30-річний Руслан Долиненко — молодий айтішник, який пишається тим, що знайшов роботу з першого разу. Він отримав офер після першої співбесіди, бо, як вважає сам хлопець, ретельно до неї підготувався. Як увійти в IT, минаючи десятки відгуків на вакансії, і в чому секрет Руслана — у матеріалі.
30-річний Руслан Долиненко — молодий айтішник, який пишається тим, що знайшов роботу з першого разу. Він отримав офер після першої співбесіди, бо, як вважає сам хлопець, ретельно до неї підготувався. Як увійти в IT, минаючи десятки відгуків на вакансії, і в чому секрет Руслана — у матеріалі.
За освітою Руслан агроном. Та за спеціальністю так і не працював, а вирішив розвиватися в напрямі SMM. «Чотири роки за покликанням працював SMM-ником. З них останні майже три роки був співвласником SMM агенції „GoUp Studio“. З нуля збирав команду, і за ці роки вона виросла до 10 осіб», — з гордістю розповідає хлопець. Компанія працювала не тільки з локальними клієнтами, а й із замовниками із США та Польщі. А потім стався ковід.
«У кінці 2020 року я захворів на ковід і прохворів декілька тижнів у відносно легкій формі. Та пригоди почалися через пів року. Мені здалося, що в мене легке вигорання від роботи, але воно не проходило місяць, і це було дивно», — розповідає Руслан. Хронічна втома, апатія, запаморочення та тривожність стали супутниками хлопця.
Постковідний синдром зробив колись впевненого й активного хлопця задумливим, повільним, подекуди забудькуватим керівником. Так продовжувалося майже три місяці.
Фінансові запаси вичерпувались, і Руслан намагався лікуватися вітамінами та спортом, постійно думав про те, як проблему зробити можливістю. А бізнес тим часом завмирав.
«Настав момент „Х“, коли я зрозумів, що керувати агенцією не можу, вести проєкти й поготів. Потрібно рухатися далі. Я жив у Києві, потрібно було платити за оренду квартири. Скоро зима, а я без роботи», — згадує хлопець.
Тим часом друзі Руслана натякали, що у 2021 році ввійти в ІТ легше, ніж раніше: курси доступніші, не потрібно для цього п’ять років в універі вчитися. Безліч стереотипів про ІТ дуже швидко руйнувалися.
«Щойно я почав цікавитися професіями в ІТ і почув про тестування, у мене всередині щось змінилось, йойкнуло, як-то кажуть, і ту інформацію, яку я читав і слухав, мій мозок сприймав і розумів», — розповідає Руслан.
Саме під час навчання хлопець відчув полегшення. «Знаєте, відчуття, коли під водою перебуваєш досить довгий час, нарешті виринаєш із неї й отримуєш оцей бажаний ковток повітря, як показують у фільмах? Оце я такі емоції переживав. Це була неймовірна радість усередині, і я вирішив хапатися за цю соломинку», — ділиться Долиненко.
Щоб оплатити курси, хлопець позичив гроші у брата. Курс придбав в онлайн-університету «Tommy». «Обрав їх, тому що мені сподобалася ціна. На той час це були приблизно 8000 грн. І в них була можливість вільно вчитися. Я пройшов урок, здав домашнє завдання, його перевірили за 20–30 хвилин, і я міг далі приступати до наступного уроку. Це мене підкупило», — розповідає Руслан.
Тим часом у грудні 2021-го, під час навчання, він влаштувався на роботу в Glovo. «Так, мені потрібні були гроші, терміново. І я знову ризикую. Починається зима. Беру електровелосипед в оренду та пів дня працюю, пів дня навчаюсь. Сніг, дощ, болото, падіння на швидкості на лід. Це все я пережив. Але не зупинявся, бо була ціль у голові», — розповідає хлопець.
«Російські війська разом із бункерним дідом рішили зіпсувати українцям весну (та й не тільки), повномасштабно вдерлися в нашу країну та шокували весь світ. Ми жили на Харківському масиві, і о п’ятій ранку мене та моїх друзів розбудили вибухи в Києві», — розповідає хлопець.
Далі була швидка евакуація з раніше зібраною «тривожною валізою». Руслан зміг швидко виїхати до Тернополя, де пересидів перший місяць війни. «Добре, я захопив із собою ноутбук, і в мене була можливість допомагати ІТ-армії України та займатися DDoS-атаками на російські сайти, організовувати своїх друзів під цю круту „авантюрку“. І в нас виходило. І не тільки в нас, а виходило давати опір в усієї України та ЗСУ, за що їм неймовірна дяка», — розповідає він.
Наприкінці березня хлопець відновив навчання — він саме змінив локацію та переїхав до Луцька до друзів.
«Там була зовсім інша атмосфера. Вона була крутою, теплою та була нагода продовжити навчання по 1–2 годині на день, паралельно додаючи вивчення англійської мови. Усі ж використали ці преміумможливості для українців? А?», — жартує хлопець.
Згодом Руслан повернувся додому та почав шукати роботу. «Проходить ще місяць, і я ризикую ще раз. У Київ ще точно було рано повертатися, тому я повертаюся у своє рідне місто — Білу Церкву. 9-й, останній поверх, панельний будинок. Ще той ризик. Але в мене було відчуття, що потрібно ризикувати. Повністю поринати в навчання по 5–8 годин на день і вже шукати свою першу роботу», — згадує він.
Ринок просів, на тестувальників на той час був ажіотаж. «На одну вакансію подавалися 400–500 випускників курсів. У мене був шок. Але водночас спокій, віра й упевненість, що все вийде», — ділиться Долиненко.
Хлопець скинув своє CV приблизно 10 компаніям. З них майже ніхто не відгукувався. «Була тиша. У LinkedIn мені писали рекрутери, додавалися в друзі, знайомились типу „на майбутнє“. Але спокій у мені так і вирував. Я знав, що буде шанс, і я ним скористаюся», — розповідає новоспечений айтішник.
Спочатку хлопець знайшов неоплачувану практику в Kitsoft. «Тестувати „Дію“ було ще тим задоволенням. Завдань було небагато, але вони були всі цікаві. Навіть без співбесіди взяли. Це було круто», — розповідає він.
А потім настав етап пошуку роботи. Руслан — хлопець амбіційний — поставив собі ціль пройти всі етапи співбесіди в компанії з першого разу, коли всюди рекомендують пройти 5–10 співбесід, отримати досвід, зрозуміти свої помилки, виправити їх. Він же хотів із першого разу.
За три тижні від початку пошуку роботи Руслану на пошту прилетіло довгоочікуване повідомлення від рекрутера компанії SnoopGame. «Писали, що готові мене покликати на перший етап співбесіди з трьох», — розповідає він.
Перший етап він упевнено пройшов і перейшов на наступний — до технічного завдання.
«Я його виконав і здав навіть раніше дедлайну. Залишалося чекати. Зрештою, компанія запросила мене на фінальний етап співбесіди, на технічне інтерв’ю, де ще були члени команди, у яких до мене також запитання», — розповідає хлопець.
Інтерв’ю тривало півтори години, де ми обговорили безліч питань, трохи жартували та розмовляли англійською. Через три години після інтерв’ю Руслану запропонували роботу. «Потім був офер на пошті та моє щасливе „Так“. Я ніколи не забуду той день і ті емоції. Ціль досягнута», — каже молодий айтішник.
Підготовка Руслана, як стверджує хлопець, до співбесіди почалася ще під час рішення «діяти» та йти в IT. Він навіть розробив гайд для джунів, що шукають свою першу роботу. Ось основні секрети хлопця, які допомогли йому отримати офер із першого разу.
