У грудні росіяни вже втретє «накривають» Україну балістикою.
(текст від 14 січня 2023 року)
Уночі росіяни вчергове атакували столицю «Іскандерами». ППО збили 10 ракет з 10, серед них 7 балістичних ракет «Іскандер-М» та 3 крилаті ракети «Іскандер-К».
За попередньою інформацією, під час ракетного удару 8-9 травня була застосовувана балістика. Але речник Повітряних сил Юрій Ігнат спростував цю інформацію.
У січні та на початку березня вже відбувались подібні обстріли, тоді речник Повітряних сил Юрій Ігнат заявив, що, найімовірніше, це ракети, які летіли по балістичній траєкторії. Раніше Ігнат зазначав, що балістика не є доступною, щоб ми її виявляли та збивали.
Сьогодні, 29 травня, під час обстрілів також є імовірність використання балістичних ракет.
Щоб нагадати подробиці про ракети подібного типу, ми вирішили підняти текст про балістику від 14 січня.
Раніше росія застосовувала під час ударів по цивільній інфраструктурі в Україні крилаті ракети, які використовують силу крила і двигуна, летять на невеликій відстані від Землі. Їх виявляють наземні радари та людей заздалегідь попереджають про небезпеку.
Балістичні ракети летять «дугою», заздалегідь заданої траєкторії. Спочатку вона управляється двигуном для набору потрібної висоти, після відключення двигуна залишок ракети — по суті, це її бойова частина із зарядом — починає падати вниз із великої висоти. Через це наземні радари не спроможні відстежити такі ракети на підльоті.
Наразі в росії на озброєнні є різні типи балістичних ракет, як-от «Іскандер», «Сармат», «Тополь-М», «Булава-30».
СРСР почав розробляти балістичні ракети ще під час «холодної війни», коли така зброя розглядалася насамперед як міжконтинентальна — для доставлення ядерної боєголовки.
Перша радянська балістична ракета поступила на озброєння ще в 1950 році, вона була створена під керівництвом головного конструктора Сергія Корольова (думаю, всі знають про музей Корольова в Житомирі, звідки він родом). Вона була дещо вдосконаленою версією німецької ракети «Фау-2». Вироблялася вона, до речі, на заводі у Дніпрі, як і багато інших балістичних ракет СРСР.
Максимальна дальність першої ракети була відносно невеликою — 270 км. І вона не мала загрози для США.
Але вже через 15 років з’явилися перші ракети, здатні подолати відстань 10 000–12 000 км.
Відбулося це у 1956 році. Тоді бомбардувальники дальнього радіуса дії поступилися місцем міжконтинентальним балістичним ракетам. Центральне розвідувальне управління (ЦРУ) тоді попереджало: «цілком можливо, що СРСР, якщо він прагнутиме повної стратегічної несподіванки, зможе атакувати континентальну частину США без будь-яких заходів підготування, які могли б забезпечити стратегічне попередження».
Фактично подібне могло статися в суботу зранку і в Україні. Ракетний удар стався несподівано. І у нас нібито немає засобів, щоб попередити подібні повторні ракетні удари.
Хоча слід підкреслити, що такі технології є у наших західних союзників — ще з «холодної війни».
Так, рання розробка включала величезні наземні радари, які могли попереджати за 10–20 хвилин до удару. Але попри успіх проти літаків, ця система раннього попередження про балістичні ракети (BMEWS) була обмежена технологією та фізичними факторами, пов’язаними з наземним радаром.
Усвідомлюючи ці обмеження, у 1955 році американські розробники почали досліджувати використання інфрачервоних датчиків для виявлення запусків ракет, які розташовані на супутниках. Ця ідея переросла в систему виявлення ракет і сигналізації, або MIDAS, яка вперше була піднята на орбіту в 1960 році.
Супутники обіцяли восьмихвилинне попередження про радянський ракетно-ядерний удар. За ці вісім хвилин були розроблені плани екстреної евакуації ключового персоналу та американської відповіді.
Вісім хвилин стали стандартним попередженням для дій цивільної оборони часів холодної війни та стандартом для дій екіпажу ракет і бомбардувальників.
Але система мала обмеження. З терміном експлуатації один рік і відносно низькою орбітою MIDAS вимагала багато супутників і безперервний графік запусків. Проте, незважаючи на суперечки та низьку продуктивність, MIDAS майже десять років служив основою американської системи раннього попередження.
Продовження MIDAS — Програма підтримки оборони (Defence Support Program — DSP). Вона використовувала геосинхронні орбіти, що вимагало лише 3 або чотирьох супутників для забезпечення спостереження за всією Землею. Термін служби — понад три роки.
DSP навіть забезпечив можливість виявлення балістичних ракет із підводних човнів.
Протягом 1970-х і 1980-х років DSP повністю усунув можливість успішного раптового нападу на Сполучені Штати з використанням балістичних ракет, продовживши восьмихвилинний час реакції до понад 20 хвилин у деяких випадках.
DSP вперше спрацювала лише у воєнний час у 1991 році під час «Бурі в пустелі». Генерал Дональд Дж. Кутня, командувач Космічним командуванням США в 1991 році назвав цю систему «найважливішим з усіх супутникових проєктів ВПС». DSP попередила про ракети «Скад» з Іраку. Ці розвіддані були передані союзнику — Ізраїлю — під час конфлікту.
Перший супутник, призначений для виявлення ядерної детонації, був запущений в 1963 році. Супутники під назвою Vela Hotel мали детектори рентгенівського, гамма-променів і нейтронів, які могли помітити ядерний вибух на відстані 100 мільйонів миль від Землі. Маючи лише два супутники, розміщені на орбітах 70 000 морських миль, система могла спостерігати за всією земною кулею.
Програма Vela Hotel завершилася в 1984 році після 21 року безперервної діяльності вона змішалася з іншими супутниками DSP і Navstar GPS і була перейменована в Інтегровану оперативну систему ядерного виявлення (IONDS). Почала працювати як комплексна система.
Слід зазначити, що Ізраїль готується до передачі Україні системи розумного сповіщення про дрони та ракети. Про це розповів на брифінгу надзвичайний і повноважний Посол України в Ізраїлі Євген Корнійчук.
Наразі невідомо, про яку систему йдеться. Але, найімовірніше, Ізраїль ще з часів «Бурі в пустелі» вдосконалював свою протиракетну оборону. Зокрема й проти балістичних ударів.
Тому цілком можливо, що незабаром Україна отримає доступ до сучасних технологій.
