На днях стало відомо, що угода з купівлі оператора lifecell та провайдера фіксованого інтернету «Датагруп-Воля» остаточно закрита. Їхнім власником став французький мільярдер Ксав’є Ньєль, а компанії перетворились на один телеком-холдинг. На фоні повномасштабної війни подібна купівля-інвестиція виглядає підтвердженням того, що західні партнери вірять в нас не лише мілітарно, але й бачать для себе бізнес-вигоду у воюючій країні.
Велику роль в «угоді десятиріччя» зіграв українсько-американський фонд Horizon Capital під керівництвом Олени Кошарної, який йшов до фінальної угоди понад 10 років (якби не повномасштабне вторгнення, закінчили б швидше). Horizon Capital залишається міноритарним власником об’єднаної lifecell і «Датагруп-Воля», маючи 10% акцій. 85% належить безпосередньо Ньєлю. Ще 5% буде у Михайла Шелемби, який очолить компанію.
«Взаємна інтеграція клієнтських баз, оптимізація витрат та бізнес-процесів, а також нарощення інвестицій у мережу дозволять нам пропонувати ще більш привабливі та конкурентоспроможні пакети, випереджаючи індивідуальні пропозиції обох окремих компаній», — каже Шелемба.
Щороку після об’єднання компанія інвестуватиме в бізнес понад $100 млн. Це дасть змогу розпочати інвестиційну програму, до якої входять інвестиції в мережі, ліцензії, обладнання та розширення фіксованої та мобільної інфраструктури в Україні. Новий холдинг планує запровадити пакет послуг, куди одночасно входитимуть і фіксований інтернет, і мобільний. До стратегії входить також запуск сервісу з побудови мережі 4G для корпоративних клієнтів. Наздоганяючи конкурентів, DVL Telecom (назва нового холдингу) запустить напрям аналізу big data трафіку абонентів для бізнесу.
За результатами першого кварталу 2024-го lifecell наростив усі основні показники та єдиний серед інших операторів («Київстар, Vodafone) прозвітував про збільшення прибутку — на 13%, до 582,7 млн грн. Схоже, що lifecell (якого окремо тепер не існує), не збирається миритися з вічною позицією «третього номера» як це було раніше серед операторів мобільного зв’язку. DVL Telecom готовий не просто конкурувати з «Київстар» та Vodafone. І з оприлюднених заяв складається враження, що він готовий їх обігнати.
На цьому фоні останні двоє мають відповідати. Один з варіантів — створити інвестфонд та спробувати купити менших інтернет-провайдерів (головне — їх абонентську базу), як це зараз нібито намагається робити «Київстар». Під час війни це може вийти швидше та дешевше. Мовляв, економічна ситуація в країні несприятлива, продавайтесь швидше. Загалом телеком-ринок України практично повністю розподілений. Звичайно, можна змагатися в якості і швидкості інтернету, переманюючи до себе абонентів конкурентів. Проте це неможливо зробити у великих масштабах й відразу, тому єдиний вихід конкурувати по-справжньому — це «скуповувати» інших гравців ринку.
У третьому кварталі 2022-го кількість абонентів фіксованого зв’язку «Київстар» скоротилася до 1,1 млн з 1,2 млн кварталом раніше. У першому кварталі 2024-го «Київстар» відновив абонбазу. Більшість мережі «Київстар» працює за технологією FTTB, коли щоб інтернет працював без світла, провайдеру необхідно встановити акумулятори на обладнання у підʼїзді. І хоча найбільший мобільний оператор ніби як почав переходити на стійку до блекаутів технологію GPON, це довгий і дорогий процес, який не робиться за день.
Vodafone надає фіксований інтернет через компанії Vega і «Фрінет», які купив раніше. На двох вони мають 250 000 абонентів. Понад 80% абонентів Vega отримують інтернет-доступ за технологією GPON. У «Фрінеті» таких 43% абонентів. Загалом найбільші провайдери в Україні виглядають так: «Київстар» — понад 1,15 млн абонентів | «Укртелеком» — 1,12 млн абонентів | «Датагруп-Volia» — понад 500 000 абонентів | Vodafone Україна — 250 000 абонентів | Lanet — 250 000 абонентів.
«Допомогти зібрати ринок воєдино», здається, вирішила і сама держава в обличчі Данила Гетманцева, який відверто-абсурдно «обгрунтував», чому ринок інтернету в Україні є «сірим». Як би малі-середні гравці не намагалися відстояти законність свого існування, з 1-го жовтня ті з них, що перебувають на спрощеній системі оподаткування, зареєстровані як фізособи-підприємці (ФОП), мають перейти на загальну систему. Таким чином податкова має намір отримати додаткові надходження до бюджету у розмірі 3-4 млрд грн на рік.
Виглядає, що «дотягнулися» першими до тих, хто буквально не втече, адже важко з собою забрати за кордон все обладнання з кілометрами дротів. Гроші нам як державі, безперечно, потрібні. Але не шляхом маніпуляцій, які виклав Данило Гетманцев. Такий метод вчергове підриває довіру до держави. З іншого боку, якщо чітких правил для бізнесу з боку державної влади ніколи не було (одне з них — щоб до вас не вламувались силовики в будь-який момент), то чому вони мають з’явитися під час повномасштабної війни? Можна в ручному режимі спробувати тримати систему, але це тимчасовий варіант поки не запрацюють інституції.
Малі й середні провайдери масово не «вимруть» після 1-го жовтня. Хтось залишиться, хтось продасться більшим гравцям, але хтось справді зникне. Остання категорія просто не зможе собі дозволити фінансово перебудуватись, маючи серед абонентів, скажімо, до десятка сіл, де люди можуть не мати достатньо коштів, щоб платити більше за послуги. Тому що провайдери точно піднімуть тарифи на свої послуги, адже будуть змушені платити більше податків. Врешті-решт основне грошове навантаження ляже на плечі абонентів (або вам доведеться відмовитися від інтернету, ха-ха).
Тут і починається «справжня конкуренція». Великі гравці, основним бізнесом яких є мобільний зв’язок, можуть собі дозволити «гратися» з цінами на телеком-послуги, даючи дешевші тарифи. Таким чином вищезгаданий десяток сіл перейде до більшого оператора, а малий бізнес або шукає собі нових абонентів, або помирає. Звичайно, у нас є Антимонопольний комітет, який має відслідковувати подібні кейси. Також є профільні телеком-інституції та асоціації, які можуть втрутитись в процес при потребі
Угода з французьким мільярдером відкрила епоху монополізації на українському телеком-ринку. Цікаво, що закриття злиття практично збігалось з обов’язком переходу провайдерів на загальну систему оподаткування. Теоретично та в перспективі такі кроки з боку держави можуть змусити малий і середній бізнес бути більш «зговірливими» з більшими гравцями щодо поглинання. На конкуренції між великими гравцями можна навіть зіграти, виторгувавши собі кращі умови. Але що робити, коли ти не планував продавати бізнес і він для тебе є не лише джерелом прибутку, але і тим, що допомагає переживати війну (постійна і важлива зайнятість), питання відкрите.
Ми, поки що, не в ЄС і не є Францією. І компанії-монополісти, яких маса в Європі та світі, звикли по довгу «запрягати» у наданні сервісу. В Україні це неможливо. Клієнт хоче тут і зараз отримати бажане, це така наша цікава особливість. Твою компанію, як мінімум, «розіпнуть» в соцмережах за неякісні чи розтягнуті у часі послуги. І підуть до конкурента. Хочеться лише надіятись, що не буде причин «тонути у бермудському трикутнику» нестабільного інтернету під час війни. Бо кому потрібна така монополія?