У п’ятницю 13-го у Telegram-ком’юніті розробників і тестувальників провели незвичне опитування. Розробників запитали про їхні найбільші страхи. Розповідаємо, чого бояться айтівці.
У п’ятницю 13-го у Telegram-ком’юніті розробників і тестувальників провели незвичне опитування. Розробників запитали про їхні найбільші страхи. Розповідаємо, чого бояться айтівці.
Ось 10 найцікавіших зізнань з коментарів у ком’юніті розробників.
Те саме питання поставили й тестувальникам у їхньому ком’юніті. І страхи у QA-інженерів виявились ось такими:
А ось ще кілька зізнань розробників.
Якщо не брати до уваги бусики і вибухи всілякого літаючого у радіусі десятку кілометрів по ночам, то в ембеддеді важко чогось боятись, воно все страшне. Скажімо, спутати один символ у регістрі, від чого порт буде сконфігурований на вихід замість входу, і далі пара контролерів будуть пробувати пересилити один одного, програвший підгорить і його доведеться перепаювати на всіх прошитих девайсах або міняти всю плату ціною у півзарплатні. Або, активувати secure boot, і через баги не мати більше можливостей оновлювати залізяку. Що буде, якщо подібний баг у системі оновлень вилізе вже у продакшні з мільйонами роутерів чи автомобілів на дорогах, краще навіть не думати…
- Неможливість планування;
- те, що не побачу батьків ще багато часу, що минає даремно;
- велика ймовірність, що країна скотиться на рівень Північної Кореї, і по ПропагандаТБ будуть віщати, що найважливіше, що може зробити мобілізаційний ресурс, — це померти;
- чимала ймовірність, що попереду в нас — внутрішня м’ясорубка та якась революція. Думаю, якщо буде масова демобілізація, то владу повісять на ліхтарних стовпах;
- бусики незламності;
- нерозуміння, навіщо працювати далі.
Боюся, що синдром втрачених можливостей одного дня може матеріалізуватися.
Мій нестандартний щемливий страх, що війна ще надовго і я не застану одного зі своїх найкращих друзів, бо він не людина, а німецька вівчарка моїх батьків, а йому вже 10,5 років. Востаннє я бачився з ним торік на Різдво і навіть дружина згадує, як він плакав, коли ми від них їхали — наче передчуваючи розставання дуже надовго, коли не назавжди…
Найбільше боюся дов***бів. Враховуючи, що я в армії — мій страх всюди
