуміє, як готувати армію майбутнього, ми зіштовхуємося з однаковою проблемою: таких спеціалістів мало, а системи, які могли б їх цілеспрямовано готувати ще не існує.
Потрібна інша логіка. Якщо ми не можемо знайти готового спеціаліста, ми маємо створити умови, де ця людина з’явиться.
Ми, як компанія, створили внутрішню програму адаптації: беремо ветеранів, технічних студентів, айтішників — і вчимо їх нашій специфіці. Наступним кроком стане запуск Академії на базі L7 United. Це стратегічний інструмент розвитку: не просто серія тренінгів, а комплексна платформа для безперервного навчання, що поєднає освітні програми для внутрішніх команд із залученням нових талантів. Академія стане драйвером інновацій та створить сприятливе середовище для підготовки найкращих фахівців.
Але навіть такі ініціативи поки залишаються точковими. Для зростання всієї галузі потрібні структурні зміни:
- Цільові освітні треки. Ми потребуємо технічних програм, інтегрованих із реальними кейсами miltech-компаній. Зараз багато курсів існують формально, без практики або із застарілим змістом. Ринок оборони — надшвидкий. Тут не можна вчитись 2 роки заради роботи, якої вже не існує.
- Підтримка адаптації військових. Ветерани, які повертаються з фронту, мають унікальні знання. Але без підтримки й «мостів» у технологічні сфери ці знання втрачаються. Потрібні програми трансформації бойового досвіду в інженерну чи аналітичну роботу.
- Альянси з університетами та виробниками. Часто молоді інженери не розуміють специфіки miltech. А виробники не мають доступу до молодих кадрів. Вихід — партнерські проєкти, інтеграція в навчальні програми, спільні лабораторії.
Якщо цього не зробити централізовано, ринок і надалі буде «з’їдати» себе: хедхантити тих самих 200 фахівців, поки всі інші галузі не бачитимуть сенсу переходити в miltech.
Що вже з’являється
На щастя, ринок не стоїть на місці. Вже зараз ми бачимо кілька хороших кейсів. Зокрема, існують проєкти з перекваліфікації ветеранів у сфері телекомунікацій та ІТ. Це — реальний інструмент інтеграції бойового досвіду у технологічний сектор.
Також створюються інкубатори, де інженери можуть працювати над реальними кейсами оборони. Окремі miltech-компанії вже впроваджують dual-track-програми, коли нові фахівці проходять одразу два типи адаптації — технічну та бойову.
Але без координації на рівні держави це буде виглядати як мозаїка з розрізнених ініціатив. Нам потрібно більше ніж успішні кейси. Нам потрібна кадрова стратегія — не лише для воєнного часу, а й для часу після перемоги.
Роль держави: міжнародний досвід і можливі моделі стимулювання
Державне стимулювання розвитку кадрів у технологічних і оборонних галузях — це не лише фінансова підтримка. У багатьох країнах світу застосовують комплексні моделі, які можуть бути релевантними і для України:
- Податкові пільги і гранти для компаній, що інвестують у навчання і перекваліфікацію співробітників. Наприклад, у США програма Workforce Innovation and Opportunity Act (WIOA) сприяює фінансуванню професійної підготовки в пріоритетних галузях.
- Державні навчальні хаби і центри підготовки кадрів за участю бізнесу та ЗСУ. В Ізраїлі та Фінляндії існують державні програми, де військові експерти та приватні технологічні компанії разом формують навчальні курси, що відповідають реальним потребам оборони.
- Субсидування стажувань та дуальної освіти. У Німеччині та Австрії дуальна система освіти підтримується державою, що дозволяє молоді швидко отримувати практичні навички під час навчання.
- Програми перекваліфікації ветеранів із фокусом на high-tech. У Канаді та Великій Британії діють програми, які не лише фінансують перекваліфікацію, а й забезпечують менторство та підтримку при працевлаштуванні.
В Україні подібні ініціативи поки фрагментарні. Створення масштабної державної стратегії, яка поєднає ЗСУ, оборонну промисловість, освіту і бізнес, — ключова умова для довгострокового успіху.
Що далі?
Коли ми говоримо про залучення нових фахівців у сферу miltech, то йдеться не лише про закриття вакансій, а про здатність швидко діяти, вчитися й передавати знання у форму, що масштабується. Якщо технології — це інструмент, то люди — це сила, яка ним керує. Система розвитку нашої галузі має перетворювати бойовий і технічний досвід у нову експертизу та готувати тих, хто не просто знає, як, а розуміє, навіщо.