Історія, яка більша за «фейсбучний срач».
«Підірвав соцмережу»
«Українці читають мало. Книжки не купують. Тому майже немає класних книжкових. Або немає класних книжкових, тому купувати книжки незручно, не цікаво й не модно? Майже як народна мудрість — „Чому дурні, бо бідні. Чому бідні, бо дурні“. Але», — написав кілька днів тому маркетолог Андрій Федорів у Facebook.
Далі в пості йшлося про новостворену книгарню його знайомого Дмитра Феліксова і суперечки чи вийде в нього бізнес. Федорів виступив «поганим поліцейським», але врешті всі прийшли до позитивного висновку. Проте початок поста те що називається «підірвав соцмережу»: 77 репостів/426 коментарів лише в Facebook. Найзалайканіший коментар (500+ реакцій) від письменника Олександра Михеда про те, що українці «так не читають, що аж не Guardian не написав про це окремий не репортаж».
Постріл у відповідь
Також відповіддю на пост маркетолога можна вважати допис власниці мережі «Моя книжкова полиця» Наталя Моспан, в якому вона детально розписала, наскільки якісно змінилася книговидавнича галузь в Україні за останні 8 років. У 2015 році вона створила інтернет-магазин виключно книжок українською мовою: його асортимент тоді становив 100 найменувань. У 2016-му перша «Моя книжкова полиця» мала асортимент у 700 позицій. «Кількість назв, які становлять наш асортимент на сьогоднішній день майже 10 000! Відчуйте будь ласка різницю між 100 і 10000! Дуже умовна середня вартість випуску однієї книги українським видавництвом від 10 000 євро», — пише Наталя.
Резонанс першого поста Федоріва був настільки несподіваним і великим, що він написав другий (48 шерів/255 коментарів). Там Андрій пише, що шкодує, якщо когось зачепили його слова, проте він щасливий, «якщо хтось читає, або друкує». З друком проблема в Україні зараз справді існує. Засновники друкарень кажуть, що на війну проти росії пішла значна частина їхніх фахівців. При цьому робота в поліграфії — специфічна, її спеціалістів мало і швидко їх не підготуєш. Тому друкарні не встигають друкувати стільки книжок, скільки хотіли б видавництва. Попит на книжки виріс, але його задовольнити важко з технічної точки зору.
Проблема в цифрах
В другому пості Федорів наводить слова організаторки книжкового форуму видавців у Львові та голови Інституту книги Олександри Коваль. За даними Коваль, сьогодні в Україні налічується 560 видавництв, але з них активними є лише близько 250. Крім цього, по всій Україні до війни працювало лише 200 книгарень, а це означає, що маємо 1 книгарню на 200 000 населення, в той час, як у Європі — 1 книгарня на 20 000. Після початку війни таких книгарень налічується в Україні ще менше — приблизно 130. Що стосується роздрібних книжкових продажів, то, за інформацією Коваль, у 2021 році їх сума склала 50,7 млн євро. Це в 10 разів менше, ніж у Польщі.
Ще однією проблемою низького рівня читання в Україні і доступу до легальних книг, за словами Коваль, є зменшення обсягів книговидання. З 2021 по 2022 роки кількість назв книжок зменшилась з 21 000 до 9700, а кількість накладів — з 45 млн примірників до 11,6 млн. Лише 8% дорослих і 13% дітей читають книжки кожного дня. 27% дорослих читають одну книжку на рік. 30% дорослих купують щонайменше одну друковану книжку на рік. Тобто 10-12 млн книжок на рік купують українці. Виходить 1 книга на рік на 4 людини.
Чи потрібне читання кожній людині?
Ні. Тому що читання — це спосіб проведення часу (звичайно якщо ваша робота не пов’язана безпосередньо з ним). Не всім подобається сидіти з книгою. Круто, коли ця звичка сформована, але наша реальність інша. Чи дурніший я, якщо не прочитав певну книгу? Ні. Навряд чи умовний Геннадій Буткевич, власник мережі магазинів «АТБ», сидів і читав книги, поки його бізнес сам себе створював. А назвати мільярдера нерозумним було б вкрай нерозумно. Нечитання книг може до певної міри звузити ваш кругозір і змусити 2-3-х снобів сказати: «Фу, він не читав цього». Але коли ваш спосіб пізнання світу лежить за межами читання, то в цьому немає нічого страшного.
То де ж «зарита собака» щодо читання?
Вона полягає у виокремленні власної культури і, як би це не звучало, пропаганді. Під час повномасштабної війни обидва пункти суперважливі. Є знаменита фраза, що «не буває нації без власної літератури». В Україні з власною літературою порядок. Так відбулося «не завдяки, а всупереч». Імперська, а потім радянська росія (це одне й те саме за суттю) не давала розвиватися українській культурі. Сучасна письменниця Оксана Забужко вважає, що те, що наша культура змогла зберегти себе — це диво і логічно пояснити цей феномен неможливо. Якщо ми говоримо саме за літературу, то маємо завжди пам’ятати про «Розстріляне Відродження» 20-40-х років та наших шестидесятників 50-80-х років. Це особистості, які не дали згаснути факелу української культури, передавши нам його від Котляревського і Шевченка.
Тому з одного боку маємо процес читання, до якого потрібно методично і винахідливо привчати з дитинства (зі сформованим дорослим це робити важче). На це має бути як воля батьків (чи близького оточення дитини), так і державна політика (не фіктивна). З іншого боку маємо сферу культури, важливою частиною якої є читання, література та книги. Без читання людина зможе прожити, без культури — ні. Якщо ти не маєш власної культури, її замінять чужою — російською. Культура — це ще один рів, який ми маємо розширювати, повністю сепаруючись від росії. Бо коли ексміністр внутрішніх справ Аваков (так, він існує) каже, що росія «хоче забрати в нього вєлікіх пісатєлєй пушкіна і толстого», а він їх віддавати не хоче, то це погані новини. Бо «залишаючи» цих так званих письменників в Україні, росія буде використовувати це для поширення міфу про «єдіній народ». Одних і тих самих читаємо, то чим же не братья?
До кінця року росіяни планують завезти в бібліотеки тимчасово окупованих територій України понад 165 000 примірників пропагандистської літератури замість вилучених українських книжок. Організацією завезення книжок займаються члени партії «Единая россия». Переважно окупанти везуть псевдоісторичні книжки або літературу про Другу світову війну. Цим вони збираються замінити українську літературу, яку вилучають із бібліотек. Для вилучення з місцевих бібліотек на тимчасово окупованих територій українських книжок та заміщення їх російськими міністерство культури рф виділило 200 млн рублів.
Замість висновку
Андрій Федорів написав третій пост (39 шерів/318 коментарів). Після кількох днів роз’яснень, схоже, маркетолог зрозумів, що «в Україні є активний книжковий ринок з масою видань й видавництв, магазинів, подій та людей, що купують десятки книг на рік. Під час повномасштабної війни ринку важко, але він зростає». При цьому сам маркетолог роками рекомендував видання московських та санкт-петербурзьких видавництв. У той час, як існують ці самі книжки, видані українцями. «Якщо впливові та відомі українці десятиліттями радили співвітчизникам російську книжку і самі ж її читали, то що в цей момент відбувалося з українським ринком? Між українцями і росіянами на ринку книг Федорів роками обирав росіян, і раптом озвучує гіпотезу про „дурних і бідних українців“?», — пише прекрасна Емма Антонюк. Коло замкнулося.