«MIT шукає не колекціонерів дипломів, а людей, які ростуть». Історія айтівця з Києва, який потрапив до еліти американської освіти й тепер навчає наступне покоління вступників і розвиває власний стартап

$30 на місяць і переїзд через усю Америку

Першу машину Дмитро купив одразу — не тому, що хотів, а тому, що іншого виходу не було. На гроші, зароблені фрилансом ще в Україні, взяв щось на колесах і почав облаштовуватися.

Житло новоспечений студент шукав через місцеві сервіси оголошень — кімнати в чужих будинках за $500–700 на місяць. За кілька років таких адрес назбиралося близько двадцяти.

Так минув рік. Але поступово стало зрозуміло: Флорида — не те місце, де можна розвиватися у технологічному напрямку. «Для технологій там нічого не було. Ніякої індустрії, ніякого руху. Якщо ти молодий і хочеш бути там, де все відбувається — треба їхати», — розповідає Дмитро.

Одного дня він запакував усі речі в ту саму машину і поїхав через Луїзіану, Техас, Нью-Мексико, Аризону — до Купертіно в Каліфорнії, де знаходиться De Anza College.

Чому De Anza, а не одразу MIT

De Anza — не престижний університет. Це community college, де вчаться два роки, а потім переводяться далі. Але якщо загуглити «найкращі коледжі Каліфорнії для трансферу» — De Anza буде серед перших. Прямо на вивісці написано: ми найкращі в трансфері. Дмитро знав про це. І план у нього був конкретний: перевестися до Берклі, який має один із найсильніших комп’ютерних факультетів у світі. Про MIT він тоді майже не думав.

Змінила все одна розмова. Він розмовляв з усіма, хто вже пройшов цей шлях — знайомився, питав, слухав. Один із таких знайомих потрапив із community college до Стенфорду.

Заявка до MIT опинилася серед інших. Дмитро особливо не розраховував на відповідь.

Телефонний дзвінок із Бостона

Дмитро навчався і спокійно працював на ресепшені свого коледжу. Він відповідав на дзвінки, допомагав студентам.  За день до оголошення результатів вступу на ресепшн зателефонували з Бостона, щоб підтвердити, що в De Anza навчається певний студент. Дмитро уточнив ім’я — тим студентом виявився він сам.

«Я перевів дзвінок на потрібну людину й побіг до кабінету просити, щоб терміново підтвердили. Подумав: навряд чи вони б перевіряли, якби не брали», — згадує він. Наступного дня він відкрив сайт із результатами — MIT його прийняв.

Незабаром прийшла позитивна відповідь і від Принстона. І Дмитро став першим студентом в історії De Anza, кого зарахували до обох університетів одночасно. Рішення було швидким.

Якщо і є якийсь рецепт вступу, Дмитро каже, що MIT шукає не відмінників з олімпіадами, а унікальні історії. «Їх цікавить, коли щось тебе сильно опустило вниз, а потім ти з цього вибрався. Бо якщо всі однакові — прогресу не буде», — пояснює він.

Як виглядає MIT зсередини

MIT зовні — місце геніїв і нобелівських лауреатів. Усередині, каже Дмитро, це насамперед місце неймовірно важкої роботи.

Деталь, яка врізалася найбільше — бібліотеки. «Коли б ти не прийшов — о третій ночі чи о п’ятій ранку — там повно людей. Хтось програмує, хтось готується до іспиту, хтось розв’язує задачі», — каже він.

На один іспит студенти MIT, за словами Дмитра, витрачають до ста годин підготовки. На окреме завдання — до сорока годин на тиждень.

Але поруч із цим, українець згадує деталі, які важко уявити в іншому місці. «Пам’ятаю, йдемо з братом по коридору, а назустріч просто проходить нобелівський лауреат з хімії. Іде читати лекцію. Для MIT це абсолютно нормальна ситуація», — сміється Дмитро.

Саме в MIT Дмитро потрапив до Computer Science and Artificial Intelligence Laboratory — CSAIL, де займався тренуванням foundation models для робототехніки. 

ULTA: 700 заявок, 20 місць і 15% вступників до MIT

Поки вчився, Дмитро багато думав про Україну. Так з’явилася ULTA — програма для українських студентів, які хочуть вступити до американських університетів. На заклик українця відгукнулись 700 охочих. З усіх цих заявок відібрали 20. Дмитро розповідає, що шукали конкретне поєднання: людина вже щось робила за межами системи, уже стикалася з тим, що все ламається і нічого не виходить — і все одно продовжувала.

Загальна конверсія вступу до MIT, за словами Яновського, близько 2%. У першого потоку ULTA цей показник склав 15%. Водночас жодного секретного рецепта олімпіадних медалей тут не було. З трьох вступників лише один мав нагороду — з астрономії. Двоє інших узяли технічним прогресом. Дмитро каже, що саме це і є суттю: MIT шукає не колекціонерів дипломів, а людей, які ростуть.

Але сама програма, каже Дмитро, ніколи не була про вступ. «Жодного дня ми не розповідали, як подаватися. Ми збирали студентів, давали ресурси, а вони будували проєкти для України. Учили їх працювати тяжко і ставати кращими щодня. А потім вони просто взяли весь цей багаж і використали для своїх заявок», — розповідає він.

Перший AI-інженер Pulley

Після MIT Дмитро пішов у Pulley — фінтех-стартап, який займається cap table management. Це був 2023 рік, більшість компаній ще не мали жодної AI-функції у продукті. Він став їхнім першим AI-інженером.

Моделі тоді були принципово інші. «GPT-4 погано працював із числами, таблиці не міг обробляти. Нормально працювали тільки прості семантичні речі», — згадує Дмитро.

У межах цих обмежень він побудував усе, що міг: onboarding assistant для нових співробітників, knowledge Slackbot на основі історії переписок у Slack, інструмент для пошуку по кодовій базі й систему розпізнавання cap table з документів. Для свого часу — серйозний рівень.

Тоді ж він уперше показав колегам Cursor. Інженери Pulley не захотіли навіть відкривати — інструмент здавався сирим і незрозумілим. Сьогодні без нього не обходиться майже жоден розробник.

Коли Pulley запропонували стати Staff AI Engineer із власною командою, Дмитро відмовився — і повернувся доробляти диплом.

Як народився Prox

Після Pulley, де Дмитро будував AI-агентів для фінансових даних, українець замислився над власною справою. «GPT-4 погано працював з числами, таблиці не міг обробляти. Нормально працювали тільки прості семантичні речі», — згадує Дмитро.

Тоді в межах таких обмежень у наймі він побудував усе, що міг: onboarding assistant для нових співробітників, knowledge Slackbot на основі історії переписок, інструмент для пошуку по кодовій базі й систему розпізнавання cap table з документів. Для 2023 року, коли більшість стартапів ще не мали жодної AI-функції, це був серйозний рівень.

Тоді ж він уперше показав Cursor інженерній команді Pulley. Ніхто не захотів користуватися — інструмент тоді ще був надто сирий. Сьогодні ж без нього не обходиться майже жоден розробник.

Згодом народився і власний стартап Дмитра — Prox. Команда забирає всі технічні документи клієнта — мануали, специфікації, діаграми — і будує з них структуроване дерево знань, схоже на Вікіпедію. Кожна ланка веде до конкретної сторінки оригінального документа. Коли клієнт щось запитує, AI знаходить відповідь у цій базі, а якщо інформація складна — сам генерує візуалізацію: бере діаграму, підписує елементи, подає так, щоб було зрозуміло. Агенти зараз обробляють близько $1 млн транзакцій на місяць.

Перших клієнтів — великі логістичні компанії — Дмитро знайшов через холодні листи. Айтівець зізнається: написав тисячу персоналізованих. Десять погодилися зустрітися. З десяти — перший клієнт.

Про YC він говорить без пафосу. Гроші й бренд — це зрозуміло. Але головне інше. «Будувати компанію дуже тяжко і дуже самотньо. Коли так працюєш роками, на самоті це може зламати. Але коли бачиш навколо людей, які так само віддані, стає простіше», — каже він.

Головна помилка першого року, зізнається Дмитро, — намагалися робити кастомне рішення для кожного клієнта. Виглядало як консалтинг, а не продукт. «Закрили все це і сфокусувалися на одному продукті, який можна продати сотні клієнтів. Компанія росте набагато швидше», — каже Яновський.

Спочатку молоді підприємці працювали з фулфілмент-компаніями, потім з брендами. Але скрізь або надто мало можливостей, або проблема вже вирішена. Згодом стартапери дійшли до виробників складного обладнання — запчастин, кондиціонерів, промислової техніки.

Дмитро детально описує, як виглядає один робочий цикл Prox: команда вручну переглядає кожну сторінку документів перед тим, як передати базу AI. Плюс — компанія може сама оновлювати базу: якщо хтось знає щось, чого немає в документах, просто додає. За кілька місяців усі знання зібрані в одному місці.

Думки про AI і найм

Коли наймають інженерів у Prox, LeetCode не використовують, розповідає Дмитро Замість нього кандидати проходять відкритий GitHub-челендж: побудуй агента для нашого продукту, використовуй що завгодно. З тисячі спроб — 120 кандидатів таке випробування пройшли. З них покликали чотирьох на інтерв’ю, двох — на два дні роботи в Сан-Франциско, а найняли лише одного.

Технічне інтерв’ю перевіряє тільки фундаментальні алгоритми — але так, щоб зазубрені визначення не допомогли.

Про ринок він говорить без оптимізму для тих, хто думає, що AI замінить потребу в розумінні. «Коли інтерв’юємо випускників, бачу, що багато хто не намагається зрозуміти код сам, а просто приймає те, що видала модель. Такі фахівці кодять з AI два-три роки і не розуміють базових речей. Для таких людей все зміниться не на краще», — констатує Дмитро.

Особливу увагу він радить приділяти безпеці. «Модель робить фічу швидко, але її код не готовий до продакшену. Ми потім витрачаємо чотири години, щоб перевірити, чи нічого не зламалося. Одна помилка — і все може лягти», — додає він.

Якщо Дмитро шукає джуніора, пріоритет один — 100% технічна база.

Є й інше популярне питання — чи розмивається межа між розробником і продакт-менеджером. Дмитро відповідає несподівано: розмивається, але не з того боку, про який всі думають.

«Межа зміщується більше з боку PM-ів — вони стають технічнішими, можуть робити прототипи. Кожен продакт-менеджер завжди хотів кодити, і зараз інструменти це дозволяють. А от розробники не стають кращими продакт-менеджерами — там треба розуміти людей, і тут AI поки не допоможе», — каже він.

Чому Ukrainian defense tech варто дивитися на США

Живучи в США, Дмитро, спілкується з американськими засновниками й каже прямо: defense tech зараз — найгарячіша тема. І українські команди мають тут унікальну перевагу — досвід, якого більше ні в кого немає.

Це не просто відчуття — це позиція конкретних людей. Українець розповідає, що Пол Грем і Гаррі Тан, засновник і президент Y Combinator особисто говорили йому про потенціал українських оборонних стартапів. І YC зробив під це окремий виняток: українські оборонні команди можуть залишатися в Україні, отримувати фінансування і доступ до мережі американських інвесторів. Для цього їм не треба переїжджати до Сан-Франциско. «Щодо грошей, я б дивився одразу на Америку. Тут зараз набагато більше можливостей. Закликаю всіх, хто це читає, подаватися», — радить він.

Замість епілогу

Наостанок Дмитро відповів на питання, яке неодмінно виникає після таких розмов: що б він сказав собі в той момент, коли сідав у літак у 18 років.

«Можна набагато швидше просунутися, якщо оточуєш себе людьми, які йдуть туди, куди тобі треба, або які вже там. Мені це все зайняло майже вісім років, хоча могло б менше, — каже він. — Чим більше у тебе знайомств і друзів по дорозі, тим швидше ти дійдеш туди, куди хочеш».

«Уві сні в мене досі дві руки». Історія Геннадія Татаркіна, який після травми й ампутації почав кар’єру в IT 

По темi

«Уві сні в мене досі дві руки». Історія Геннадія Татаркіна, який після травми й ампутації почав кар’єру в IT

«Сильний інженер не питає, чи це можливо. Він питає, скільки часу на це піде». Історія айтівця з Чернігівщини, що будує продукти для компанії з Кремнієвої долини й очолює інженерію американського стартапу

По темi

«Сильний інженер не питає, чи це можливо. Він питає, скільки часу на це піде». Історія айтівця з Чернігівщини, що будує продукти для компанії з Кремнієвої долини й очолює інженерію американського стартапу

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

По темi

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram