Правове поле, що регулює обіг віртуальних активів в Україні, перебуває у стані динамічного формування. Ця обставина створює фундаментальні виклики для застосування до них режиму спільної сумісної власності подружжя. Суди змушені оперувати в умовах, де спеціальне законодавство ухвалено, але не введено в дію, а загальні норми Цивільного та Сімейного кодексів не містять прямих вказівок щодо цифрових активів.
Основним актом, покликаним врегулювати ринок, є Закон України «Про віртуальні активи» № 2074-IX від 17.02.2022. Однак, відповідно до його прикінцевих положень, він набере чинності лише з дня набрання чинності змінами до Податкового кодексу України (ПК України), які б встановили особливості оподаткування операцій з віртуальними активами. Ця законодавча пауза є ключовою причиною поточної правової невизначеності.
Закон України «Про віртуальні активи» визначає віртуальний актив як «нематеріальне благо, що є об’єктом цивільних прав, має вартість та виражене сукупністю даних в електронній формі» (стаття 1). Це визначення відносить віртуальні активи до категорії нематеріальних благ.
Водночас Цивільний кодекс України (ЦК України), до якого було внесено зміни Законом № 3302-IX від 10.08.2023, запровадив поняття «цифрові речі» як різновиду майна. Згідно з оновленою статтею 179-1 ЦК України, цифровою річчю є благо, що створюється та існує виключно у цифровому середовищі та має майнову цінність. До цифрових речей застосовуються положення ЦК України про речі, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті цифрової речі.
Ця термінологічна розбіжність («нематеріальне благо» та «цифрова річ») створює юридичну колізію, яка може мати наслідки у правозастосуванні. У класичній українській правовій доктрині «речі» є об'єктом права власності, тоді як «нематеріальні блага» становлять окрему категорію. Сімейний кодекс України (СК України), встановлюючи режим спільної сумісної власності, оперує узагальнювальним терміном «майно» (стаття 61 СК України), який традиційно охоплює речі, майнові права та обов’язки.
Попри термінологічні розбіжності, домінантним підходом є поширення на віртуальні активи презумпції спільності майна подружжя, закріпленої у статті 60 СК України. Відповідно до цієї норми, будь-яке майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, навіть якщо один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Отже, віртуальні активи, придбані одним із подружжя у шлюбі за спільні кошти (наприклад, заробітна плата, доходи від підприємницької діяльності), вважаються об'єктом спільної сумісної власності та підлягають поділу на загальних засадах. Відповідно до частини 3 статті 61 СК України, обов’язок доводити, що актив був придбаний за особисті кошти (отримані в дар, у спадщину, до шлюбу або за кошти, які належали їй/йому особисто), покладається на ту сторону, яка це стверджує.
Практичні виклики поділу віртуальних активів
Перший і головний виклик — довести факт існування активу, його належність одному з подружжя та придбання за спільні кошти. На відміну від нерухомості чи автомобілів, дані про які містяться у державних реєстрах, віртуальні активи (криптоактиви) характеризуються псевдоанонімністю та відсутністю централізованого обліку. Це створює значну інформаційну асиметрію, оскільки тягар доказування, згідно з частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України), лягає на позивача.
Доказами володіння криптовалютою можуть слугувати:
1) Банківські виписки про перекази на криптобіржі. Ці документи можуть бути ключовим доказом, однак їхня інформативність прямо залежить від способу придбання активу.
Пряме поповнення централізованої біржі (CEX). Якщо кошти з рахунку одного з подружжя переказувалися безпосередньо на офіційні реквізити відомої централізованої криптобіржі (наприклад, Binance, WhiteBIT, Kuna), така виписка є вагомим прямим доказом. Вона дозволяє чітко встановити джерело коштів, час їх списання та прямий зв’язок із біржею, яка ідентифікує своїх клієнтів.
Придбання через P2P-платформи, обмінники або децентралізовані біржі (DEX). Натомість банківська виписка може не мати доказової сили, якщо актив купувався через P2P-платформи чи криптообмінники. У такому випадку виписка покаже лише переказ коштів на рахунок іншої фізичної особи, але не доведе, що метою цього переказу була саме купівля віртуального активу. Ще складнішою є ситуація з децентралізованими платформами, де транзакції є анонімними і не прив’язані до банківських рахунків, що робить їх відстеження через банківські документи практично неможливим.
2) Скриншоти та фото екрана. Зображення з особистого кабінету біржі чи криптогаманця, на яких видно баланс або історію транзакцій, можуть слугувати допоміжним доказом. Щоб суд їх прийняв, такі докази слід належним чином засвідчувати (наприклад, через забезпечення доказів нотаріусом або складання протоколу огляду вебсторінки). Однак їхня слабкість полягає в тому, що скриншоти легко підробити за допомогою графічних редакторів. Крім того, вони фіксують лише стан рахунку на певний момент і не доводять, що ці активи досі належать власнику та були придбані за спільні кошти.
3) Електронне листування та повідомлення. Листування в email або месенджерах, де один із подружжя обговорює купівлю, продаж чи зберігання віртуального активу, може непрямо підтвердити наявність таких активів. Наприклад, обговорення інвестиційних стратегій чи конкретних транзакцій може вказувати на обізнаність та залученість особи до операцій з віртуальними активами. Однак таке листування є лише непрямим доказом, оскільки воно не підтверджує ані точну кількість активів, ані джерело коштів для їх придбання й часто потребує підкріплення іншими, більш вагомими даними.
4) Дані з електронних декларацій. Якщо один з подружжя є суб'єктом декларування (публічним службовцем), його е-декларація є одним із найнадійніших доказів. Інформація про віртуальні активи, вказана в декларації, є офіційною, відкритою та може бути беззаперечно використана в суді.
5) Зобов’язання відповідача надати інформацію. Коли один із подружжя (відповідач) приховує інформацію про наявні в нього криптоактиви, інша сторона (позивач) може використати процесуальні інструменти, щоб змусити його розкрити ці дані. ЦПК України дозволяє стороні подати клопотання про зобов’язання відповідача надати відповіді на конкретні запитання. Цей механізм є вкрай дієвим для подолання інформаційної асиметрії.
6) Витребування інформації від криптобірж. Це один із найбільш дієвих, хоча й складних, способів отримання доказів. Його успішність повністю залежить від типу платформи, якою користувався відповідач: централізована (CEX) чи децентралізована (DEX).
Централізовані біржі (CEX). Це платформи на кшталт Binance, Coinbase, WhiteBIT, Kuna, що діють як класичні фінансові установи. Вони вимагають від клієнтів проходження верифікації (KYC — «знай свого клієнта»), тому мають дані про особу власника акаунта, його баланси та історію операцій. Саме до таких бірж можна направляти судові запити.
Якщо це українська біржа (CEX), то суд за клопотанням сторони може направити офіційний запит. Оскільки ці компанії зареєстровані та ведуть діяльність в Україні, вони зобов’язані виконувати рішення українських судів. Це відносно прямий та ефективний механізм.
Якщо це міжнародна біржа (CEX), дані отримати набагато складніше, оскільки вона не підпорядковується прямим запитам українського суду. Єдиний шлях — це процедура міжнародної правової допомоги, що є складною, тривалою та дорогою.
Децентралізовані біржі (DEX) та анонімні криптогаманці. Ці платформи та гаманці працюють на основі блокчейну без єдиного центру управління та не вимагають реєстрації чи верифікації особи. Користувач залишається анонімним, а його гаманець ідентифікується лише довгою послідовністю символів (адресою). Направити запит до такої платформи неможливо, оскільки не існує юридичної особи чи органу, який би міг на нього відповісти. Єдиний спосіб доказування в такому випадку — це складний та дорогий блокчейн-аналіз (форензика), щоб спробувати відстежити зв’язок анонімного гаманця з транзакціями на централізованих біржах.
Однак, навіть встановивши, що криптоактиви є спільним майном, можна зіткнутися із другим практичним викликом: як саме здійснити їхній поділ. На відміну від традиційних об'єктів, таких як гроші чи нерухомість, технологічна природа цифрових активів вимагає диференційованого підходу. Тому для коректного поділу криптоактивів необхідно розрізняти їхні види, адже це безпосередньо впливає на можливі способи поділу.
- Взаємозамінні токени (Fungible Tokens). До цієї категорії належить більшість відомих криптовалют (Bitcoin, Ethereum, Tether та ін.). Їхня ключова характеристика — взаємозамінність: кожна одиниця такого токена ідентична іншій одиниці в межах одного й того самого активу (Bitcoin до Bitcoin), що робить їх за своєю природою подільними. Подібні активи можна розділити між подружжям у натурі без втрати вартості чи цільового призначення, аналогічно до грошових коштів на банківському рахунку.
- Незамінні токени (Non-Fungible Tokens, NFT). Це унікальні цифрові активи, які засвідчують право на певний об'єкт — зазвичай предмет цифрового мистецтва, ігровий елемент або інший унікальний цифровий чи фізичний актив. Кожен NFT є унікальним і неподільним. Спроба його розділити призведе до втрати сутності та вартості. Через це поділ NFT у натурі неможливий. Єдиним способом є присудження активу одному з подружжя зі стягненням з нього на користь іншого грошової компенсації в розмірі половини вартості токена.
Вирішивши, як поділити актив — в натурі чи через компенсацію, — сторони та суд неминуче стикаються з третім практичним викликом: його справедливою оцінкою. Цей процес ускладнюється відсутністю чинного податкового законодавства (станом на 14 жовтня 2025 року законопроєкт № 10225-д про оподаткування віртуальних активів пройшов лише перше читання). Оскільки майбутні податкові зобов’язання при продажі активу невідомі, визначити його реальну чисту вартість на момент поділу вкрай складно. Ймовірно, доведеться залучати судового експерта-оцінювача. Експерт з фінансових досліджень може проаналізувати динаміку курсу та визначити вартість активу на потрібну дату або середню за певний період, щоб згладити волатильність.
Аналіз судової практики
Судова практика України щодо поділу віртуальних активів подружжя є вкрай обмеженою і перебуває на початковій стадії формування. Суди демонструють обережність, стикаючись із новою й технічно складною категорією майна, що призводить до формування непослідовної практики. Аналіз наявних справ дозволяє виявити ключові тенденції та основні виклики для сторін.
Ключові тенденції в судовій практиці
Центральною проблемою для позивачів є необхідність надання конкретних, технічно перевірюваних доказів існування віртуальних активів та їх належності відповідачу. Суди скептично ставляться до непрямих доказів, таких як листування чи показання свідків, якщо вони не підкріплені більш вагомими даними.
У справі № 337/4714/20 позивачка стверджувала, що квартира була придбана за кошти від продажу одного біткоїна, набутого у шлюбі. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Вони прямо вказали, що для перевірки наявності та джерела походження біткоїна необхідно надати адресу цифрового гаманця, чого позивачка не зробила. Показання свідка були визнані недопустимим доказом, оскільки базувалися на чужих словах, а розписка відповідача про надання доступу до «спільних рахунків» — недостатнім доказом, бо не містила конкретики.
У справі № 755/16260/25 суд залишив позовну заяву без руху, зазначивши, що надані позивачем копії особистого листування з месенджерів та роздруківки з інтернет-ресурсів не є належними та допустимими доказами для підтвердження права власності на 11 біткоїнів.
Водночас практика демонструє й успішні підходи до доказування, зокрема через використання офіційних документів та процесуальних інструментів.
Цікавою є справа № 953/4882/23, де підставою для позову стала е-декларація відповідача, в якій було вказано два біткоїни. Хоча відповідач визнав придбання активів у шлюбі, він заявив, що зробив це за особисті кошти, накопичені до одруження. Суд першої інстанції, рішення якого підтримала апеляція, задовольнив зустрічний позов відповідача. Суди проаналізували декларації обох з подружжя за роки до та після придбання криптовалюти і встановили, що сума особистих готівкових коштів відповідача зменшилася на суму, співмірну з вартістю біткоїнів, тоді як заощадження позивачки залишилися майже незмінними. Це дозволило суду дійти висновку, що відповідач спростував презумпцію спільності майна, довівши, що активи були придбані за його особисті кошти.
Також, із судової практики вбачається, що суди дедалі частіше задовольняють клопотання сторін, спрямовані на отримання інформації про криптоактиви:
У справі № 755/2698/24 суд задовольнив клопотання про витребування у ТОВ «Бінанс Україна» інформації про стан та залишок криптовалюти на гаманцях відповідача.
У справі № 761/9955/25 суд пішов далі та виніс ухвалу про витребування інформації безпосередньо у міжнародної криптобіржі «Binance», хоча виконання таких ухвал на практиці є складним.
Окрім витребування доказів, ще одним процесуальним інструментом є зобов’язання відповідача надати відповіді. У справі № 946/3818/25 суд застосував ефективний інструмент для подолання інформаційної асиметрії, зобов’язавши відповідача надати письмові відповіді на вичерпний перелік запитань. Питання стосувалися типів та кількості віртуальних активів, способів поповнення рахунків, наявності доступу у третіх осіб та навіть використаних інтернет-провайдерів. Суд наголосив, що на відміну від допиту як свідка, у цьому випадку діє презумпція обов’язковості надання відповідей.
На завершення
Отже, поділ віртуальних активів у процесі розлучення в Україні є правовим викликом, що перебуває на перетині динамічного технологічного розвитку та законодавчої невизначеності. Ключовою проблемою є те, що профільний Закон «Про віртуальні активи» ухвалено, але не введено в дію, що створює термінологічні колізії та змушує суди застосовувати загальні норми сімейного права до нової категорії майна.
Попри це, на віртуальні активи поширюється презумпція спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що віртуальні активи, придбані в шлюбі за спільні кошти, підлягають поділу, а сторона, що заперечує це, повинна довести їх особисте походження. Однак головні перешкоди лежать у практичній площині, де центральним викликом є збір належних доказів.
Таким чином, до моменту повноцінного запуску спеціального законодавства успіх у справах про поділ віртуальних активів майже повністю залежатиме від здатності сторони та її представників зібрати доказову базу, ефективно використовуючи всі доступні процесуальні інструменти для підтвердження своїх вимог.