Увійти в IT — 5 книжок про геймдев українською 🔫

«Я хочу вивчити українську мову». Project manager в SoftServe приїхала із Латвії в Україну у 2014-му і тепер вважає себе не тільки латвійкою, а й українкою

Оксана Богомольна, Project manager в SoftServe — латвійка. У 2014 році вона попри війну обрала Україну, і анітрохи про це не шкодує. Свою історію Оксана розповіла dev.ua.

Залишити коментар
«Я хочу вивчити українську мову». Project manager в SoftServe приїхала із Латвії в Україну у 2014-му і тепер вважає себе не тільки латвійкою, а й українкою

Оксана Богомольна, Project manager в SoftServe — латвійка. У 2014 році вона попри війну обрала Україну, і анітрохи про це не шкодує. Свою історію Оксана розповіла dev.ua.

Приїзд в Україну

Як і багато людей зараз, я знаходжу час рефлексувати про те, ким я є і ким хочу бути. На питання «Хто ти?», моя відповідь однозначна — я латвійка та українка.  Я приїхала сюди незадовго після Майдану. Саме зараз, в такий складний для України час, мені хочеться розповісти мою історію. Чому я обрала Україну, чому я вважала тоді й вважаю зараз, що Україна — країна можливостей? Як саме тут я знайшла себе та будую кар’єру в українській компанії? Ось моя історія. 

Я народилася і виросла в Латвії в російськомовній сім’ї й ніколи не уявляла собі життя деінде. Я ходила в школу, потім вчилася в університеті на факультеті PR і шукала роботу за спеціальністю. Я працювала маркетологом, організовувала заходи для своєї компанії, на дозвіллі подорожувала і викладала танці — моє життя було доволі насиченим. А потім я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Він — українець, живе в Києві та через якийсь час запросив мене до себе. А я погодилась. Стосунки на відстані в певний момент зводяться до того, що хтось залишає своє попереднє життя і переїжджає до коханої людини. У цій історії — своє життя залишила я.

І що тепер? 2014 рік. Я приїхала в нову країну, де знаю лише одну людину. Я не маю роботи, не знаю мови, культури і звичаїв. Україна нещодавно пережила величезні зміни, які залишили свій слід і на буденних речах.

Сказати, що я почувалась не у своїй тарілці — те саме, що нічого не казати. Загалом я дуже відкрита і товариська, легко знаходжу з людьми спільну мову, але цього разу я не змогла швидко адаптуватися. Та це й зовсім не дивно — моя зона комфорту різко розширилась, всі близькі люди й улюблені заняття залишились в Латвії, сама я стрімголов поринула в зовсім новий для себе світ. І все було б нічого, якби справа була в незацікавленості місцевих людей — але ж ні! Українці — це щирий, приємний і сонячний народ, який прийняв мене з відкритими обіймами. Вдома я звикла до іншого менталітету. Латвійці значно стриманіші. Мабуть, саме тому українське тепло було для мене таким шокуючим. 

Пошук роботи

Пройшло три місяці відтоді, як переїхала, і я вирішила, що пора збирати себе докупи — почала шукати роботу. Якщо ви думаєте, що компанії із захватом дивилися на моє резюме й ставали в чергу, щоб взяти мене на роботу… ви вгадали! Жартую, все було зовсім не так. Я вкотре стикнулася з реаліями свого стану — тимчасове місце проживання, іноземний паспорт і незнання державної мови.

Зрештою, мене взяли на мою першу роботу в Україні. Звісно, у той момент я була найщасливішою людиною на планеті. Хоч це була маленька компанія десь в забутому закутку Києва, колектив якої досить стримано ставився до новеньких — я взялася до роботи. Невдовзі я стала частинкою їхньої спільноти, що разом з фактом наявності роботи й зарплати принесло мені величезне задоволення.

З часом я полюбила своє нове життя. Я познайомилась з багатьма неймовірними людьми. Я закохалася в Київ, і ця любов жевріє до сьогоднішнього дня. Я повернулась до своїх захоплень і стала однією з перших, хто викладав в Україні танець кізомбу. Ось вона — та біла смуга, яку я чекала понад рік. Знаєте, та біла смуга тривала досить довго, і на фоні своєї ейфорії я почала думати, що пора розвиватися далі. Я декілька разів міняла роботу, допоки не знайшла компанію, у якій залишилась надовго.

Кожного дня я проїжджала біля київського офісу компанії SoftServe. І безперервно  кожного разу думала, як би було класно опинитися всередині.

Одна невеличка проблемка — я поняття не мала, що очікувати від роботи Employer Talent Brand Manager в ІТ. Але хіба це перший раз, коли я стрибаю в невідоме? Через 15 тисяч співбесід я таки потрапила всередину того офісу. Я наполегливо працювала на новій посаді, починала нові ініціативи, проводила заходи по вечорах і на вихідних. 

Переломний момент

Проте, якось непомітно для мене, моя біла смуга почала сіріти. Не буду вдаватися в деталі — просто розкажу результат. Я розійшлась з чоловіком — тією людиною, заради якої я сюди приїхала. Тож переді мною постало важливе запитання — чи є в мене причина залишитися в Україні? Розум підказував їхати в Латвію, додому, до сім’ї; а серце кричало залишатися тут. За ті три роки Латвія вже не була моїм єдиним домом. Я не змогла покинути своїх друзів, свою улюблену роботу і київські вулички, якими могла замріяно блукати цілими днями. 

Я пишаюся своїм вибором. Звісно, мені не було легко, але ж хто обіцяв, що мало бути? Я залишилася в Україні — вчилася, волонтерила, розвивалася, шукала свій шлях і своїх людей. За цей час змінила напрямок в роботі й почала працювати в проджект менеджменті. Це надзвичайно, які можливості для пошуку та розвитку себе ми маємо як в межах країни, так і в межах однієї компанії.

Я дуже ціную те, за якими високими світовими стандартами працює місцева ІТ-індустрія і моя компанія. Також я зайнялась спортом і медитацією, знаходила нових друзів, подорожувала. Мій вибір залишитися в Україні приніс мені щасливе насичене життя. 

Війна 2022

Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, я поїхала з Києва на 5 тижнів. Я була у Львові, Польщі та потім на Мальті, де повністю віддалась волонтерству та роботі. Як менеджер я відчуваю відповідальність за членів моєї команди, тому для мене найважливіше було підтримувати їх та зберегти їхні робочі місця. Окрім того, у Львові я сортувала їжу та ліки для військових; у Польщі мовний бар’єр поставив мене в положення, де я могла допомагати лише фінансово; на Мальті я підтримувала вимушених переселенців та ходила на мітинги в підтримку України.

За цей час я зрозуміла для себе три речі:

  • Я хочу вивчити українську мову. На щастя, мої колеги та друзі мене підтримали. Хоч я постійно чула та розуміла цю мову вдома в Києві, спілкування давалося мені непросто. Проте я вірю, що кожен, хто живе в країні, повинен вміти спілкуватися її мовою. Я володію декількома мовами й дозволяю людям розмовляти зі мною тією, якою простіше. І тепер до цього переліку додаю ще й українську.
  • Я хочу додому. Так-так. 5 тижнів — не дуже великий проміжок часу, але його було достатньо, щоб кожна клітина мого тіла хотіла додому в мою затишну квартиру в Києві на Печерську.
  • Я — водночас латвійка та українка, адже наші нації мають багато спільного.

Всім, хто за кордоном питав звідки я, гордо відповідала, що з України. Іноземці дивляться на нас із захопленням, а історії, які для нас вже звичні, там сприймають як щось фантастичне. 

Так, українські хлопці й дівчата, не сумніваючись, записуються в добровольчі загони. Так, наші волонтери працюють цілодобово, щоб забезпечити воїнів всім необхідним. Так, наші люди відкривають свої домівки для вимушено переселених людей. Так, ми готові прихистити кожного, хто цього потребує. Так, українці за добу піднімають шалені кошти, щоб купити техніку на передову. Так, ми евакуйовуємо не лише людей, а й беззахисних тварин. Так, ми готові боротися за свою землю і своє майбутнє.

Тож хто я і ким хочу бути? Я — українка. Я гордо дивлюся на свою країну і чекаю дня, коли ми разом станемо відбудовувати наші вільні міста.

Я люблю Україну, люблю те життя, що вона мені подарувала, і буду любити попри всі повороти історії. Зараз я знову в Києві, звідки допомагаю всім, чим можу.

Україна — це країна можливостей, яка попри всі негаразди проштовхується вперед. Вона була такою для мене у 2014-му, є такою тепер і буде завжди. Я дуже хочу, щоб про це знав весь світ і щоб кожен українець, якого мучить питання «А що далі?» був впевнений у своїй країні. Україна — надзвичайно перспективна країна, у тому числі й для людини з паспортом EU. Я тому доказ ;) Слава Україні!

Project Manager із SoftServe започаткував виробництво бронежилетів. Наразі команда виготовляє по 30-40 штук які розбирають як гарячі пиріжки
Project Manager із SoftServe започаткував виробництво бронежилетів. Наразі команда виготовляє по 30-40 штук, які розбирають як гарячі пиріжки
По темi
Project Manager із SoftServe започаткував виробництво бронежилетів. Наразі команда виготовляє по 30-40 штук, які розбирають як гарячі пиріжки
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
По темi
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
Як вижити IT-компанії під час війни

Рецепти від СЕО ZONE3000.

Читайте також
Виїзд за межі місця проживання у Запорожжі – тепер за наявності спеціального дозволу військомату. Повідомлення від ОВА
Виїзд за межі місця проживання у Запорожжі – тепер за наявності спеціального дозволу військомату. Повідомлення від ОВА
Виїзд за межі місця проживання у Запорожжі – тепер за наявності спеціального дозволу військомату. Повідомлення від ОВА
«У мене розпочався синдром відкладеного життя». 10 фактів про Лачена, що допоміг Притулі зібрати 600 млн грн на байрактари
«У мене розпочався синдром відкладеного життя». 10 фактів про Лачена, що допоміг Притулі зібрати 600 млн грн на байрактари
«У мене розпочався синдром відкладеного життя». 10 фактів про Лачена, що допоміг Притулі зібрати 600 млн грн на байрактари
Ігор Лаченков, автор Telegram-каналу «Лачен пише» із майже 748 000 підписників, в подкасті НВ та в інтерв’ю Bird In Flight розповів, хто він та як зібрав таку величезну аудиторію.  Ось 10 цікавих фактів про потенційного блогера-мільйонника. 
«10 роботів перекривають фронт 10-20 км». Головний конструктор КБ «Роботікс», що виробляє українських військових роботів, - про плани, перешкоди та конкуренцію з рф
«10 роботів перекривають фронт 10-20 км». Головний конструктор КБ «Роботікс», що виробляє українських військових роботів, - про плани, перешкоди та конкуренцію з рф
«10 роботів перекривають фронт 10-20 км». Головний конструктор КБ «Роботікс», що виробляє українських військових роботів, - про плани, перешкоди та конкуренцію з рф
Якщо про такий безпілотний авіаційний комплекс як Bayraktar наразі українській спільноті відомо майже все, то про розробку та виробництво наземних роботизованих комплексів (НРК) знають менше. Одним з українських підприємств, що фокусується на НРК, є КБ «Роботікс». Головний конструктор КБ «Роботікс» Іван Кириченко в інтерв’ю агентству «Укрінформ» розповів, як працюють наземні роботи та чим корисні рзробки компанії у війні з окупантами. 
Бойова гігієна. Чим небезпечний WiFi на передовій, та чому інколи прилітає по Starlink: пояснює айтішник
Бойова гігієна. Чим небезпечний WiFi на передовій, та чому інколи прилітає по Starlink: пояснює айтішник
Бойова гігієна. Чим небезпечний WiFi на передовій, та чому інколи прилітає по Starlink: пояснює айтішник
Володимир Степанець, Senior Systems Architect в EPAM Poland написав великий пост-пояснення про те, чим небезпечний інтернет на передовій та чому роздавати його не варто як з терміналів Starlink, так і зі смартфону. Публікуємо його аргументи, правила та поради.

Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот

Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі

Обговорення
Коментарів поки немає.