Замість відпочинку на березі океану — паяльники в руках та організація воркшопів. Як українські айтівці зібрали спільноту однодумців в Португалії, які допомагають збирати fpv-дрони

DroneAid Porto є частиною великої волонтерської ініціативи DroneAid Collective, започаткованої українцями в Нідерландах. Цей проєкт діє за моделлю франшизи, розширюючись в різні міста та країни. Головна мета — збір коштів на комплектуючі для дронів, які збираються на воркшопах і передаються Силам оборони. Португальський осередок також ставить собі за мету будувати спільноту небайдужих людей — через навчання та цікавість до технологій, залучати експатів і місцевих португальців, щоб постійно нагадувати про повномасштабну війну в Україні та залучати їх до допомоги. 

Про спікерів

Антон — лідер волонтерського проєкту DroneAid Porto. За основною діяльністю — програміст, переважно frontend-розробник. Антон релокейтнувся до Португалії до повномасштабного вторгнення. Після 2022 року Антон перемкнувся на Defense Military та почав працювати з оборонними технологіями, зокрема з embedded системами, апаратним забезпеченням та софтом. 

Каріна — комунікаційниця в DroneAid Porto і паралельно працює як Employer Brand Manager в українській IT-компанії. До Порто Каріна приїхала після повномасштабного вторгнення. Там знайшла однодумців айтівців, які хотіли допомагати Силам оборони не лише донатами, а й руками. 

— Чим займається Drone Aid Collective?

Антон: Загалом, ми частина великої ініціативи DronAid Collective, вона започаткована в Нідерландах українцями. Цей волонтерський проєкт розширився на всю Європу, оскільки ми зрозуміли, що для наших сил оборони дуже важливі FPV-дрони. Це те, що ми можемо закривати своїми силами, збирати локально в містах, де є українські волонтери та небайдужі локали і відправляти далі нашим захисникам.

Каріна: У Нідерландах вся ініціатива почалась два роки тому. Співзасновниця Яна пережила Бучу, і завдяки її вкладу та інших співзасновників, це вийшло на такий рівень франчайзингу.

— Як ви стали частиною Drone Aid Collective?

Антон: Приблизно рік тому я почав займатись defence хакатонами в Європі. Познайомився на одному з них з командою з Мюнхена, дізнався про Drone Aid Collective. На той час це було буквально два осередки: оригінальний в Нідерландах Drone Aid і мюнхенський. Мені здалось, що можна дуже класно поєднати волонтерську діяльність і збірку дронів. З того часу започаткувався осередок в Порту в Португалії. Згодом відкрилися DroneAid в Лісабоні, Польщі, Литві та німецьких містах. Наразі Drone Aid Collective має близько 10 осередків в різних містах Європи. DroneAid продовжує рости завдяки активним українцям, які формують команди проєкту в своїх містах. 

— Скільки людей у вас було на старті та скільки людей зараз працює в команді? 

Антон: Нас було, здається, троє прямо на початку, але на перший воркшоп з дронами ми зібрали десь 10 айтівців. На другий воркшоп ми швидко набрали ще 10 людей в команду. Розподілили, хто за що відповідає: хто за організаційні питання, хто за збірку дронів, за технічні деталі, за відправку, за комунікацію з військовими. 

Каріна: У нас є основна команда — це найбільш активні люди, які працюють на волонтерських засадах. Ми не отримуємо жодних прибутків з донатів, інвестуємо свій час, свої ресурси, в тому числі фінансові, для підтримки проєкту. Команда складається переважно з айтівців тому ми трошки вносимо свого «айтішного» порядку і буквально на початку серпня почали стратегування, щоб просто упорядкувати хаотичний волонтерський процес.

— Чи долучилися до вашої команди місцеві жителі? 

Каріна: Основна частина — це все ж таки українці. Є деякі українці, які давно проживають в Португалії, вони нам допомагають виходити на португальські ком’юніті, адже добре знають португальську мову. Також ми намагаємося будувати спільноту, бо мета проєкту складається з двох частин: перше — це безпосередньо фандрейзинг, збірка дронів і відправка. І круто, що ми робимо це через навчання, атмосфера на воркшопах дуже приємна.

А по-друге — це будувати ком’юніті небайдужих людей до України, бажано експатів і португальців, для того, щоб українське питання постійно було серед них і вони могли бачити результати своїх донатів. 

— Скільки FPV-дронів ви в середньому збираєте щомісяця і скільки загалом? 

Антон: Зараз вийшли на темп, що ми робимо десь 16 дронів на місяць, в середньому воркшоп проводимо раз на два тижні. На стратегічній сесії ми вирішили збільшувати цю ціль. Для цього потребуємо більше менторів та, звісно, донатів на закупівлю FPV комплектів. Наразі всього зібрано на воркшопах 119 дронів, 107 з них вже відправлені в Україну.

— Звідки ви отримуєте комплектуючі: це переважно китайські запчастини, локальні елементи?

Антон: У Європі поширені FPV-магазини, це хобі-історія. Але ціни там дорожчі, ніж у Китаї, десь на 30-40%. Ми закуповуємо через партнерів — Pilotics або Partizan, які знаходяться в Чехії і є частиною ініціативи Social Drone. У чехів є і власні розробки, рами для дронів вони роблять самостійно в Чехії, а якісь складніші комплектуючі, такі як відеопередавачі, камери — замовляють з Китаю. Замовлення йдуть великими партіями, тому на цьому виходить економити. Залежно від того, за якою схемою з ними працювати, можна потрапити на європейський митний податок це 23% ПДВ. 

Розкажіть детальніше про податок. 

Антон: Податкова логіка така: якщо оформлювати закупівлю як комерційну перепродажу, ставка може бути 0%. А якщо ми виглядаємо як кінцевий споживач, то митниця автоматично нараховує 23% ПДВ у момент, коли товар заходить у Єврозону. Тому ми намагаємось правильно показати, що кінцевий користувач — це Україна, а Європа лише транзит. Це дозволяє зменшити податкове навантаження.

Ми не продаємо дрони чи комплектуючі — усе купуємо за кошти з фандрейзингових кампаній і безкоштовно передаємо на фронт у вигляді зібраних дронів. Тобто по факту тут немає жодної комерції.

— Чи потрібні якісь додаткові ліцензії, чи дозволи за місцевим законодавством для вашої діяльності? 

Антон: Поки це некомерційні об'єми, до сотні дронів в місяць, то це нікого сильно не тригерить. У Португалії поки що питань не було, і посольство теж інформувало, що все, що ми робимо відповідає нормам закону. 

З погляду легалізації для банку, тут вже є питання, тому що треба якось переконувати, що ми робимо товар, який не має кінцевої мети бути військовим чи подвійного призначення засобом. Досвід показує, що деякі банки готові на себе брати частину ризиків і їм окей, вид нашої волонтерської діяльності. Іншим банкам не окей, коли бачать будь що українське волонтерське. Тому ситуація дуже різна. 

Поки використовуємо «народні» збори на Монобанку, або посилаємось на нідерландський DroneAid, у яких зареєстрована фотостудія, де можна показати використання зібраних дронів. Місцеві жителі розуміють, що краще донатити через PayPal, крипту, або кешем, бо для них, якщо ми не офіційна благодійна організація, то це не рахується для списання податків. В Португалії є регуляція: якщо ви в «білому списку» благодійних організацій, то 1% ваших податків можна перенаправити на цю організацію.

Каріна: Реалії Португалії такі, що громадяни ще й дуже багато користуються готівкою. Тут є певні обмеження на суму — якщо не помиляюсь, будь-яка операція понад 3 000 євро готівкою неможлива за законом. Та невеликі суми — 20, 50, 100, 270 євро — часто дають і готівкою.

— Який найбільший разовий донат ви отримували?

Антон: У глобальному сенсі DroneAid Collective отримав разовий донат від чиновника з НАТО на 15 000 євро на одному з defence хакатонів, який наша ініціатива допомагала проводити. Це була дуже знакова подія.

Каріна: Для Порту, на жаль, ще таких донатів не було. В основному донатять на повний дрон (270 тільки FPV комплект або 350 євро з батареєю). Ми робили фандрайзингову кампанію на 20 дронів для Азову, де зібрали 8 377 євро (ціль була 7 800).

— Ви писали, що частину коштів передавали парафіяни місцевої церкви. Як загалом реагує місцева громада на вашу діяльність?

Каріна: Є частина дуже свідомих і активних людей, які розуміють, хто є ворог, і що підтримка України — це не лише про нашу безпеку, а й про мир у Європі загалом. Ми намагаємося пояснювати простими словами, чому збираємо саме на дрони: що це інструмент, який рятує життя, допомагає нашим військовим бути в безпеці та виконувати завдання ефективніше. Звісно, не всі одразу усвідомлюють масштаб війни, бо здається, що їх це ніколи не торкнеться. Але загалом громада реагує прихильно: хтось допомагає фінансово, хтось поширює інформацію чи просто виявляє інтерес.

Існує гіпотеза, що чим далі країна знаходиться від росії, тим менше вона відчуває пряму військову загрозу і це корелюється з цифрами фінансової допомоги Україні. Відповідно цій гіпотезі Португалія — не найкраще місце, де можна проводити фандрейзинг коштів для ЗСУ серед місцевого населення.

Каріна: У нас була гіпотеза, що нас підтримуватимуть в основному українці. Коли ми зустрічалися з колегами з Нідерландів, вони ділилися своїм підходом. В Нідерландах люди більше платоспроможні, вони можуть кинути донат і не приходити на воркшоп, тобто просто підтримувати фінансово. В Португалії рівень доходу значно менший. Але проєкт росте, ми залучаємо потроху португальців, і наша гіпотеза не підтверджується. Українці найбільше підтримують фінансово, а місцеві португальці підтримують більше «піарно», вони дуже люблять обмінятися досвідом і розповідати про нас.

— Як проходить день працівника Drone Aid Porto? 

Каріна: Мій день і день Антона буде кардинально різним. Я відповідаю за комунікації. Прокидаюсь, перевіряю запити, дивлюсь план з комунікацій, потім сідаю за свою основну роботу в IT-компанії. Щопонеділка у нас командні дзвінки. Також ми інколи робимо публічні обльоти дронів, адже їх обовʼязково треба відтестувати після воркшопів і перед відправкою захисникам. Буваю, що ці події організовую. Інколи я відвідую воркшопи познімати і поспілкуватися з учасниками, а ще поїсти смачний борщ, який готує мама Антона. 

Антон: Для технічної людини це виглядає так: шість днів спокійної роботи, а сьомий — воркшоп, де потрібно поспілкуватися з людьми й навчити їх збирати дрон. Більшість наших «технарів» — айтішники, тут не вимагається писати код чи працювати над складними схемами. Це радше про живе спілкування, зміну діяльності й соціалізацію. Час від часу з’являються й R&D-проєкти: наприклад, протестувати нову модель дрона, попрацювати з оптоволокном чи випробувати новий ретранслятор.

Для нетехнічних фахівців вистачає операційної роботи: замовлення та тестування дронів, контроль донатів, комунікація з місцевими жителями й організаціями, участь у заходах. Роботи справді багато, і вона дуже різноманітна.

Водночас основа DroneAid — це технічні ментори. Вони приходять раз на тиждень, щоб поділитися знаннями й долучитися до волонтерської роботи.

— Ви згадували про неприємний епізод з локальним російським ком’юніті. Можете детальніше розповісти, що сталося? 

Каріна: Якщо у росіян палає — значить ми все робимо правильно. Будь-яка волонтерська діяльність в підтримку України провокує дискусії у ватних пабліках. Коли вони дізналися про існування DroneAid в Португалії, то публікували фото з наших воркшопів і писали погрози.

Антон: Вони навіть намагались створювати наративи, що українці буцімто мають «підпільні фабрики» чи «залучають дитячу працю», хоча згодом ці вигадки спростували на місцевому телебаченні. Після того випадку ми відмовилися від будь-якої комунікації в Telegram і перейшли на закриті й більш безпечні формати спілкування. 

— Як ви суміщаєте працю на основній роботі і в DroneAid? 

Каріна: Це важко. Інколи буває занадто багато операційних моментів. Я дуже вдячна команді, бо ми шеримо відповідальність. Я не використовую робочий час для волонтерської діяльності, приділяю свій вільний час. Мені дуже допомагає офлайн: зустрічі, стратегічні сесії. Зв’язок з командою волонтерів допомагає не так втомлюватись. Також, ми вирішили, що шукатимемо більше людей на дрібні задачі, щоб не одна людина тягнула все, а щоб проєкт довше вижив, і ми не вигоріли. 

Антон: Мені здається, це просто як дві роботи. Рятує тільки те, що постійно в DroneAid приходять цікаві люди: хтось шарить в дронах, хтось знає, як працюють місцеві. На основній роботі мій проджект-менеджер і фронтенд команда волонтерять, тому всі розуміють, чим я займаюсь, і дуже підтримують. Робочий час — для роботи, а поза роботою — друга робота в DroneAid.

— Як відбувається передача дронів в Україну? 

Антон: У кожного осередку DroneAid є своя система співпраці з військовими. Зазвичай дрони передаються через перевірених партнерів в Україні та потрапляють безпосередньо до підрозділів. 

— Чи допомагає посольство України в Португалії вашій діяльності? 

Каріна: Посольство інформує, консультує, підтримує. Наприклад, дають змогу виступати на мітингах на річницю вторгнення або День Незалежності. Ми не займаємося активним лобіюванням у владних структурах Португалії. Коли шукали приміщення, звертались в місцеві адміністрації. Вони були раді зустрітися, але не готові нести відповідальність, що це можуть бути «військові» дрони. Проте і не заважають, що ми розцінюємо як підтримку. 

— Чи збільшилося українське IT-ком’юніті в Португалії за часи повномасштабного вторгнення? 

Антон: По відчуттях, тут люди мігрують між Канадою, Португалією та Іспанією. Є, хто їздить в Україну і назад. Але в цілому, мені здається, айтішна тусовка потроху зростає. 

Каріна: Ми стали більше єднатися. Завдяки DroneAid я познайомилася з новими людьми, з якими вдалося здружитися й об’єднатися навколо спільної справи. Я часто кажу, що «Порто не відпускає». Це місто зі своїм ритмом: тут про спокій, про келих віньо-верде і захід сонця на океані. Такий стиль життя не всім підходить, дехто намагається поїхати в більш динамічні місця. Але цікаво, що багато хто зрештою повертається.

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

По темi

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

Війна за небо починається зі школи. Як Україна втрачає перевагу над противником у підготовці дітей до пілотування дронів

По темi

Війна за небо починається зі школи. Як Україна втрачає перевагу над противником у підготовці дітей до пілотування дронів

«Гра давала розуміння, з чим доведеться працювати в реальності». Інтерв’ю з артилеристом ЗСУ про гейміфікацію в Силах оборони

По темi

«Гра давала розуміння, з чим доведеться працювати в реальності». Інтерв’ю з артилеристом ЗСУ про гейміфікацію в Силах оборони

«2025 став роком НРК, але щоб закрити потребу на фронті потрібно 40 000 роботів». Інтерв’ю зі співзасновником компанії Tencore — найбільшого виробника наземних роботизованих комплексів в Україні

По темi

«2025 став роком НРК, але щоб закрити потребу на фронті потрібно 40 000 роботів». Інтерв’ю зі співзасновником компанії Tencore — найбільшого виробника наземних роботизованих комплексів в Україні