Привіт! Мене звати Дарія Отечко, і зараз я бізнес-аналітик у компанії HOSTiQ. Моє хобі — вчити та забувати іноземні мови: вивчила й ще не дуже забула англійську, не довчила латинь, забула німецьку, були епізоди турецької та словенської (ні слова не пам‘ятаю), ще тільки вчу італійську (все попереду). Тобто вчитися я люблю. Крім мов, бувають і інші навчання, які все ж переважно залишаються в пам‘яті.
Мені ніколи не доводилося надавати першу допомогу. Тільки призводити до неї, коли в дитинстві залила меншому братові в горлянку гаряче молоко. Денисе, ну тебе ж швидка тоді витягла, чого тримати зло, ну.
Зате в мене є яскравий спогад, як моя мама рятувала людину з епілепсією. Мені років 5, ми гуляємо людним базаром, коли бачимо, як чоловік падає в припадку, його трясе, а з рота йде піна. Мама тоді повернула його на бік, гукнула, щоб дали якусь кофту під голову, слідкувала за ротом (щоби не задихався) та залишалася з ним ще кілька хвилин, поки він не заспокоївся.
Цей випадок мене сильно вразив. Хоча не настільки, щоб піти в медицину. Порушила сімейну традицію, бо дід — медик, бабця — медик, батьки й навіть брат — теж. Утім, ніхто не знає, коли тобі можуть знадобитися навички домедичної допомоги, але зараз, під час війни, ймовірність точно більше. Тому я нещодавно пройшла тренінг із домедичної допомоги, який був організований небайдужими людьми, і тепер поділюся своїми враженнями.
Як самостійно організувати тренінг?
У моєму рідному місті Кобеляки Полтавської області, куди я тимчасово повернулася з Харкова, подібних курсів немає. Але знаєте, є люди, які самі створюють можливості. Цією людиною в цьому випадку стала не я, а моя мама. Вона працює в Червоному хресті та має досвід організації тренінгів.
Тренінги проводять різні фонди. Те навчання, що відвідала я, було від UK-Med. Це британська організація, яка надає допомогу в різних куточках світу та спеціалізується на медичних тренінгах. Для цивільного населення такі заходи проводять безплатно.
Нас навчав парамедик із Великої Британії, а з перекладом допомагали дві студентки медичного університету.
Мама познайомилася з UK-MED, коли проходила сесію в медичному університеті — там представники організації проводили аналогічний МК. Достатньо було підійти до одного з тренерів, запитати номер координатора, і потім погодити дату і місце проведення. Знайомі їй казали, що подібна організація не стане приїжджати в таке маленьке містечко. Виявилося, що стане. У графіку була вільна дата через 2 місяці — туди нас і вписали.
Звісно, потрібне доречне місце. У ліцеї міста для тренінгу виділили простору залу з проєктором і місцями для сидіння, презентації та відпрацювання. Забіжу наперед із порадою: бажано, щоб підлога була вкрита лінолеумом або чимось подібним, бо до тренажерів підключається резервуар із водою.
Щоб усім вистачило знаряддя та часу на тренування, група повинна бути не більш як 20 учасників.
Не забувайте, що на будь-якій конференції чи майстер-класі є чай, кава, канапки чи піца. Тому заздалегідь підготуйте все необхідне. Наші тренери були приємно здивовані й вдячні, коли їх нагодували 🙂
Як усе проходить?
Ми проходили 4-годинне навчання за військовим алгоритмом MARCH:
- Massive hemorrhage — зупинка кровотечі
- Airway — очищення дихальних шляхів
- Respiration — забезпечення дихання
- Circulation — перевірка кровообігу
- Hypothermia — зігрівання
У цій же послідовності й набували навички.
Левову частку заняття ми вчилися зупиняти кровотечу. Відпрацьовували все на собі, один одному, манекенах і тренажерах. Манекен Тарас — зірка програми. Побитий життям, але не зломлений 🤕
До нього під‘єднали через трубку резервуар із водою й показали, з якою швидкістю витікає артеріальна кров. А ми в цей час повинні швидко і правильно накласти турнікет. До речі, якщо це рана стегна і сильно надавити коліном вище рани — це теж допоможе. Коли немає під рукою турнікета — в самий раз (а звісно ж, у кожного в сумочці із собою є турнікет, ага?)
Ще нас вчили перевіряти, чи не перекриті дихальні шляхи (уламки, зуби, язик — там може бути все, що хочеш і не хочеш). Щоб людина легше дихала, її треба перевернути на бік. Є техніки, які допомагають це зробити меншими зусиллями.
Далі вчилися визначати необхідність серцево-легеневої реанімації й, власне, її проводити. Ми робили тільки непрямий масаж серця, без штучного дихання. Індикатори на манекені допомагають контролювати швидкість і силу натискань. Якщо натискати зашвидко чи заповільно — горить жовтий індикатор. Якщо з недостатньою силою — червоний. Бачили в американському «Офісі», як Майкл наспівував «Stayin alive», поки робив серцеву реанімацію? Атож, саме ця пісня задає правильний ритм.
Після того, як пацієнт уже не стікає кров‘ю та не задихається, можна оглянути решту його тіла — чи немає інших ран. Ну і в кінці його треба зігріти. Навіть влітку від сильної крововтрати можна замерзнути. Тому накрити чимось теплим — важливий етап допомоги.
Під кінець вчилися «сортувати» поранених на категорії: чорна, червона, зелена зони. Чорна — нічого не робити, червона — робити в першу чергу, зелена — в самому кінці. І це тільки на основі характеру ран, а не за віковою, статевою чи іншими ознаками. Хай там що, при інших рівних — якщо у нас багато поранених одночасно, спершу треба допомогти амбалу з масивною кровотечею, ніж більш-менш неушкодженій вагітній жінці.
Що мені здалося важливим у тренінгу?
По-перше, наявність тренажерів і велика кількість практики. По-друге, пояснення причин. Одна справа, коли тобі кажуть «роби ось це й ось так», а інша — коли розповідають, чому саме.
Чому спершу зупинка кровотечі? Бо від масивної крововтрати можна померти за пару хвилин. Без дихання хвилин до 5 ще можна протриматися.
Чому не можна послаблювати турнікет? Бо на місці поранення збираються тромбоцити (ті що відповідають за згортання крові та загоєння). І якщо послабити турнікет — більша частина тромбоцитів, яка є у тілі, вийде з рани та врятувати людину стане важче.
Отаких пояснень дуже багато і вони допомагають краще засвоїти матеріал.
Щодо практики. Я так скажу — до цього я дивилася пару-трійку навчальних відео, і з них майже нічого не запам‘ятала. Це, звісно, говорить тільки про мою пам‘ять, але хто дивився такі ж відео, скажіть, вам точно цього вистачило?
На тренінгу ж ви не тільки слухаєте та повторюєте, а ще й вчитеся швидко реагувати. Після того, як ми по черзі пройшли всі етапи реанімації, нам влаштували стрес-тренінг. Береться пара людей. Один виходить за двері, інший залишається в кімнаті. Йому «роблять» різного типу ушкодження за допомогою червоної тканини, наприклад, рана на стегні та шиї, неприродно вивернуті ноги, вивалені нутрощі тощо. І от другий піддослідний заходить в кімнату й повинен швидко оцінити ситуацію, коректно провести реанімацію у правильній послідовності та нічого не забути. Забували усі та багато чого: то натягнути рукавиці, то провести скринінг тіла на інші поранення, то повернути голову для забезпечення дихання.
Про рукавички: тут справа кожного, звісно. Бо хто ж носить із собою медичні рукавички? Я знаю тільки одну таку людину. Але коли маєш справу з кров‘ю іншої людини — треба пам‘ятати, що вона може бути носієм СНІДу й інших захворювань. Ти її врятуєш, а себе погубиш. Не хочеться такого дурного фіналу.
Також при наданні допомоги треба переконатися, що тобі нічого не загрожує. Кращий рятівник — живий рятівник.
Важливо тримати в голові, що всі ці дії не замінять кваліфіковану медичну допомогу. За першої ж нагоди треба викликати швидку або попросити когось це зробити.