Full-Stack JavaScript Developer Богдан Прокопович — айтівець, який нині служить в ЗСУ — йому вдалося мобілізуватися до мотивованого підрозділу. Утім, на це айтівець витратив чимало часу і зусиль.
Full-Stack JavaScript Developer Богдан Прокопович — айтівець, який нині служить в ЗСУ — йому вдалося мобілізуватися до мотивованого підрозділу. Утім, на це айтівець витратив чимало часу і зусиль.
У LinkedIn Богдан розповідає, навіщо пішов у військо, та які люди нині потрібні на фронті. Далі — його допис дослівно.
Цейво, останні два місяці я служу в Силах Оборони. Якесь цікаве місце я почав собі шукати більше пів року тому, потім було кілька місяців співбесід, домовленостей і очікувань. Вийшло довше і складніше, ніж я очікував (виїхати за кордон було б, трясця, простіше). Однак, я мобілізувався до цікавих і вмотивованих людей, а це важливо, коли вписуєшся невідомо в що на невідомо скільки років.
Я ніколи не бачив себе військовим, і досі не бачу. І навіть попри те, що я сам собі вибрав місце, тут все одно трошки сумно і туфтово — ну бо це армія і це війна, не так багато людей тут кайфує.
То для чого взагалі мобілізовуватись? Тут все максимально просто — якщо ми цього не робимо, значить або ми розраховуємо, що все вивезуть на своїх плечах люди, які вже у війську (дуже егоїстична і невдячна думка), або ми приймаємо той факт, що окупація просувається далі, нас знищують, а наступне покоління українців воює вже у російській армії.
Такого варіанту, як просто забити, а воно все якось там саме розрулиться — не існує.
Тому жити життя/волонтерити/тримати економічний фронт — це, звісно, гарно, але рано чи пізно треба робити цей складний вибір, кидати свої затишні домівки зі смачними круасанами, свої сімʼї, хобі, звички, може навіть усе своє життя, і теж тусувати у військо — бо людей катастрофічно бракує. Люди гинуть, списуються, втомлюються, їх ніхто не міняє два роки, і ні про яку демобілізацію не може бути мови, бо заміни немає.
Коротше, треба абсолютно різних людей на різну роботу, фронтову, тилову, і немає значення, хто ви зараз — першокласний програміст, перспективний велогонщик, чи нічим не особливий чорт з гори — шукайте собі корисне застосування у війську, інакше росія забере у вас усе, що ви любите, незалежно від того, як далеко вона від вас станом на зараз.
А ще, абсолютно начхати, як ви ставитесь до Зеленського, Залужного чи будь-кого іншого — ми ж, трясця, воюємо за своє існування. Це питання тупо на кілька рівнів вище за все інше, тому аргументи про погану владу і ТЦК взагалі нічого не варті.
За останні два роки глобально змінилось мало, навпаки все виглядає страшніше і песимістичніше, ніж тоді — а це якраз і є достатня мотивація для того, аби самому долучитись до війни.
Ну і якшо ви самі цього не зробите, то ймовірно вас мобілізують примусово — це нормально, і це треба зрозуміти.
Я пішов на війну, бо хочу жити своє звичайне гарне життя в Україні, де не буде війни. Та і просто — якшо хочеш, щоб у світі панувало добро і справедливість, треба самому їх нести, навіть якщо це важко і страшно. У мене вже є приклади людей, які так роблять, і я тепер намагаюсь бути трошки схожим на них, роблячи якийсь свій маленький внесок.
