Видання The Guardian опублікувало великий матеріал про мобілізацію в Україні. У ньому — багато яскравих деталей, зокрема, зізнання айтівця, який переховується від мобілізації.
dev.ua переповідає найцікавіші факти зі статті іноземних колег. Усі імена у тексті змінено автором із міркувань безпеки.
Видання The Guardian опублікувало великий матеріал про мобілізацію в Україні. У ньому — багато яскравих деталей, зокрема, зізнання айтівця, який переховується від мобілізації.
dev.ua переповідає найцікавіші факти зі статті іноземних колег. Усі імена у тексті змінено автором із міркувань безпеки.
Олександр, 36-річний ІТ-менеджер, розповів, що рідко виходив на вулицю. Він уникав громадського транспорту, пересуваючись лише автомобілем. Він переїхав до заможного району Києва, тому що, за його словами, військкомати воліли працювати в бідних районах, де легше ловити ухилянтів.
Деякі власники квартир у його будинку — народні депутати. «Військові сюди не ходять. Наш комплекс — це острів виживання. Бути бідним в Україні — це бути мертвим», — сказала дружина Олександра, Настя.
Настя розповіла, що хвилювалася за чоловіка і страждала від панічних атак. «Ми одружені вже 12 років. Ми — один організм. Якщо він помре, я теж помру. Можливо, я накладу на себе руки», — сказала вона.
Подружжя платило податки, було «на 100% українцями» і купило протез для солдата, який втратив ногу. Але вони вважають, що Україна повинна вести переговори з росією, навіть якщо путін «божевільний».
«Я відчуваю себе рабом. У вас є одне життя. Якщо стоїть вибір між життям і прапором, я обираю життя», — сказав Олександр.
34-річна Ольга, яка живе під Харковом, каже, що її чоловік не хотів воювати, бо у них двоє маленьких дітей і борги. Працюючи програмістом, чоловік Ольги «вдома 24/7». Коли йому потрібно було до стоматолога, вони досліджували обхідні шляхи, щоб дістатися туди, зокрема й «через ліс», згадує вона.
«До 2022 року ми ходили в кіно, відпочивали в Іспанії, подорожували. Тепер ми нікуди не ходимо. Брат мого чоловіка в армії. Він щоразу каже йому: «Тобі це лайно не потрібне», — розповіла вона.
Її чоловік відчував «сором» за те, що не бере участі у війні. Вона пояснила: «Він зустрів друга, який служить в армії. Вони жартували. Але я бачила, що йому було незручно, що цей чоловік пішов, а він ні».
Вона додала: «Проблема в тому, що зараз ми перебуваємо в якійсь бульбашці. Так, ракети літають. Але в нашому маленькому містечку це не так страшно. Тому багато людей сидять вдома і намагаються уникнути служби в армії. Багатьом на це начхати. Вони живуть своїм звичайним життям».
Антон йшов на роботу цивільним волонтером в українському місті Харків 10 днів тому. Кілька чоловіків зупинили його. Вони запитали: «Привіт, а ти хто?». І додали: «Покажіть, будь ласка, ваші документи». Один з офіцерів дістав планшет і прокрутив список. Він знайшов ім’я Антона. Поруч з його іменем червоними великими літерами було написано одне-єдине слово: «ухилянт» (ймовірно, йдеться про базу «АРМОР», якою користуються силовики — ред.). Чоловіки відвезли його до найближчого військкомату.
Того ранку Антон і його колега Сергій мали відвезти вантажівку з гуманітарною допомогою у прифронтову зону. Двох чоловіків — 32 і 31 років — вже двічі перевіряли до цього: одного разу на станції метро, а вдруге — під час очікування трамвая. Вони отримали папірці. Перший був ввічливим проханням зареєструвати дані. Другий — офіційна повістка про необхідність якнайшвидше з’явитися до призовного пункту.
У харківському призовному пункті Антон пояснив, що він волонтер і займається корисною громадською роботою. Військовий, який проводив з ним співбесіду, не був вражений. Він сказав Антону, що той має з’явитися протягом трьох днів на медичну комісію, яка визначить, чи придатний він до служби в армії. Якщо він не з’явиться, йому загрожує штраф у розмірі 5 100 гривень (100 фунтів стерлінгів). «В його очах була ненависть. Він був далеко. Він підкреслював, що Україна воює з Росією з 2014 року», — розповів друг Антона Сергій.
Представник ТЦК сказав, що якщо Антон не хоче служити, він може переплисти річку Тиса до Румунії — один із кількох маршрутів, якими користуються ухильники від призову. Або ж «прокласти тунель» до російського міста Бєлгород.
«Це був жарт, але не жарт», — каже колега волонтера Сергій. Натомість Антон зник. Переїхав у село. Зараз він працює віддалено. «Я люблю свою країну. Але я не можу нікого вбити й не хочу вмирати», — сказав Сергій. Він додав: «Усі втомилися від війни. І від цієї влади. Відношення таке: «Та пішов ти в сраку».
У жовтні 2023 року один із друзів волонтерів, Мирослав, пішки втік з України. Він купив карту за $500, заплативши криптовалютою, і 24 години йшов до Угорщини полями та лісом.
Мирослав каже, що взяв із собою лише невеликий рюкзак. В якийсь момент він помітив патруль і заліг у траві на 40 хвилин. Він проліз через дірку в прикордонному паркані. Потім пішов до угорського поліцейського відділку. Зараз Мирослав перебуває у Варшаві. «Я не хотів воювати. Я боюся померти», — сказав він.
