ТОП EVO Мельник про прискорену українізацію та міни у відео для dev.media 📼

«Четвер 24 лютого зруйнував усе. Абсолютно усе». IT-фахівці розповідають про свій перший день війни

dev.ua пропонує читачам поділитися своїми спогадами про те, яким для вас був день 24 лютого. Герої наших статей охоче розповідають про це, тож ми вирішили, що цим захочуть поділитися значно більше людей. 

Наводимо спогади айтішників, які вже розповіли, як і де їх застала війна. Надсилайте нам і свої історії про той жахливий день на [email protected] та [email protected], або ж Telegram-bot.

Залишити коментар
«Четвер 24 лютого зруйнував усе. Абсолютно усе». IT-фахівці розповідають про свій перший день війни

dev.ua пропонує читачам поділитися своїми спогадами про те, яким для вас був день 24 лютого. Герої наших статей охоче розповідають про це, тож ми вирішили, що цим захочуть поділитися значно більше людей. 

Наводимо спогади айтішників, які вже розповіли, як і де їх застала війна. Надсилайте нам і свої історії про той жахливий день на [email protected] та [email protected], або ж Telegram-bot.

Кирило, UI designer  в SigmaSoftware

Мене звати Кирило. У 2014 році через війну я покинув рідне місто Костянтинівку на Донеччині, і наступні роки жив у Харкові.

Вранці, 24 лютого, моя колега подзвонила мені. Вона сказала, що почалася війна. В той момент я не чув звуки вибухів, ймовірно, вони ще були на околиці міста.

Ранок був сонячний, я вирішив піти на каву, як і кожного дня. Ось тоді я зрозумів всю серйозність ситуації. Люди хвилювалися, навколо відчувалася напруга та паніка…

Напередодні ми планували провести цей вечір з колегами за вечерею. А по суті ми зустрілися, щоб обговорити можливі шляхи виїзду з обстріляного Харкова. Три машини були готові відправитись в дорогу, але через повітряну тривогу ми перенесли поїздку на наступний день. Цілу ніч ми провели в укритті в метро, а наступного дня вирушили разом на захід України. Для нашої оперативної комунікації я створив чат в Telegram, де ми ділилися інформацією про дорогу, наявність палива на АЗС та інші нагальні питання. В той час багато людей залишалися в місті, і ми зрозуміли, що спілкування та взаємодопомога в цьому чаті спонукали багатьох залишити місто чимшвидше.

Я не надто емоційна людина. Однак наразі я маю щире бажання і можливість допомагати людям. Ми з колегами збираємо гуманітарну допомогу, ліки, відправляємо їх до Києва та Харкова.

Людмила Білоброва, QA інженер в Capgemini Engineering

Зазвичай я встаю о 5 ранку, але в той ранок я проспала, і коли почала гортати зранку Facebook, я жахнулась. Відкрила вікна і почула вибухи. З жахом зрозуміла, що в моїй машині бензину максимум на 70 км. Що робити? Їхати на заправку? Страшно, бо вибухи. Але вони далеко, Бориспіль на протилежнй стороні. Будити Діану? Ні, не треба, у неї лише в 3 ночі закінчився дзвінок з однією з американських шкіл.

Я зробила запаси води, поставила всі девайси на зарядку і пішла прийняти ванну. Лежала і не могла придумати алгоритм подальших дій.

Я чую вибухи, я читала, що в такому випадку пересуватись небезпечно, я не знаю, де саме бомблять, я не розумію безпечних шляхів, і в мене майже пустий бак бензину. Я вирішила трохи почекати, Діана виспиться, з’явиться більше інформації, спаде черга на заправках, буде затишшя в вибухах, і ми щось вирішимо. Я пішла працювати.

Коли прокинулись діти, ми почали обговорювати наші дії на випадок бомбардувань. Молодші боялись лізти в підвал. Зі старшою дочкою ми облаштували коридор, де працювало правило двох стін, потім дочка заклеїла скотчем всі вікна. Ми зрозуміли, що виїхати не зможемо — розуміли, що рештки бензину спалимо в пробках ще на виїзді. Я продовжила працювати, дочка перебирала бомбосховища, і ми обговорювали, куди можемо бігти у випадку небезпеки. Найближчим та найнадійнішим здавалось бомбосховище в школі, де вчилась Поліна, яка знаходилась в 3 км від нас. Я все ще була впевнена, що нас не зачепить. Ну, а чого сюди лізти, у нас приватний сектор, який невигідно бомбити, та другорядний аеропорт поруч.

Історію Людмили повністю читайте тут.

Дмитро Іщенко, senior-developer у Stan’s Assets from KAPPS

Дата 24-го лютого розділила життя на до і після — як багато разів за останні тижні я чув цю фразу, і як точно вона описує все, що відбувається навколо.

З чого починається звичайний робочий день звичайного розробника? Протерти очі, чашка чаю/кави в залежності від часу закінчення попереднього робочого дня, перевірити пошту, прочитати новини за останню добу, переглянути таски, пірнути в проєкт.

Четвер 24-го зруйнував усе. Абсолютно усе. Мозок звиклий виконувати одну і ту ж послідовність завдань щодня відмовлявся сприймати нову реальність. Крім безперервного читання новин протягом усього дня, всі інші завдання повністю втратили будь-який сенс.

Я живу із сім'єю у передмісті Харкова, прямо за окружною дорогою. До аеропорту на машині трохи більше 3-х кілометрів. У перші дні це було дуже активне місце бойових дій. Незрозуміло чиї війська пересуваються, звідки куди стріляють та й що відбувається навколо.

Ми із сім'єю живемо у закритому житловому комплексі, де на жаль, практично нічого не було пристосовано для подібної ситуації. Частина мешканців виїхала з комплексу у перші три дні війни. Під одним із будинків у комплексі недобудоване підвальне приміщення ми переобладнали в подобу бомбосховища — занесли дерев’яні піддони, обладнали спальні місця, провели світло, занесли воду, речі, благо активістів у комплексі було достатньо. Загалом провели у підвалі 5 ночей і кілька днів, коли вели активні бойові дії в нашій місцевості. Останніми днями ситуація дозволяє весь час бути вдома, не використовувати наш «притулок» за прямим призначенням.

Чи були думки виїхати у безпечне місце? Доля ще та лиходійка, тепер не знаєш яке місце буде небезпечним, а яке ні. Була лише думка відправити сім’ю подалі від цього кошмару, але вони відмовилися без мене їхати.

Як минули перші дні, що робити? Перші днів десять я, напевно, не вилазив із Телеграму, підписався на купу каналів як місцевих, так і загальноукраїнських, намагався відстежувати ситуацію.

Чи є страх? Не зовсім зрозуміла причина, але всі почуття начебто закуповані, є лише побоювання за сім’ю та її майбутнє. Що далі робити я думав, напевно, весь перший тиждень. Пробував якось фінансово допомагати, возити дитячу гуманітарку нашим селищем, возив корисності на блокпости, щось возив на запит у сусідні селища.

Читайте головні IT-новини країни в нашому телеграмі
Читайте головні IT-новини країни в нашому телеграмі
По темi
Читайте головні IT-новини країни в нашому телеграмі
«Відчув свою безпорадність і неможливість допомогти людям». Де вас застала війна? Розкажіть нам про свій день 24 лютого
«Відчув свою безпорадність і неможливість допомогти людям». Де вас застала війна? Розкажіть нам про свій день 24 лютого
По темi
«Відчув свою безпорадність і неможливість допомогти людям». Де вас застала війна? Розкажіть нам про свій день 24 лютого
«Все місто не спало після бомбардування». Айтішники згадують перший день війни 24 лютого
«Все місто не спало після бомбардування». Айтішники згадують перший день війни 24 лютого
По темi
«Все місто не спало після бомбардування». Айтішники згадують перший день війни 24 лютого
Як український ринок нерухомості переживає війну? Чи будуть з’являтися новобудови? Наскільки подорожчають квартири?

Про це і не тільки розповів CMO ЛУН Денис Суділковський.

Читайте також
Харківський айтішник, який служить в ЗСУ, заявляє, що його роту звинувачують у дезертирстві через відступ з позицій
Харківський айтішник, який служить в ЗСУ, заявляє, що його роту звинувачують у дезертирстві через відступ з позицій
Харківський айтішник, який служить в ЗСУ, заявляє, що його роту звинувачують у дезертирстві через відступ з позицій
Психологічна оборона, армія ельфів та обсерваторія цифрових медіа. Як в ЄС воюють з фейками про війну в Україні
Психологічна оборона, армія ельфів та обсерваторія цифрових медіа. Як в ЄС воюють з фейками про війну в Україні
Психологічна оборона, армія ельфів та обсерваторія цифрових медіа. Як в ЄС воюють з фейками про війну в Україні
Україна стала територією, на якій зараз проходить війна, розв’язана росією. Але інформаційна війна ведеться у всьому онлайн-просторі і зав’язані в ній майже всі країни. В рамках The first International Diia Summit Brave Ukraine в Давосі шість країн Євросоюзу обговорили, що зараз відбувається на інформаційному фронті, як саме в країнах проходить боротьба з фейковою інформацією та пропагандою. Всі країни, що брали участь в обговоренні, висловили свої  думки щодо участі в цьому процесі компаній-техгігантів.
IT-компанії вербують в IT родичів своїх співробітників. Що пропонують Sigma Software, EPAM, DataArt, SoftServe, Luxoft
IT-компанії вербують в IT родичів своїх співробітників. Що пропонують Sigma Software, EPAM, DataArt, SoftServe, Luxoft
IT-компанії вербують в IT родичів своїх співробітників. Що пропонують Sigma Software, EPAM, DataArt, SoftServe, Luxoft
Українські офіси великих IT-компаній пропонують для родичів своїх співробітників особливі умови для входу в IT. DOU опитав низку компаній, які запустили ініціативи з навчання близьких своїх співробітників нової професії на тлі повномасштабної війни. Розповідаємо найцікавіше.
«Я хочу вивчити українську мову». Project manager в SoftServe приїхала із Латвії в Україну у 2014-му і тепер вважає себе не тільки латвійкою, а й українкою
«Я хочу вивчити українську мову». Project manager в SoftServe приїхала із Латвії в Україну у 2014-му і тепер вважає себе не тільки латвійкою, а й українкою
«Я хочу вивчити українську мову». Project manager в SoftServe приїхала із Латвії в Україну у 2014-му і тепер вважає себе не тільки латвійкою, а й українкою
Оксана Богомольна, Project manager в SoftServe — латвійка. У 2014 році вона попри війну обрала Україну, і анітрохи про це не шкодує. Свою історію Оксана розповіла dev.ua.

Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот

Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі

Обговорення
Коментарів поки немає.