Нещодавно на Djinni було пробито «стелю» суми найму — Lead DevOps Engineer погодився на офер у $15 000. Він анонімно розповів DOU про свій кар’єрний шлях, «пізнє дозрівання» у кар’єрі девопса та дав поради щодо того, як отримати високий заробіток. Ми обрали найцікавіше.
Нещодавно на Djinni було пробито «стелю» суми найму — Lead DevOps Engineer погодився на офер у $15 000. Він анонімно розповів DOU про свій кар’єрний шлях, «пізнє дозрівання» у кар’єрі девопса та дав поради щодо того, як отримати високий заробіток. Ми обрали найцікавіше.
Я не планував ставати айтівцем. Ба більше, я повна протилежність двадцятирічним сеньйорам, бо почав будувати кар’єру порівняно пізно. Навіть комп’ютер у мене з’явився тільки у 15–16 років. До того я, як і багато підлітків, ходив до комп’ютерних клубів і мріяв про напівпрофесійну лігу в кіберспорті.
Ця мрія зберігалася до закінчення університету. Я вступив на інформатику у середині 2000-х, вчився на контрактній основі. Але мене звідти «попросили», бо мені бракувало математичної бази. І я перевівся на факультет іншої, «довколайтішної» спеціальності.
Навчання мене не цікавило, багато пар я пропускав, граючи у тому ж таки комп’ютерному клубі. Довго закривав сесії, а ще довше — академічну різницю після переведення.
Бувало, доводилося їздити на своєрідні «хабарі» — наприклад, до фізкерівника фарбувати гаражі. Диплом бакалавра я вимучив.
Після закінчення університету я попросився другим адміністратором до клубу, де протягом усього цього часу продовжував грати. Мене без проблем взяли — за роки, що я там провів, я вже знав і власника закладу, і перших адміністраторів, і клієнтів.
Та й плани щодо кіберспорту на той час мене ще не повністю залишили, тож це була win-win ситуація: я приходив грати, а після або до — працював. Заробляв я там близько 200 грн на місяць — протирав клавіатури після спітнілих дядьків і інколи підміняв першого адміністратора на посту.
У 2010-му ми з командою брали участь в онлайновій аматорській лізі з Counter-Strike 1.6 від Cyberarena, які того ж року відкрили на той час найкрутіший комп’ютерний клуб Європи в Києві, посіли там одне з призових місць. Це давало нам можливість переходити на напівпрофесійний рівень.
В Cyberarena також був потужний онлайн-портал, журналіст якого взяв у мене інтерв’ю і запостив на їхньому сайті. Приблизно тоді ж я зрозумів, що мені подобається і вдається писати. Тож я запитав цього журналіста, чи не потрібен їм на сайт ньюзмейкер. Слово за слово — і згодом я почав там працювати.
Це була віддалена робота, яку я міг поєднувати зі своєю основною роботою адміністратора у клубі. Поєднуючи дві роботи, я непогано заробляв для 2010–2011 років — близько 1000 грн на місяць.
Так продовжувалось трохи менше ніж рік. Аж якось мене спитали, чи не хочу я попрацювати у суді спеціалістом з інформаційних технологій. Я погодився, бо жодних інших планів чи амбіцій на той час не мав. На папері виглядало, що я зароблятиму значно більше, ніж у комп’ютерному клубі. А поєднуючи це з новинами, перспективи були непоганими.
У суді в мене де-юре були обов’язки системного адміністратора, а де-факто я займався усім пов’язаним з технікою: замінити картридж, зробити ксерокопію документів, обрізати кабель, перевстановити Windows, зібрати з «гівна та палок» робочий комп’ютер, записати запис засідання на диск, щось потикати, час від часу стукати кулаком по принтеру.
Зарплата становила близько 1250 грн. І я продовжував копірайтити — подекуди прямо у суді.
Трохи згодом я перейшов працювати з Кіберарени на один з найбільших російських порталів про кіберспорт, і там у пікові періоди заробляв до $450.
Якось до суду прийшов лід технічного напряму в держпідприємстві на базі судової адміністрації, яке займалося всіма судами по області. Він мене запросив до себе — якраз розширювали відділ. І я легко пішов — там пропонували заробітну плату, що вчетверо перевищувала мою на той час і становила 4000–4500 грн. На 2012 рік, це були хороші гроші, і їх давали одразу — без класичної для ІТ ситуації: «Гей, а можна мені +30% щороку, інакше я піду в сусідню компанію на +$500?».
Це держпідприємство писало софт, яке мало перевести весь документообіг у судах з паперу в електронну форму: призначення суддів на справи, розклади судових засідань, прив’язка записів судових засідань тощо.
Ми ж були підтримкою цієї системи — катались по районних центрах і встановлювали «залізо» для софту, сам софт, хардвер, під’єднували до мережі. Вирішували і глобальні ІТ-проблеми судів — відчувався брак кваліфікованих кадрів, все ж бути айтівцем у суді ніколи не вважалося модним.
Пропрацював я там 3–3,5 року. Два з них я ще вчився чогось нового. Звісно, я факапив, та й досі вважаю, що краще помилятися, але робити, ніж сидіти в когось на вухах і тисячу разів обмірковувати наступну дію.
Влітку 2015 року я подзвонив своєму товаришу з університету. На той час він вже працював .NET-розробником на аутсорсі. «Слухай, — каже він. — Нашого сисадміна клієнт забрав в Ірландію. Зараз у нас відкривається вакансія. Не хочеш піти?».
Певний час я міркував над пропозицією, радився щодо цього з батьками. Зарплатну вилку мені озвучили на копійки більшу, ніж моя тодішня зарплата за трудовою на держпідприємстві. Але мені пропонували перспективу працювати з чимось новим.
Я погодився. Пройшов співбесіди, склав тести на системного адміністратора. У своїй першій IT-компанії я пропрацював трохи менше ніж рік.
Спочатку заробляв 4 500 — 5000 грн, згодом оплата зросла до 8 000- 9 000 грн. Там я вже добре ознайомився з серверами, трошки з Linux, хоча й залишався «Windows-man».
Дізнався, що таке Git, Development Life Cycle, continuous integration, continuous delivery. Навчився реліз-інжинірингу, щось білдити, пушити мобільні маркети, автоматизувати тощо. Загалом закріпив усе те, що вмів раніше, але в серйозних масштабах. Ще й прокачав англійську, спілкуючись із клієнтами.
За рік той самий товариш з університету, який тепер працював у «топгалері», загітував мене пробуватись у DevOps. Для стеку DevOps мені ще не вистачало знань. Там був серйозний акцент на Linux, куди більша взаємодія з розробниками, керування продом та клаудами. Я став надолужувати ці прогалини, і навесні 2016 року, почав закидати CV на вакансії DevOps у Києві.
Розіслав менше 10, і три компанії мені відповіли. Одна відмовила, бо хотіла сеньйора. Інша компанія сказала, що, я маю прогалини у знаннях, і «ми перетелефонуємо». Третя- київський аутстаф, проінтерв’ювала мене спочатку з HR, а потім я мав розмову з американським клієнтом, який запитував про мої знання у форматі: «А ти це знаєш? Так/Ні». На 66% його питань я відповів «так». Мені надіслали офер протягом кількох днів.
Я на нього пристав, переїхав до Києва і прийшов туди на скромну зарплату у $1250 і позицію Middle DevOps. Після випробувального терміну зарплата мала збільшитись до $1500. Однак закінчення випробувального терміну я не дочекався.
Коли я почав працювати, то мій клієнт — СТО у стартапі — майже не дозволяв мені ні над чим працювати.
Він давав базові операційні задачі з нульовою відповідальністю. Скидав мені книжки про технології, які використовувались у його стартапі і які я мав прочитати. Загалом, перш ніж справді підпустити мене до проєкту, він хотів зробити з мене «well done DevOps». На все це я ходив жалітися своїм «рабовласникам» з аутстафу, але безрезультатно.
Паралельно я намагався увірватись в київську DevOps-тусовку. Ходив на місцеві вебінари. На одному з таких вебінарів наймали людей у великий аутстаф, і я написав їм. З’їздив на співбесіду, де мені одразу ж дали офер на $2500. Я з легкістю погодився.
Мене взяли на позицію Middle DevOps влітку 2016 року. Працювалося мені там класно: я багато спілкувався, вривався у тусовку, ходив на різні конференції, загалом прокачував свої soft skills. Розуміння «а, то он що я роблю» почало з’являтися у 2017 році.
У цій же компанії я познайомився з людиною, яку вважаю своїм ментором. На той час він був Senior DevOps, роки на три старший за мене. Завдяки йому я навчився багатьох софтових штук — і збільшувати заробітну плату, зокрема.
Основна думка, якої я у нього навчився, — правил немає, як і немає ринку. Дій за принципом «Fake it till you make it». Він навчив інакше ставитися до роботодавця, далі я це опишу в кількох порадах і доповню власним досвідом.
- Перша порада: для свого роботодавця ти просто інструмент, і про це варто пам’ятати.
- Друга порада — про зарплату. Обговорюючи суму компенсації, домовляйся саме про базову зарплату.
- Третя порада: тебе наймають не за навички, а за результатами співбесіди.
- Четверта порада: ніхто під час інтерв’ю не може порахувати, чи справді ти вартуєш тих грошей, яких просиш.
Після цього я встиг попрацювати у сканди навській країні, повернутися до Києва та працював навіть на двох фултамах одночасно.
У певний момент я воскресив свій акаунт на Djinni, який довго припадав пилом. В мене там була зазначена бажана зарплата у $12 000 — я змінив цифру на $15 000. Поставив пунктик «пасивний пошук роботи» і час від часу відкривав профіль, аби перевірити запрошення. Здебільшого приходив спам, причому рекрутери порушували правила платформи: у мене стоїть $15 000, а вони пропонують $10 000 і кажуть, що більше платити не можуть.
І тут прийшли люди з одного стартапу й сказали: «А давай до нас». Зарплатної вилки в цьому першому повідомленні вони не вказали, тому я почитав про них, і як людина пожадлива запитав, чи є для мене зарплата у $15 000. Мені сказали, що так. І ми домовились про інтерв’ю.
Було три етапи: спочатку співбесіда з рекрутером, потім — з HR. На третьому етапі мені розповідали про продукт і компанію, я ставив свої запитання. Обговорив кілька питань із СЕО компанії, зокрема про стан ринку, в якому вони оперують, і тренди. Мені зробили офер, і я його прийняв. Якщо розповім більше деталей — стане надто очевидно, хто я :)
Все просто: прагніть щорічного зростання базової зарплати на 10–15%, а в українських умовах — і на всі 30%, доки не досягнете хоча б тих самих «мемних» $6 900. Якщо подивитись на мою історію, то я ж не отримував вчора $5000, а сьогодні — $15 000. У мене був дуже поступовий шлях зростання.
Якщо не підвищують заробітну плату, а натомість просто дають нову «личку» — треба слати такого роботодавця. Якщо кажуть, що ти й так заробляєш багато, у порівнянні з іншими співробітниками, — теж слати. І моментально надсилати CV куди тільки можна — краща пропозиція знайдеться завжди. Це стратегія, як дійти до $15 000.
Щодо хардових навичок, то не варто з головою стрибати у світ хмарних технологій. Прагніть до глибоких базових знань. Linux, Computer Science, мережі, розуміння, як працюють процесори — все це важливо. Глибоко знаючи базу і маючи Google та Stack Overflow, розібратися можна з будь-якою проблемою.
