Війна на сході України, адаптація до мирного життя і пошук своєї справи. Ось про що ця історія. Розповідаємо як в Полтаві з’явилися і успішно розвиваються IT–курси для українських військових та хто їх створив.
Війна на сході України, адаптація до мирного життя і пошук своєї справи. Ось про що ця історія. Розповідаємо як в Полтаві з’явилися і успішно розвиваються IT–курси для українських військових та хто їх створив.
Олександр Коба народився і проживає в місті Полтава. Йому 30 років. Зі шкільних років та під час навчання на історичному факультеті Полтавського університету хлопець їздив на археологічні розкопки і працював в експедиціях.
«Я займався не лише археологією, також атрибутував достовірність зброї, мав власну кузню де також робив реконструкцію. Дуже любив історію, але, на жаль, це не та спеціальність, яка потрібна країні».
На останніх курсах навчання хлопець захопився філософією психоаналізу, оскільки поруч з історією було багато філософії. Врешті-решт вирішив йти до аспірантури та писати роботу по філософії.
Річ у тому, що цей предмет тісно переплітається з історичною спеціальністю Олександра. Він обрав тему «Архетипи на території України» через її малодослідженість. Каже, що є багато тем по архетипах Греції, Риму, Скандинавії, але саме українських мало.
«Це те, про що писав психолог Карл Юнг. Це і про наративи, і про думки, теорії та ідеї, які у нас існують сьогодні і формують наш наратив з глибин підсвідомості».
В шкільні роки наш герой приєднався до напрямку громадських рухів Полтави. Серед них був УНА–УНСО, який носить націоналістичне спрямування. Олександр каже, що в 17 років його заслали шпигуном до проросійських організацій в Україні і він дивився як вони працюють зсередини.
«Я знаю, що ще в 2006–07 роках такі організації діяли спільно з Російською православною церквою і мали велику кількість літератури про те, що нам ніби як потрібні ЛНР і ДНР, які тоді по–іншому називалися».
Хлопець каже, що його організація намагалася донести цю інформацію до українських спецслужб, але з цього мало що вийшло. Згодом Олександр заснував власний громадський рух — «злам стереотипів», який займався різними просвітницькими акціями — вуличні музеї, перфоманси, формації вуличного університету, кінопокази і дискусійні клуби.
«Коли в Києві розпочався Майдан, ми вирішили ініціювати свій в Полтаві. Ми проводили акцію, пов’язану з Голодомором на якій показували, що люди їли під час великого Голоду, де роздавали листівки про першу акцію полтавського Майдану».
Таким чином Олександр став одним з кураторів місцевої Революції Гідності. Але коли вона закінчилася, то хлопець побачив, що ті вимоги Майдану за які він стояв, не були реалізовані. Зокрема, це стосується перезавантаження влади. Співрозмовник додає, що в той час відчував себе дуже засмученим.
В 2014 році Олександр прийняв рішення їхати на війну на Сході. Хлопець приєднався до полку «Дніпро–1». Далі були завдання в секторі М. Якийсь час був у штурмовій групі. Потім тримав лінію фронту в с. Піски, де був кулеметником. Звільнився зі служби в 2016 році.
«Дніпро–1» вивели з першої лінії і через якийсь час я звільнився з підрозділу. Мав проблеми зі здоров’ям і не хотів виконувати завдання на другій лінії».
Після звільнення Олександр закрився від світу і рідних. Пояснює той стан так: не міг собі дозволити жити. Хлопця гризло почуття провини, що він залишився живим, на відміну від частини побратимів по зброї.
«В якийсь момент мені стало нудно „шторитись“ (сміється). Я приєднався до проєкту з підтримки ветеранів. Хоча насправді прийшов з ідеєю, щоб допомагати іншим, але своїх проблем не усвідомлював».
Коли ж вдалось розібратись зі своїми питаннями, пройшов курси і почав працювати з ветеранами в якості ко-тренера по боротьбі з шоковими травматичними станами.
Однією з речей, яка допомогла нашому герою подолати цей стан, стало малювання. В якийсь момент він просто пішов і купив собі фарби. До цього наш герой ніколи не малював. Олександр пояснює, що частина людей, які пройшли війну, залишаються в своїх думках в минулому. Вони не живуть тут і зараз.
«Малювання було для мене проведенням годин. Ти концентруєшся на відчуттях в тілі, на тій реальності, яка є навколо. Особисто мені це допомогло».
Волонтери запропонували Олександру показати свої картини на виставках, так як це могло б допомогти іншим українським воїнам. Роботи хлопця показували в різних містах України: кожна картина мала свою історію.
«Це і є ті самі архетипи, тому що через картини відбувається спілкування з підсвідомістю. Голодомор, війни, репресії — все це нікуди не зникає».
Хлопець вважає, що Україні потрібні якісні психологи, які будуть працювати з цими травмами людей, тому що ми маємо дуже травмоване суспільство, яке досі не пропрацювало свою історію ХХ століття. Через це ми маємо всі проблеми у політичній реальності, вважає наш співбесідник.
До війни Олександр заробляв кошти у власній кузні. В шкільні роки він знайшов наставника, попросився до нього в майстерню і освоїв ремесло, а потім побудував свою кузню. Але після повернення зі Сходу, вже не мав достатньо здоров’я щоб працювати в кузні по багато годин.
«Я шукав курси і знайшов їх від Beetroot Academy (шведсько–українська компанія — ред.). У них на потоці було одне місце для АТОвців».
В кінці 2016 року хлопець потрапив на їх перший курс, потім заплатив кошти і пішов на другий, третій, далі вчився просто онлайн. Так, з 2018 року Олександр став айтішником. Каже, що IT — це та сфера, де потрібно постійно навчатися. В тому ж році виявилося, що побратим нашого співрозмовника по полку «Дніпро–1» також пішов шляхом розробника.
«Ми подивилися на ветеранські бізнеси і подумали, що якщо вийшло з піцою, то чому не вийде з розробкою? Назвали наш проєкт IT BRO — „Brothers in IT“ — браття по зброї, браття по IT».
Хлопці почали працювати в комерції і за 4 роки встигли реалізувати десятки комерційних проєктів різної складності. Паралельно працюючи на той час в психологічній підтримці ветеранів, Олександр прийшов до думки, що вона не допомагає закривати базові потреби.
«Ти приходиш додому, потрібно шукати нову роботу, влаштовуватись, звикати до життя наново. Якщо ти просто проходиш курси з адаптації, ти отримуєш навички, щоб працювати зі своїми станами, але тобі потрібно якось закривати свої базові потреби».
Тому, після того, як ми запустили проєкт з комерційної розробки, виникла ідея на цій основі створити курси де ветерани зможуть отримати безпечне місце, навчатись, зростати. І це все буде на безкоштовних умовах.
«Це волонтерський проєкт для ветеранів. Зараз у нас йде 4 нові набори на потік. І паралельно відбувається навчання на одному з потоків».
З того що вже проходили — наприклад Advanced JavaScript з фреймворком React.SQL і бази даних, окремо алгоритми. Зараз закінчується набір по Python. І починається набір по QA.
Олександр пояснює, що його організація не ставить за мету працевлаштування. Щоб це робити, потрібно бути впевненим, що людина точно хоче бути розробником. IT BRO приймає заявки, щоб люди спробували, що таке розробка.
«В Україні існує такий міф, що IT — це панацея. Що ви за місяць щось вивчили і заробляєте великі гроші. Для новачків в цій галузі існує достатньо висока конкуренція».
Наш герой моделює ситуацію. Наприклад: IT BRO не існує. Ветеран платить 10 000 — 15 000 грн за курси і потім розуміє, що це не його. Виходить дорогий урок.
«У навчанні ми створюємо максимально близькі умови до реальних. Таким чином людина не гає свій час і розуміє чи ця сфера її підходить. Наші курси наразі пройшли 700 людей. З них працевлаштовуються 10–15%, в залежності від курсу».
Хлопець каже, що у його курсів немає KPI щодо працевлаштування, інакше відбір був би набагато жорсткішим. Головна мета — створити комфортне, безпечне і максимально наближене до реальних умов місце з отримання знань. Кошти на курси IT BRO йдуть від комерційної діяльності Олександра і його колег.
Компанія не залучала зовнішніх інвестицій. Як виключення хлопець згадує грант від компанії Visa в розмірі 150 000 гривень.
«Я не підраховував кількість вкладених коштів, тому що це не бізнес–проєкт. Я не збираюся його комусь далі продавати».
Якщо уявити, що ці ветерани, які навчались у нас пішли б на ці самі курси в комерційну компанію з навчання — ми отримали б суму від 12 до 16 млн гривень за цей час проєкту.
«Ми робимо курси по грантовій системі. Ветеран подається на конкурс. Якщо він проходить відбір, то отримує грант, який покриває вартість навчання».
Це також допомагає не обезцінювати сам проєкт для ветеранів — тому, що часто, коли ми отримуємо щось безкоштовно — ми цього не цінуємо, стверджує співрозмовник. Олександр каже, що як такої тривалості навчання немає, тому що це потрібно робити постійно. Але все ж починаються з 6–8 місяців, де даються основні знання і практика, з подальшою комунікаційною підтримкою студентів.
Якщо говорити про комерційну складову проєкту, то сьогодні IT BRO налічує 8 спеціалістів. Це розробники різних напрямків, які працюють в залежності від тих проєктів, які «заходять» до компанії. Комерційна частина команди займається розробкою сайтів, додатків та інших рішень. Та продовжує постійно розвиватись у цьому напярмку.
Сьогодні хлопець не сильно слідкує за розвитком полтавського IT. Але якраз один з місцевих розробників долучився до команди менторів IT BRO Academy і буде викладати курс по Python. Також є викладачі з Чехії і Канади, які вкладають в проєкт свій час.
Особисто для Олександра IT BRO Academy — це формат справи, яку робиш, тому що можеш її робити. Якщо людині цей проєкт подобається, то він стає для неї опорною точкою зростання, вважає співрозмовник. Каже, що в самій Полтаві про IT BRO не сильно знають і міська влада ніяк не допомагає проєкту.
«Проста ціль на майбутнє — поки це буде допомагати, то підтримувати ветеранів з працевлаштуванням, створюючи робочі місця, та вкладатись у розробку цікавих проєктів своїм часом та досвідом».
