Project Manager із SoftServe Нікіта Варфоломєєв разом з командою розпочав виготовлення, тестування і передачу бронежилетів для ЗСУ та тероборони. Наразі хлопець із командою вже має певні успіхи та потребує ваших донатів. В інтерв’ю DOU він розповів про свій військовий стартап та його майбутнє. Розповідаємо 10 цікавих фактів.
Project Manager із SoftServe Нікіта Варфоломєєв разом з командою розпочав виготовлення, тестування і передачу бронежилетів для ЗСУ та тероборони. Наразі хлопець із командою вже має певні успіхи та потребує ваших донатів. В інтерв’ю DOU він розповів про свій військовий стартап та його майбутнє. Розповідаємо 10 цікавих фактів.
О 10 ранку мені зателефонувала дружина і сказала: «Почалась війна!». У перші кілька днів була паніка, і не розумів, що робити. Весь час читав новини. На другий чи третій день війни ми з другом Радіком проїхались волонтерськими центрами міста, глянули, що їм потрібно, що можемо дістати самостійно.
Наступного дня мені зателефонував друг Олександр, сказав, що починає займатись волонтеркою. Ми створили чат на трьох і почали додавати туди знайомих, і так вийшло, що за день нас було вже 1000 людей. І за два дні нам вдалось зібрати 350 000 грн. Згодом ми закрили чат на додавання нових людей. Почистили чат від незнайомців, когось навіть передали в СБУ. Тож ми стали додавати лише знайомих, і таким чином нас організувалось близько 12 людей, які допомагали з обробкою заявок.
Ми дивились, де можливо дістати бронежилети, але ціни були дуже високі: від $350 до $700–800. Була можливість замовити з Туреччини, але на той час вони ввели обмеження на продаж бронежилетів. Ми розуміли, що навіть якщо замовимо невелику кількість, то в нас просто закінчаться гроші. Тож почали консультуватись з людьми, які займаються металом, закупили невелику партію на пробу, зробили пластини, відстріляли їх, визначили, який метал найкраще підходить, і запустили виробництво пластин. Далі зв’язались з цехами, які до війни не шили броніки, і методом проб і помилок виготовили жилет, який затвердили хлопці з ЗСУ. Наразі ми виробляємо пластини та жилети, і це значно дешевше, ніж замовляти готові.
Вони важчі, ніж мали б бути, але це краще, ніж нічого. Коли закінчиться війна, вони всі будуть замінені на більш якісні. Але зараз необхідні й такі, які ми робимо.
Ми відстрілюємо кожну партію, бо хоч і використовуємо однаковий матеріал, але можуть бути нюанси. У нас є контакти хлопців із ЗСУ, які допомагають у цьому. Також ми спілкуємось з «Нацкорпусом», з київськими блогерами з дніпровським корінням — «Левами на джипі». Вони зібрали 12 саморобних броників зі всієї України й визначили найкращі: наші увійшли в трійку лідерів. Вони тримають 5,45, 7,62 (бронебійний), тому, зважаючи на кустарний ринок виробництва броників, я розумію, що в нас висока якість, але висока вага, на жаль.
Весь бронік важить 12–13 кг. З нової партії хочемо закупити новий метал, значно легший. Будемо його обшивати за європейськими стандартами, що збільшить вагу броніка на 1–2 кг.
Спочатку виробництво було пов’язане не так з пластинами, як з плитоносками. І ми довго шукали людей, які працювали б на совість.
Частину ми віддаємо безкоштовно, а частину продаємо. Ціна на бронежилет може змінюватись, бо є спекулятивна складова. Наприклад, метал ми купили за 90 грн за кілограм, а є люди, які продають такий самий метал в 1,5 раза дорожче, тому все змінюється доволі швидко.
Сертифікату ще немає. Але ми працюємо. Усе, що ми зараз можемо надати, — це результат наших власних тестувань. Коли відстрілюємо партію, все фільмуємо та фотографуємо. Сертифікація буде, але у воєнний час це зробити складно.
Собівартість броніка — 3000 грн. Через те, що частину ми віддаємо безкоштовно, то частину мусимо продавати за 6000 грн. Наразі є замовлення на 200 жилетів. В день ми видаємо 30–40 штук.
Нас в команді 10 людей. Ми знаємо одне одного зі школи та університету.
Двоє дівчат допомагають на складі, розподіляють гумдопомогу, яку ми отримуємо з-за кордону чи із заходу України, формують посилки так, щоб вистачило всім.
Інші колеги приймають заявки на бронежилети, опікуються організацією фонду, щоб ми могли офіційно його оформити. Моя дружина Валерія просуває соцмережі та разом з моїм другом Михайлом, готує нові запити на гумдопомогу, займаються логістикою, доставкою вантажів. Найбільша доставка в нас була з Італії та Швейцарії — 20 тонн.
Також є люди, які давали контакти. Усіх, хто допомагає, не перерахувати.
На цей час нам задонатили люди з понад 12 країн. Але переважно це українці. Найбільше ми зібрали на третій день, тоді надійшло близько 170 000 грн. Зараз не так. Є багато організацій і напрямів, але тепер ми збираємо більш централізовано. Кажемо, що купуємо тепловізор, і збираємо на нього гроші, щодня в нашому телеграм-каналі постимо актуальну інформацію. Робимо звіт за день, крім суботи та неділі. Якщо щось купуємо, то додаємо фотки чеків тощо.
Зараз людей, які купують дрібні речі, багато, а ми зосередились на бронежилетах, гуманітарці з Європи, збираємо на конкретні потреби, які складно знайти в Україні.
Переніс робочі мітинги на пізніший час — з 13:00. Зранку я займаюсь волонтерськими справами, а робочими — ввечері. Кидати роботу немає сенсу, бо я працюю і плачу податки, і цим допомагаю Україні.
У суботу працюємо до 12:00, а неділю зробили вихідним, бо до цього ми два тижні працювали без вихідних, і я зрозумів, що так можна вигоріти. У такому темпі неможливо постійно рухатися, потрібно видихати.
Якщо не будеш відпочивати, це нашкодить як волонтерству, так і основній роботі, і ти будеш перевантажений, емоційно нестабільним, а це нікому не потрібно.
Хочемо зробити свій фонд Stay Safe Ukraine, працювати більше із закордонними компаніями та людьми. У тих, хто в Україні, закінчуються ресурси. Багато хто без роботи, і це дається взнаки: їм потрібно передусім думати про себе, і це нормально.
Ми будемо вдосконалюватись у виробництві бронежилетів, займатись питаннями співробітництва з Європою щодо гуманітарки.
