Харків’янин Євген Годун працює в IT майже 10 років. Він починав кар’єрний шлях з невеликої компанії SYTOSS, а сьогодні працює у відомій, естонській компанії Bolt. За цей час хлопець встиг викладати Java в університеті, створити pet-проєкт з бігу, змінити кількох роботодавців і зрозуміти, чому продуктове IT набагато крутіше за аутсорс. Розповідаємо історію кар’єрних звершень айтішника.
Харків’янин Євген Годун працює в IT майже 10 років. Він починав кар’єрний шлях з невеликої компанії SYTOSS, а сьогодні працює у відомій, естонській компанії Bolt. За цей час хлопець встиг викладати Java в університеті, створити pet-проєкт з бігу, змінити кількох роботодавців і зрозуміти, чому продуктове IT набагато крутіше за аутсорс. Розповідаємо історію кар’єрних звершень айтішника.
«Можна сказати, що айтішником я став ще в школі: брав участь в олімпіадах з математики та програмування. А у 2008 році вступив на механіко-математичний факультет Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна», — починає розповідь Євген.
На 5-му курсі хлопець вирішив, що саме час знайти першу роботу. Знайшов три вакансії для спеціалістів без досвіду: NIX Solutions, DataArt і SYTOSS.
2012 рік. Дощовий день. Я їду годину на автобусі до офісу NIX Solutions, який знаходиться Бог знає де… атмосфера ніби з останнього фільму про «Бетмена», під музику Nirvana.
Каже, що на технічній співбесіді почали буквально знущатися, запитуючи навіщо він взагалі прийшов. «Знецінили мої знання», — додає айтішник.
Проте SYTOSS, де вже працювало близько 50 спеціалістів, Євген підійшов. «Я влаштувався до компанії з оформленням до штату, нещодавно знайшов трудову книжку, то в ній 2 записи: це SYTOSS і Bolt, де сьогодні працюю».
Євген почав з позиції джуна. Згадує, що завдання були різні, серед них — робота з ринком нерухомості в Німеччині, чи, наприклад, білоруський оператор мобільного зв’язку Velcom. «Я пропрацював 3 роки на різних проєктах», — каже хлопець.
Переїздити на той час з рідного Харкова в інше місто айтішник і не думав. Навпаки — хотів розвиватися саме в ньому. В компанії Waverley, де працював Євген, колегою був колишній викладач. Він запропонував хлопцеві прочитати замість себе курс в університеті ім. В.Н. Каразіна.
Я відчитав курс, ще з університетських часів мав гарні відносини із завкафедри та деканом факультету і мене запросили читати курс тепер вже під своїм іменем. Так я став «Євгеном Дмитровичем» (посміхається).
Айтішник викладав протягом 2 років три різних курси. Спочатку це було Java-програмування, а потім це був React. Зізнається, що останню тему вивчав трохи швидше за студентів, а далі їм про неї розповідав. «Загалом усім сподобалося», — додає Євген.
«Був кумедний випадок. На старших курсах свого навчання, я тусив з першими курсами. І ось коли вже став викладачем, заходить до аудиторії знайома, яка 5 років тому лише починала навчатися. Ми вітаємося і вона обіймає мене як знайомого… я такий: „Будь ласка, не зараз, я Євген Дмитрович, викладач“ (посміхається)».
Щодо зарплатні, то вона була доволі символічною — 400 гривень на місяць в 2016-2017 роках. Хлопець ділив ¼ мінімальної ставки з колегою. «На каву вистачало (посміхається)».
Це було як хобі, справа була не в грошах. Під кінець курсу в тебе залишається 3 людини, на яких ти працюєш. Всі інші просто хочуть «закрити» заліковку.
Молодий викладач мав на меті «підняти» рівень IT в університеті, даючи актуальні знання студентам. Однак швидко зрозумів, що це потрібно далеко не кожному з тих, хто навчається. Хоча і були ті, хто після лекцій Євгена знаходили роботу в IT і дякували йому.
Після цього айтішник пропрацював 5 років в компанії Waverley Software на позиції Middle-спеціаліста. В цій же компанії виріс до позиції Senior. Почалася пандемія COVID і не було можливості подорожувати.
Євген накопичив близько $5000–$6000 невитрачених на подорожі коштів і міг собі дозволити певний час не працювати. В той час хлопець переїздить до Києва і планує спробувати щось нове в житті.
«Посидів 3 місяці в новому для себе місті. Гроші почали закінчуватися. Подумав, що потрібно шукати нову роботу». Офер від SoftServe Євген отримав за кілька днів. Пройшов співбесіду відразу на проєкт і айтішника взяли на нове місце роботи.
В компанії пропрацював близько 1 року, закінчивши на початку 2022-го року. Розповідає, що все подобалося в робочому процесі, крім віддаленої форми роботи. Майже вся команда територіально була в Чернівцях, частина — у Львові, а Євген — в Києві.
Мені простіше працювати з людьми, з якими особисто знайомий і яких бачиш поруч. Тому до повномасштабної війни подобалося їздити у відрядження на кілька тижнів чи місяців. Коли можна побачити колегу, познайомитися і тоді працювати на іншому рівні.
Євген має велике хобі — біг. Одного разу він придумав спеціальну гру — суміш бігу та футболу. Люди ділилися на групи та змагалися один з одним протягом тижня, виконуючи різні завдання. Залежно від результату, кожний отримував певну кількість балів.
«Я був частиною бігового клубу. Там я протестував цю ідею, всім подобалося і вже мав виводити її оформлювати та виводити на ринок. Але цей крок мені тоді не дався».
Сьогодні хлопець має pet-проєкт з платформою для тренувань. На сьогодні там тренується близько 40 бігунів, якими керують кілька тренерів. Хлопець каже, що тренер не завжди буде бігати зі своїм підопічним 4-5 разів на тиждень. Тому зручніше бігом займатися онлайн.
Як на мене, то головне правильно підібрати навантаження. Онлайн-тренінг сьогодні розповсюджений по світу. Я, як тренер, складаю для підопічного план на тиждень і дивлюся на темп, пульс та інші виміри бігуна, коригуючи навантаження.
Платформа, з якою сьогодні працює Євген — це його з дружиною розробка. Пара написала код з нуля. Поки що вона знаходиться на стадії бета-тестингу, підключаючи нових тренерів. Платформа, як і подкаст айтішника про біг, має назву «Низький пульс». Хлопець обіцяє якнайшвидший повноцінний запуск сімейної розробки.
У вересні 2021-го року Євгену написали з компанії Bolt. Він почав проходити 3 обов’язкові етапи, щоб влаштуватися на роботу: 2 технічні, на алгоритми й 1 на system-design. Останню айтішник проходив вперше в житті. Після їхнього проходження, тобі повідомляють чи ти пройшов в компанію.
«Я пройшов. Потім була розмова з рекрутером, яка повідомила, що потрібно пройти окрему співбесіду з командою, в якій працюватимеш. Коли я його пройшов, то саме в цій команді зупинили наймання».
Тому Євген спробував свої сили до іншої команди Bolt. Там був «match»: хлопцеві зробили офер. За політикою компанії, технічні спеціалісти мають працювати в штаб-квартирі, в Естонії.
В Таллінні тестують всі новинки розробки, а потім запускають їх по всьому світу. Тому потрібно, щоб айтішники завжди були поруч.
Українець почав готуватися до релокейту. І вже відправив речі до Прибалтійської країни. Контракт спеціаліста мав розпочатися 28 лютого. А літак до Естонії мав вилетіти… 24 лютого 2022-го року.
Компанія дала Євгену кілька місяців на адаптацію в умовах повномасштабної війни. А з травня повернулася до безпосереднього контакту з працівником. На сьогодні айтішник працює з українським офісом компанія, хоча його команда зараз знаходиться в Таллінні.
Євген порівнює продуктові та аутсорс-компанії. Приходить до висновку, що це «небо і земля».
«Велика різниця в процесах і мисленні. В аутсорсі ти працюєш на компанію, яка тебе „перепродає“. Bolt пропонує девелоперам акції. Те, як ти працює зараз, безпосередньо впливає на твоє майбутнє і твої акції».
Айтішник пояснює, що від класного перформансу на аутсорсі виграє в першу чергу компанія. Тоді як в продукті, виграєш також і ти сам, тому що тут є не лише ефект зростання зарплатні, а і росту акцій.
На аутсорсі в один день тобі просто кажуть: а тепер ти працюєш над іншим проєктом. Продукт мені подобається набагато більше. Це не «аутсорс-галера». Якщо є пропозиції до покращення продукту, то ти можеш прийти та запитати: «Навіщо ми це робимо?»
Bolt і його засновник Маркус Вілліг, підтримують нашу державу, розповідає Євген. Нещодавно в компанії був конкурс внутрішніх проєктів, на ньому перемогла ініціатива української команди, яка називається «Support Ukraine». Сюди входять допомога біженцям, фінансова підтримка українців, надання автівки для евакуації українців під час повномасштабної війни тощо.
Політика компанії полягає в тому, щоб виходити на ринки, де ми точно будемо серед найкращих 3. Немає сенсу даремно витрачати великі кошти на експансію. Ми — прибуткова компанія і працюємо над тим, що кожне місто/країна приносили дохід.
На рідному районі Євгена в Харкові майже не було російських прильотів ракет. Поруч дому був лісопарк, де хлопець любив бігати. На другий тиждень повномасштабної війни він натрапив на фото БТРів рашистів.
«Вони могли бути заміновані. Я подумав, що тепер більше ніколи не зможу бігати, де любив».
Школи, яку закінчив айтішник і в якій його мама викладала математику, більше немає. Її розбили російські ракети. «Тепер в мене є 2 школи — ліва і права. Була 47, а зараз 4 і 7».
На 40-ий день повномасштабної війни батьки хлопця змушені були виїхати до Івано-Франківська. За словами друзів Євгена, які зараз в Харкові, місто ніби знаходиться «в очікуванні людей», багато жителів його покинули.
«Я і мої друзі хочемо повернутися до Харкова. Але до кордону з росією 40 кілометрів. Буде легше, коли рф розвалиться на ряд територій. Добре, що Харківську область ЗСУ вже практично звільнили від росіян».
Євген каже, що для нього рідне місто — це історія про людей. І коли він ходив пішки до рідного університету, то часто по дорозі зустрічав знайомих. «Весь центр Харкова можна обійти за 1,5 години. В місті є багато речей — кафе, парки, свій затишок, які я більше ніде не зустрічав».
