💳 Термінова новина! Trustee Plus — найкраще рішення для розрахунку криптою 👉
Марія БровінськаІсторії
25 березня 2022, 10:19
2022-03-25
«Стоячи біля вікна, побачив, як у двір заїхали російські танки. Один з них націлився на мене». BА Astound Commerce про евакуацію з Ірпеня та життя у війні
Ірпінь — місто, яке нарівні з Харковом, Маріуполем, Черніговом із перших днів війни активно бореться з російськими окупантами. Ірпінь захищає від атак українську столицю та не дає можливості рашистам наблизитися до неї. Місто щодня зазнає обстрілів, бомбардувань, деякі його райони вже давно зрівняли із землею. Підірвані мости та перманентний вогонь довгий час не дозволяли вивозити з Ірпеня мирних жителів. І, здається, фото сотень людей, що ховаються під уламками мосту, чекаючи евакуації, облетіло вже весь світ.
Серед мешканців Ірпеня був Сергій Бобер, бізнес-аналітик IT-компанії Astound Commerce. Він не поспішав залишати свій будинок, максимально включившись у підтримку нужденних. Але врешті-решт вирішив піти з міста. Нині Сергій у Києві. Dev.ua розповідає історію безстрашного айтішника, який врятував багато життів та зміг вберегти своє.
Ірпінь — місто, яке нарівні з Харковом, Маріуполем, Черніговом із перших днів війни активно бореться з російськими окупантами. Ірпінь захищає від атак українську столицю та не дає можливості рашистам наблизитися до неї. Місто щодня зазнає обстрілів, бомбардувань, деякі його райони вже давно зрівняли із землею. Підірвані мости та перманентний вогонь довгий час не дозволяли вивозити з Ірпеня мирних жителів. І, здається, фото сотень людей, що ховаються під уламками мосту, чекаючи евакуації, облетіло вже весь світ.
Серед мешканців Ірпеня був Сергій Бобер, бізнес-аналітик IT-компанії Astound Commerce. Він не поспішав залишати свій будинок, максимально включившись у підтримку нужденних. Але врешті-решт вирішив піти з міста. Нині Сергій у Києві. Dev.ua розповідає історію безстрашного айтішника, який врятував багато життів та зміг вберегти своє.
«Не вірив, що буде війна»
Сергій розповідає, що компанія-роботодавець із середини лютого активно пропонувала співробітникам виїхати на захід України. «Багато хто поїхав, а я до останнього не думав, що може статися війна. 21 століття ж, мені здавалося це неможливим. Я думав, що релокейт — одна зі стратегій роботи з ризиками», — каже він. Сергій каже, що його стратегія була іншою — він прийняв ризик, бо вважав його вкрай низьким. Але 24 лютого показало, що все набагато складніше.
«24 лютого, буквально одразу після вторгнення, почали „прасувати“ гостомельський аеродром. І я зрозумів, що почалася війна — почали літати військові літаки, гелікоптери. Гостомель постійно бомбили, і це було чудово чути у центрі Ірпеня, де я живу», — розповідає Сергій.
За військовими догмами цивільним особам у період активних бойових дій краще не переміщатися — дуже небезпечно. Тому я вирішив, що їхати нікуди не буду, залишусь у місті. «Сподівався, що все швидко вщухне. Але не так сталося, як гадалося», — згадує айтішник.
«Розгорнув бурхливу волонтерську діяльність»
На другий чи третій день мости через річку Ірпінь підірвали, і місто виявилося відрізаним від світу. Сергій разом із друзями не запанікував, а розгорнув у місті, як він сам каже, «бурхливу волонтерську діяльність».
Спочатку, каже Сергій, люди масово винесли із міських магазинів та аптек все, що там було. Також обнулили заправки. Торгові точки, що залишилися, в центрі міста, стали здобиччю для місцевих жителів, які опинилися в ув’язненні.
«І я сам ходив до магазинів без продавців. Якщо були гроші, я клав на касу, якщо ні — просто брав щось перекусити», — розповідає Сергій.
Волонтерська діяльність Сергія полягала у розвезенні продуктів та ліків туди, де не було нічого взагалі, а також малозабезпеченим та малорухливим людям. «У нас було 15 координаторів, багато волонтерів. Люди дуже об'єдналися та підтримували один одного», — каже він. Були власники кафе, які гарячі обіди та продукти доставляли до будинків для людей похилого віку та бомбосховища.
Поки не перекрили Житомирську трасу, продукти та ліки волонтери отримували біля Романівського мосту. «Ми ходили через буєраки, труби там величезні ще лежали, брали ці вантажі, а потім розвозили адресатам», — розповідає Сергій.
Окремий напрямок волонтерства — допомога кинутим домашнім тваринам. «Якщо про продукти люди подумали, то корм для вихованців якось випав з їхнього поля зору. І були випадки, коли викручували вічко в двері, щоб поштучно кидати залишеним скуйовджуючим собакам і котам хоч якесь харчування», — згадує хлопець.
«Поспілкувався з росіянами»
Діяльність Сергія в окупованому місті передбачала спілкування й із загарбниками. «Мені потрібно проходити через їхні блокпости, щоб доставити їжу та ліки у віддалені райони. Механізм такий: йдеш центром дороги, руки повинні бути не в кишенях. Необов’язково піднімати, важливо, щоб вони бачили, що в руках нічого немає. За кілька десятків метрів їм треба було пояснити, навіщо мені треба пройти, що й кому передати», — розповідає айтішник-волонтер.
Пропустять чи ні, він ніколи не знав. «Дуже залежить від настрою конкретної людини», — розповідає Сергій. Але якщо продукти та ліки не вдавалося пронести через один пост окупантів, він розвертався і намагався пройти через інший. Часто це вдавалося.
Айтішнік розповідає, що в Ірпені до початку березня було колосальне скупчення російської техніки.
Я здивований, як вони не захопили місто. Адже українські війська стояли лише у двох точках міста, при цьому техніки у них не було — міст, яким вона могла проїхати, був підірваний», — каже Сергій.
Втім, наші військові, каже Сергій, ще ретельніше, ніж росіяни, перевіряли кожного волонтера, кожну машину. «У хлопців здавали нерви. Якщо приїжджав новою машиною, то виходив метрів за 100 і повільно йшов уперед, щоб вони роздивилися, що це я», — згадує Сергій.
Перша спроба виїзду
Поглянувши на те, що ситуація посилюється, приблизно через тиждень після початку війни, я вирішив виїхати з міста. Вранці зібрав речі, приїхав до Біблійної церкви, від якої зазвичай відходять колони евакуаційних автобусів та машин. Але там повідомили, що евакуація скасовується — російські війська зайшли до Стоянки, шлях заблокований.
«Було 3 березня орієнтовно. Дні зливаються в один суцільний „день бабака“, коли перебуваєш у зоні бойових дій, і в голові одна думка — вижити» — згадує бізнес-аналітик.
Відразу ж російські війська заїхали на Машторф — район на околиці Ірпеня, звідки почали проводити рейди містом.
«Я пам’ятаю, як, стоячи біля вікна у своїй квартирі, побачив, як у двір заїхали три російські танки. Один з них водив стволом, і в якийсь момент націлився на мене. Це був найстрьомніший момент. Але мені пощастило: вони побачили, що без зброї, без телефону спокійно стояв. Якби я метнувся, смикнувся, то ймовірність того, що на мене кинули б, дуже висока», — розповідає Сергій. Танки покрутилися та поїхали.
У місті вже не було світла, опалення та води, був лише газ. До його будинку прилетіла міна.
«У більшості квартир у моєму будинку вилетіли вікна. У мене шибки були цілими, я живу на 9 поверсі, і ризик постраждати був вищим, ніж у церкві», — розповідає Сергій.
Він розповідає, що в місті, напевно, немає жодного будинку, до якого б не влучив снаряд. Це стосується як висоток, так і приватного сектора.
І він вирішив перебратися до церкви, оскільки там був генератор, а це можливість залишатися на зв’язку, а ще там годували.
Біженці з Бучі
Поки Сергій жив у церкві, він допомагав вивозити із заблокованих ділянок мирних жителів. «Вранці прокидаєшся, вибираєш собі машину з тих, які з ключами залишили жителі, що евакуюються, сідаєш за кермо і їдеш допомагати», — розповідає він. 7 березня росіяни стали випускати біженців із Бучі. Він забирав жінок та дітей з околиці Ірпеня та відвозив у рятівному мосту туди-сюди єдиною дорогою, яку погодили як коридор.
Пейзажі на своїх маршрутах Сергій зустрічав найжахливіші.
Там, де проходили бої, лежали трупи тижнями. І мирних, і військових з обох боків. Розстріляних машин по дорозі — неміряно», — каже він.
Рішення йти
Сергій зізнається, що до остаточного рішення про евакуацію з міста його підштовхнули його пасажири. «Я вивозив сім’ю — бабуся, мама та п’ятирічна дівчинка. І вони розповіли, що у них на всіх і на п’ять днів була одна півторалітрова пляшка води та дві консерви, якими вони харчувалися. Я побачив, наскільки вони виснажені, віддав їм свою пляшку води та винесений із магазину M&M’s. І на той момент вирішив, що настав час йти, щоб не опинитися в схожій ситуації», — розповідає айтішник.
8 березня Сергій ще вивіз пару десятків біженців із Бучі, повернувся до церкви, дістав із валізи з речами робочий комп’ютер, документи, гроші, кілька пар шкарпеток, пару футболок та трусів і, склавши все це у рюкзак, пішки пішов у напрямку столиці.
Дорога, якою йшли піші біженці, добре прострілюється російськими снайперами, каже співрозмовник dev.ua.
«Я йшов стежкою збоку, нижче за дорогу. І з різних боків валялися кинуті валізи, коляски, продукти — все те, що люди не могли дотягти та кидали прямо на місці», — каже він.
Він дійшов до мосту, сів у автобус та доїхав до столичного КПП у Коцюбинському. Вже звідти везуть на центральний залізничний вокзал. Звідти Сергій дістався лівого берега столиці до брата. «У перші два дні через стрес я дуже хотів поїхати кудись, де тихіше, де безпечніше. Але потім раціо підказало, що оптимально залишитись у столиці», — згадує чоловік.
Що далі?
Сергія лякає невідомість. «Я не знаю, що з моїм житлом, з автомобілем, там щодня бої та обстріли. Я сам чернігівський, і там залишилася мама, їй звідти дуже важко вибратися», — розповідає він. Зараз найважливіше — вижити й щоб родичі були здорові, каже Сергій. На його думку, швидко відновити після перемоги такі масові руйнування ні в Ірпені, ні у Чернігові, ні в будь-якому іншому місті не вдасться.
«Тому спочатку треба виграти війну, а тому вже думати про решту», — говорить айтішнік.
Наразі він повернувся до роботи. «Я за те, щоб працювати, тому що сидіти й думати про те, що ти все втратив і як жити далі, — непродуктивно», — робить висновок Сергій.
Читайте головні ІТ-новини країни у нашому телеграмі
УЧАСТЬ В АЗАРТНИХ ІГРАХ МОЖЕ ВИКЛИКАТИ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ (ПРИНЦИПІВ) ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ГРИ.
Ліцензія видана ТОВ "СЛОТС Ю.ЕЙ." на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 15.09.23 (рішення КРАІЛ №245 від 31.08.2023); ТОВ "СЛОТС Ю.ЕЙ." – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 26.04.2021 (рішення КРАІЛ №150 від 12.04.2021); ТОВ «СПЕЙСИКС» – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 08.02.2021 (рішення КРАІЛ №34 від 02.02.2021); ТОВ «ГЕЙМДЕВ» – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 16.02.2021 (рішення № 47 від 10.02.2021).
Німеччина передасть Україні 14 наземних безпілотників THeMIS. Що це за машини та як вони працюють
Німеччина передасть Україні 14 наземних безпілотників THeMIS. Імовірно, 7 таких транспортних засобів прибудуть до України до кінця цього року, вони призначені для евакуації поранених. Інші очікуються у 2023 році — їх будуть використовувати для очищення доріг. Нагадуємо, що це за зброя і що вона вміє.
Атлас зброї: Німеччина передає захисникам чергові MARS II. Які ще РСЗВ отримала Україна від західних партнерів та як вони працюють
Федеральне міністерство оборони Німеччини повідомило у Twitter, що у найближчі кілька тижнів Україні будуть передані чергові системи залпового вогню MARS II.
Раніше ми розповідали про те, які РСЗВ партнери надіслали на допомогу українським воїнам. Нагадуємо про це знову.
(Текст від 26 липня)
На український ударний дрон PUNISHER зібрали понад 1,3 млн грн. Що може гроза командних центрів ворога
Дмитро Томчук повідомив, що найлегші та найменші ударні дрони PUNISHER, які не мають аналогів у світі, тепер коштують $70 000. Виробник додав у комплекс ще одного безпілотника, і тепер їх там два. Дмитро пише, що Юлія Черешня та Павло Харузов зібрали на комплекс більше 1,3 млн грн.
Раніше він розповів журналісту dev.ua, що вміють ці «пташки», та чому саме вони можуть переламати хід війни на користь України.
(текст від 1 червня 2022 року)
США в черговому пакеті допомоги надасть Україні дрони Switchblade 600. Подробиці про ці та інші «пташки», якими користуються українські захисники
Серед списку допомоги, яку пропонує Пентагон, є дрони-камікадзе Switchblade 600, які офіційний Київ просив передати раніше.
Контракт на дослідження та розробку для 10 дронів SwitchBlade 600 виробника Aerovironment, очікується протягом наступних 30 днів, заявила прес-секретар Пентагона Джессіка Максвелл в електронному листі до News Defense.
Ми зібрали список дронів, які використовують українці проти ворога, в тому числі і подробиці про Switchblade 600.
(текст від 17 травня 2022)
