Для того, аби працювати в IT, необов’язково вміти писати код. Адже в компаніях велика кількість спеціалістів, які не знають жодної мови програмування та не орієнтуються у фреймворках.
dev.ua розповідає, як влаштована робота в IT неайтіших спеціалістів й чим вона їх приваблює.
Для того, аби працювати в IT, необов’язково вміти писати код. Адже в компаніях велика кількість спеціалістів, які не знають жодної мови програмування та не орієнтуються у фреймворках.
dev.ua розповідає, як влаштована робота в IT неайтіших спеціалістів й чим вона їх приваблює.
Привіт, мене звати Стас, і я піарник. Напевне, це перший раз, коли представляю себе таким чином. Скажу відверто, мені більше до вподоби термін «комунікаційник»: сам термін PR за десятиліття розмився і сприймається під геть різними кутами: від зневажливого «та,
це просто піар» на черговий пост у фейсбук аж до уявлення, що піарник може одним текстом будувати та руйнувати імперії. Як завжди, істина десь поруч.
Про саме поняття public relations я дізнався десь рочків у дванадцять. Тоді у моїй рідній Донецькій області діяв справді крутий проєкт, в якому підлітків та молодь навчали різних штук: від основ психології до менеджменту, фандрейзингу та власне PR. Тема захопила, а отримана нагорода за успішну рекламну кампанію в межах літнього табору надихнула ще більше. Захотілося занурюватися в тему глибше — навіть якщо доводилося чекати годинами, доки тодішній dial-up інтернет завантажить класичний посібник з PR Валентина Королька.
Того 12-річного хлопця і нинішньго піар-ліда Ciklum розділяє майже двадцять років і звивистий професійний шлях. Потяг до створення смислів і роботи з ними (як і любов до розумних текстів) привели мене в Могилянку на політологію. Хтось може посперечатися, що піарнику потрібні Гоббс, Поппер та Бодріяр, — але похизуватися цим завжди приємно.
Утім, перед початком безпосередньо PR-карʼєри встиг тривалий час попрацювати політичним аналітиком, журналістом в українських та міжнародних виданнях, та навіть комунікаційником в одному із посольств. Аж поки, як кажуть у медіатусовці, «перейшов натемний бік сили».
Власне, ще за час роботи у ЗМІ фрілансив у якості копірайтера та креативного райтера для різних компаній. Відчувалося, що на відміну від новинного порядку денного у журналістиці, тут є простір для креативу та нешаблонного мислення. Та й бізнес-майндсет виглядав більш прогресивним та відкритим для нових ідей: з підприємцями чи фаховими
менеджерами простіше говорити мовою цілей, задач, очікувань та підходів.
Тому логічним виглядало рішення спрямувати карʼєрний вектор саме у цьому напрямку. ІТ-індустрія стала очевидним вибором: як правило, саме у цих компаній найвища концентрація людей, які поділяють прагнення до постійного розвитку, шукають нові шляхи nа не дають своєму розуму скамʼяніті у звичних шаблонах.
І теглайн Ciklum, Never stand still, якраз про це: зупинився — значить програв.
Що відрізняє «айтішку» від громадського сектору, ЗМІ чи держустанов? Найпростіша відповідь — усе, але це звучало б занадто просто. Перше, що кидається у вічі ІТ-новачку, — процеси. Робота делівері за чіткою методологією відображається і на «нетехнічних» командах, які також котять свої задачі за зрозумілими маршрутами. Друге — культура. ІТ-бізнеси чи не найчастіше комунікують з іноземними контрагентами, тож знайомої більшості з нас пострадянської дичини в дусі «я начальник, ти ніхто» в індустрії знайти складно. Та й атмосферу в командах, де кожен цінує професіоналізм та досвід колег, непросто знайти в більш схильних до ієрархії організаціях та установах.
Утім, найголовніше, як для піарника, це люди та їхні історії. І йдеться не лише про потенціал для паблісіті: працювати разом з тими, хто може однаково цікаво розповісти і про DevOps, і про альпінізм, хто увірвався в ІТ навіть попри обмежені фізичні можливості, хто вчив програмування у перервах між автоперегонами, надихає і розширює і твої власні горизонти.
Та й ти сам постійно заглиблюєшся у щось нове — за кілька років, що працюю в ІТ-галузі, встиг, приміром, зануритися і в світ M&A-угод, і в особливості сільського господарства в США та Бразилії, і в contract protection в Angular-застосунках. Нудьгувати, відверто кажучи, ніколи.
Важливий міф, який зруйнував для себе за час роботи в ІТ: те, що інтроверт не може бути піарником. Може, і хорошим.
При цьому не обовʼязково самому бути медійною персоною і займатися самопіаром — наприклад, моя мама регулярно збирає в рази більше лайків у соцмережах, аніж я. Бути комунікаційником — це будувати мости між людьми та спільнотами, і бачити, що цей звʼязок працює і робить цей світ більш цікавим та багатогранним — уже достатня винагорода.
З 2020 року я працюю в невеликій дизайн-команді технологічного холдингу TECHIIA. Ми створюємо бренд-айдентики для нових проєктів холдингу: від розробки лого до повноцінних дизайн-систем. Так би мовити, транслюємо ідеї за допомогою дизайну.
Коли я навчалась в інституті, нам казали: «Якщо ви не можете придумати ідею знаку, вам на вишивку — займатися механічною роботою».
Це викарбувало в мені високі вимоги до своїх ідей та комплекс неповноцінності. Потім я вступила на магістратуру до академії мистецтв у Вроцлаві. І там побачила свободу самовираження та вседозволеність у прояві творчих рішень, які вміло направляли та формували викладачі. Поверувшись у Київ, я хотіла займатися айдентикою та у вільний час малювати книжки для дітей.
З 2016 року я встигла попрацювати в кількох маленьких студіях та рекламній агенції дизайнеркою, трохи спробувала сили у артдиректорстві, а потім прийшла в IT.
Раніше здавалося, що часта зміна роботи — це точка росту, адже треба постійно адаптуватися до нових умов та середовища, спробувати себе в різних сферах, на різних позиціях, набратися досвіду та бути одночасно всюди. І тільки тоді нарощується цінність як фахівця в галузі.
У мене так і вийшло. На першій роботі було багато невизначеності та невпевненості, на все дивилася з роззявленим ротом. На другій — вже сміливіше.
Але і там, і там було круто, бо все нове, проєкти справжні, а не студентські. Перші успіхи, поразки і завжди кльовий колектив. Проте цікавість до того «а як ще може бути на роботі?» несла мене вперед — до реклами.
Переваги дизайн-студій часто в тому, що там все прозоріше, зрозуміліше, простіше та спокійніше в порівнянні з чимось більшим. І з креативним директором можна поштормити, і до клієнта рукою подати, камерна атмосфера та піца-п’ятниці. Часто в такому бюро ти сам собі і дизайнер, і артдиректор, і копірайтер. Студія може обрати собі вузький профіль — наприклад, позиціонувати себе як профі, які розробляють айдентики лише для ресторанних бізнесів. Або працювати лише у сфері веб-дизайну.
У рекламі все інакше. Людей разів у десять більше, як і роботи, часто скажені дедлайни, потокова робота, швидке прийняття рішень. Ланцюг до затвердження ідеї складається з декількох людей, в кожного з яких є свої побажання — така собі справжня колективна праця. Тут було круто зрозуміти, як працюють великі компанії, спробувати трохи іншу сферу, попрацювати з великою кількістю брендів, побувати на зйомках рекламного ролика, перезнайомитись з купою кльових людей.
Сфера IT для мене поєднала у собі переваги дизайн-студії та великої компанії.
Бо, з одного боку, я працюю в невеликій команді і займаюсь айдентикою, яку люблю, а з іншого, TECHIIA — це цілий холдинг, який об’єднує проєкти з різних сфер та чимало талановитих людей.
Зараз я відчуваю, що знаходжусь на своєму місці, що рости і розвиватися можна без зміни місця роботи. Ініціатива навчатися, доповнювати себе новими навичками та розширювати спектр задач завжди привітно приймається та втілюється в життя. Різноманітність проєктів, бренд-стратегія, дослідження, розробка й реалізація — це все тут.
Працювати в IT цікаво, бо завжди є щось нове: зміни, адаптації, ризики, технології, стартапи та майбутнє. Нудно не буває.
Тут не вимагають вміти робити все й одразу — важливо бути хорошим спеціалістом у своїй сфері й поважати інших.
Тому я тут, розробляю айдентики разом з колегами. У вільний час дитячих книжок ще не роблю, проте ніколи не пізно почати щось іще. Головне — отримувати задоволення від того, що робиш, та робити це з кльовими людьми.
Я змалку дуже хотіла бути юристом. Для цього спеціально пішла до гуманітарного класу та додатково відвідувала заняття з юриспруденції. Але мене не підтримали батьки, наводячи аргументи щодо складності вступу та небезпеки. Зрештою я залишила свою мрію, перевелася в математичний клас, де були мої друзі.
Вищу освіту здобувала у Харківській академії міського господарства, куди вступила на факультет «Менеджмент в електричному транспорті». Тобто за спеціальністю я інженер-електромеханік.
І хоч на папірці я була технар, у душі залишалася гуманітарієм.
Після універу я встигла попрацювати в кількох компаніях у відділі маркетингу, і навіть у договірному відділі. Завжди це була робота з людьми. Цікаво, що в цей час мені кілька разів надходили пропозиції в IT. Обидва рази я відмовлялася: у першому випадку мені не сподобалася компанія, у другому — не вийшло через вагітність. Проте після декрету мені знову запропонували роботу в IT, і я зрозуміла, що це чудовий шанс спробувати себе в чомусь новому.
З цього моменту розпочався мій професійний шлях як HR. У компанії, де я почала працювати, не було процесів, не було в кого особливо вчитися. Мій безпосередній керівник займалася переважно рекрутингом, тому я була в такому собі вільному плаванні. Я проходила курси, сертифікації, читала літературу, описувала процеси, переносила все це на сайт компанії. Було непросто, бо моя робота передбачала щільніше спілкування з людьми.
Тим більше, це були програмісти — публіка, яка докорінно відрізнялася від моєї попередньої роботи. Там я пропрацювала досить довго — років 7.
Весь свій досвід напрацьовувала саме там. Але в якийсь момент у нас змінився керівник і заразом напрямок. Я помітила, що моє професійне зростання зупинилося, доводилося розпорошуватися на якісь непрофільні завдання. Звичайно, з усім справлялася, але це ніяк не метчилося з обов’язками HR.
І я вирішила піти. Наступним етапом було оновлення свого резюме, ходіння на співбесіди та пошук себе загалом. Я пробувалась у великі IT компанії на позицію івент-менеджера, тревел-менеджера. Але, проходячи тур за туром розуміла, що все це не моє. Але результат цих пошуків показав, що мій шлях — це HR, People Partner, робота з людьми, формуванням лояльності та бренду компанії.
У результаті я потрапила до Intetics. І одразу зрозуміла, що мені пощастило. Ставлення моїх колег та мого менеджера разюче відрізнялося від попереднього місця роботи.
Там була яскраво виражена гендерна нерівність: якщо ти дівчинка, тобі складно було здобути керівну посаду. У Intetics все було інакше.
Мій перший керівник багато чому мене навчив, показав прогресивну сторону HR та активно сприяв професійному розвитку. За досить короткий термін мене призначили лідом команди, а потім Head of Talent Management Team, і я паралельно навчалася роботі керівника. Скажу, що цей процес досі триває, тому що моя позиція в компанії передбачає виконання одразу кількох ролей.
По-перше, я People Partner харківського портфеля, а також People Partner Lead — курирую роботу People Partner'ів інших офісів, ми вирішуємо робочі кейси та завдання, адаптуємо та розвиваємо процеси. Плюс до цього я Head of Talent Management Team. Тут у мій функціонал входить комунікація з іншими відділами компанії, керівником адміністрації та делівері директорами, вирішення питань щодо процесів, щодо збільшення лояльності серед колег на проектах та багато іншого.
Якщо говорити про корпоративну культуру, то між сферою IT та не-IT величезна прірва.
Робота в IT компанії потребує особливого стилю комунікації. Я до роботи в IT ніколи так багато часу не приділяла написанню та вичитуванню листів, спочатку це було навіть проблемою для мене. Кожен поставлений смайлик для мене тоді здавався злочином: як після листа міністру я можу собі дозволити ставити смайлики?!
HR сфера — настільки широка, що тут є безліч напрямків для розвитку та придбання нових скілів. Головне — це люди навколо, які сприяють твоєму розвитку чи навпаки.
Мене влаштовує бонус у вигляді грошового ліміту на медичні послуги
Ще з must have роботи у IT я бачу постійне навчання.
