«Відчув свою безпорадність і неможливість допомогти людям». Де вас застала війна? Розкажіть нам про свій день 24 лютого

Щодня ми публікуватимемо оновлення, що надсилають нам читачі про той жахливий день.

1.04

Костянтин, senior-девелопер у Stan’s Assets from KAPPS 

Спиш. У сні чуєш виразну гучний хлопок. Думаєш, на будівництві щось упало.

Спиш. Прокидаєшся від слів дитини: «А чому я в садок не піду?». Відповідь мами: «Бо війна почалася». Для дитини це пусті слова. Вона ще не знає, що це. За мить ти бачиш новини, що йде бомбардування великих міст по всій країні.

Переживання за особисте життя відходить на другий план. Ти думаєш про близьких, як їх захистити, вберегти.

У черзі у магазині всі спокійні. Ти опиняєшся пыд якимось куполом, де всі ввічливі й нібито все по-старому. Дотримуються порядку. Але все інакше. Абсолютно незнайомі тобі люди стають майже друзями. Намагаються ділитися емоціями. Немає меж у спілкуванні, незручних пауз. Ти за кілька хвилин знаходиш нові знайомства, дізнаєшся історію — звідки вони, хто де живе, хто куди поїде, у кого які домашні вихованці.

Збираєшся у бомбосховище. Пакуєш все найнеобхідніше в сумки, тримаєш дитину.

— Тату, ми їдемо у відпустку?

— Ні, ми йдемо ховатися від поганих людей. Вони хочуть нас образити.

— Чому вони хочуть нас образити?

— Не знаю.

— Ми сховаємось і вони нас не знайдуть!

— Сподіваюся.

Люди також товариські і ввічливі. Допомагають, намагаються підбадьорювати одне одного.

Минає день. Ніч. І ти відчуваєш як із тебе висмоктують життя. Ти відчуваєш спустошення.

Ти бачиш увесь цей жах за новинами. Все гірше. І гірше. Емоції — за край. Кожен українець — твій тато та твоя мама, брат та сестра, бабуся та дідусь, дитина.

Потім ти збираєш все своє життя в пару валіз, залишаєш свою вечерю на столі незайманою та їдеш далеко. Щоб уберегти дитину. Аби вона не чула вибухів.

І ледве діставшись, опиняєшся в місці, де в одному будинку живуть чотири сім'ї. Слабкий інтернет, вічне перегортання новин, пересилення себе для роботи та спроби не думати про можливу загрозу миру в цілому. І думки про те, що ми могли просто не вижити, що весь наш світ міг бути знищений. І подяка долі, що з нами все гаразд.

Ми віримо в ЗСУ, ми віримо в перемогу, ми віримо у світ і світле майбутнє з темною плямою, яка залишилася в нашому серці. Ми все відновимо. Нікому не забажаєш пережити цю агресію, цей біль, цю війну.

Маріанна, місце роботи не вказала

Ніколи не забуду цієї дати. Греція,  острів Кріт. Чоловік як завжди прокинувся швидше, включив німецькі новини, де і повідомили про війну в Україні. Коли я прокинулась він зі сльозами на очах повідомив мені, що в моїй країні розпочалась війна. Це був такий шок, що я цілий ранок ні слова йому не сказала. Просто плакала і намагалась зрозуміти що це все насправді і що робити далі… Перші дзвінки родичам… Ті вічні хвилини, коли не могла додзвонитися, бо якраз були в бомбосховищі без зв’язку......  Сльози дорослого чоловіка, який не українець але так перейнявся війною, ніби то його рідну країну руйнують. 

Альона, місце роботи не вказала

За тиждень до цього все було напряжно, новини натякали, люди вже відчували паніку. Це було питання у кожної сім'ї «буде війна, не буде»… До останнього сподівались… ні… не наважиться…
Близько п‘ятої ранку, самий сон, лунає вибух, ще один. Все тремтить… Третій вибух. Зрозуміла одразу — війна!
— Включайте телевізори, включайте новини! Дзвоніть всім!
— Просинайтесь! Він таки наважився.
Потім буде паніка на роботах, документи, флешки.
Потім буде Харків, Гостомель, Маріуполь, Буча, Волноваха,Охтирка, Ірпінь, Херсон і сотні, сотні загублених життів, потік людей на вокзалах і дорогах…
А перший день — жах, розгубленість, сльози і знов вибухи… Лють…
Перший день ніхто ніколи не забуде. бо наступні місяці увійдуть в історію не тільки нашої країни, а цілого світу… 

Вікторія, COO Stan’s Assets from KAPPS 

Ще в середу ми жили звичним щасливим життям, але ранок четверга перевернув усе з ніг на голову. Я ніяк не могла прийняти думку, що це справжня війна. Тільки сльози скочувалися по щоках, коли ми бачили танки, які проїжджали мирними київськими вулицями.

На другий день я зрозуміла, що психологічно мені буде складно весь час міняти квартиру на бомбосховище, і бути в тотальній напрузі та безсиллі. І я вирішила поїхати.

Через два дні дороги та дві доби на кордоні ми потрапили до Румунії. Нас дбайливо зустрічали і ми були здивовані доброті людей, які пропонували їжу, вручили сім-карти, щоби у нас був інтернет, допомагали з перекладом, щоб знайти нам житло тощо.

Прийшовши до тями я вирішила відразу ж сконцентруватися на роботі, адже це те, що дає мені можливість відчувати у фінансовій безпеці, а це зараз дуже важливо. Це те, що відволікає від перегортання новин. Це дає змогу зробити внесок в економіку України.

ІТ-сфера одна з небагатьох, яка має можливість продовжувати заробляти гроші. Зараз я відчуваю велику відповідальність за те, що ми можемо зробити для країни. Завдяки нашій роботі ми можемо допомогти Україні та бути її надійним тилом. Це і допомагає не здаватися, не зупинятися та вірити у нашу спільну перемогу.

Павло, співзасновник Stan’s Assets from KAPPS 

Я Павло, мені 27, і я займаюся розробкою більше 6 років. Наш максимум із дружиною у подорожах завжди був тиждень-два. Але на початку року багато наших клієнтів були стурбовані станом справ в Україні і один з них запропонував нам «пожити в іншій країні» на кілька місяців. Від цього було складно відмовитись, адже замовник гарантував покрити всі витрати на переїзд та проживання. Ми назвали такий релокейт life ensurance (тоді ще не підозрюючи, що це буде не метафора, а буквальне значення цих слів) та переїхали приблизно за два тижні до початку війни.

Вранці 24 лютого я прокинувся на годину раніше. Я тільки встиг зазирнути у новини, як мене охопив дикий страх і ми з дружиною почали обдзвонювати всіх наших рідних та близьких людей, хто лишився в Україні. Це був найстрашніший день у моєму житті.

Наступним кроком було дізнатися у співробітників нашої компанії, що з ними і як їм допомогти, адже більша їхня частина знаходилася саме в південній та східній частині України.

Перші кілька днів пройшли як один, судорожне перегортання новин як новий вид залежності, спільні дзвінки з командою, моральна підтримка та постійні думки про те, що буде далі. Головний фокус, який ми визначили для нашої компанії — це зберегти робочі місця та продовжувати працювати та заробляти. Завдяки тому, що всі наші клієнти із західної частини Європи, США, Канади ми маємо можливість продовжувати працювати. Станіслав Осипов (наш CEO) з другого дня розпочав спілкування з усіма клієнтами, доносив поточний стан справ із аргументами, чому не варто боятися продовжувати з нами роботу, оскільки це один із способів фінансової підтримки людей в Україні.

31.03

Юрій, колишній Engineering Director Luxoft

«Коли в Україні розпочалася війна, я відпочивав після важкого трудового дня у Сіетлі. Мені подзвонили друзі та сказали, що почалася війна. Я не зрозумів, про що ці люди говорять, і поклав слухавку. Хвилин через 10, подивившись новини, передзвонив і спитав, де вони знаходяться. Вони були під Черніговом, і туди вже входили танки. Я зрозумів, що треба щось робити. Але що саме, я зрозумів не відразу, бо я намагався першу добу додзвонитися до консульства України в США, їх три. Те саме намагалася зробити моя дружина, але ми так і не додзвонилися. В голові було багато думок, як дістатися до Києва. А раптом на момент приїзду столицю вже буде оточено, що тоді, як прориватися?

Більше читайте тут. 

Роман, Product/Data Analyst у Quarks

Перші кілька діб після вторгнення росії (навмисно з маленької літери) я провів в дорозі з Києва на захід України, — завіз туди колег і знайомих. Я відіспався, зібрався морально і сів думати, що робити далі. Можливо, рішення було дещо емоційним, але іншого варіанту, ніж йти захищати свою країну, я для себе не побачив. Не було бачення як можу бути корисним у ролі аналітика в моменті, а динаміка подій така, що для зволікання часу не лишалося».

Більше читайте тут.

Катя, Project Manager у SoftServe

Ранок 24 лютого. У перший день війни в мені прокинулася буря емоцій. Різних емоцій. Невідомих мені досі. Вони були потрібні. Вони дали змогу не панікувати, а діяти! Я зрозуміла, що мушу захищати свою країну, свій дім. Ще не знала як, але знала, що мушу. На шальках терезів між «евакуюватися» чи «залишитися і дати відсіч» 99% ваги мав другий варіант.
Найперше, що ми з чоловіком зробили — вивезли батьків в село. Коли знаю, що вони в безпеці, спокійніше.

Вечір 24 лютого. Дві хати в селі зібрали всю родину. Повечеряли. Погомоніли. Лягли спати.

Вранці 25 лютого мій чоловік написав у чат з нашими друзями доленосне для нас питання: «Чим ми можемо допомогти без зброї в руках?». Відповідь прийшла одразу… 

Більше читайте тут.

Вадим, Solution Architect в EPAM

25 лютого я з родиною виїхав із Харкова у Кременчук. Ми їхали колоною: окрім моєї машини — ще дві. Планували з друзями та сім’ями продовжувати шлях на західну Україну, але зустрілись з місцевим знайомим і вирішили залишатись у Кременчуці. За лічені дні ми стали не лише ІТ-спеціалістами, але й волонтерами. 

Більше читайте тут.

Сергій, бізнес-аналітик в Astound Commerce

Я думав, що релокейт — одна зі стратегій роботи з ризиками», — каже він. Сергій каже, що його стратегія була іншою — він прийняв ризик, бо вважав його вкрай низьким. Але 24 лютого показало, що все набагато складніше.
24 лютого, буквально одразу після вторгнення, почали «утюжити» гостомельський аеродром. І я зрозумів, що почалася війна — почали літати військові літаки, гелікоптери. Гостомель постійно бомбили, і це було чудово чути у центрі Ірпеня, де я живу.

Більше читайте тут.

Максим Мельник, СЕО проєкту Satu.kz (входить до групи компаній EVO) 

Чесно кажучи, ми з дружиною і дітьми початок війни проспали. У нас як у досвідчених батьків телефони були переведені в режим «не турбувати». І коли я прокинувся й пішов чистити зуби, по 15 пропущених дзвінках і купі повідомлень в месенджерах зрозумів — щось сталося. Перша думка була —  сталося з офісом, зі співробітниками, з Казахстаном. Після січневих подій там я подумав: твою ж мати, невже знову! 

І тут у ванну вривається дружина і каже: «Максим, почалася війна». Я не повірив. Кажу: «Жінка, заспокойся, такого не може бути, зараз все з’ясуємо».

Але, заглибившись у деталі та намагаючись зателефонувати кільком друзям, я дійсно зрозумів, що щось відбувається — зв’язок був переривчастим. Виглянув у вікно — там сусіди метушаться і всі носяться, кудись збираються. 

Більше читайте тут.

«Цю війну ми виграємо тільки об‘єднавшись». Як керівник відділу комерційних закупівель одного з проєктів EVO став волонтером

По темi

«Цю війну ми виграємо тільки об‘єднавшись». Як керівник відділу комерційних закупівель одного з проєктів EVO став волонтером

«ЗСУ прослуховують окупантів і включають їм хеві-метал». Чому росія облажалась зі зв’язком у цій війні

По темi

«ЗСУ прослуховують окупантів і включають їм хеві-метал». Чому росія облажалась зі зв’язком у цій війні

Провайдерів, які відмовляються блокувати пропаганду рф, виключають з реєстру. Далі на них очікують серйозніші санкції

По темi

Провайдерів, які відмовляються блокувати пропаганду рф, виключають з реєстру. Далі на них очікують серйозніші санкції

Читайте головні IT-новини країни в нашому телеграмі

По темi

Читайте головні IT-новини країни в нашому телеграмі