Марія БровінськаPetTech
30 травня 2024, 09:30
2024-05-30
«Рея спершу була агресивна, постійно втрачала свідомість — це результат обстрілів». Вісім історій від айтівців, які стали петперентами під час великої війни
Українці під час війни раз у раз складають іспит на людяність, рятуючи тисячі тварин, що страждають від обстрілів і повеней або залишаються самотніми через загибель господарів. У віддалених від зони бойових дій містах створено десятки притулків для знедолених та обділених увагою тварин. Сотні волонтерських організацій докладають величезних зусиль, щоби забезпечити чотирилапим гідний рівень життя та знайти для них люблячі родини. І почасти їм це вдається.
dev.ua в межах партнерської рубрики PetTech з українським виробником харчування для котів і собак Kormotech розповідає, як українські айтівці оточують любов’ю й опікають знедолених під час війни тваринок. Далі — вісім щемливих історій від фахівців Ciklum, EPAM, Uklon, Pingle Studio, ZONE3000, ELEKS і Levi9.
Українці під час війни раз у раз складають іспит на людяність, рятуючи тисячі тварин, що страждають від обстрілів і повеней або залишаються самотніми через загибель господарів. У віддалених від зони бойових дій містах створено десятки притулків для знедолених та обділених увагою тварин. Сотні волонтерських організацій докладають величезних зусиль, щоби забезпечити чотирилапим гідний рівень життя та знайти для них люблячі родини. І почасти їм це вдається.
dev.ua в межах партнерської рубрики PetTech з українським виробником харчування для котів і собак Kormotech розповідає, як українські айтівці оточують любов’ю й опікають знедолених під час війни тваринок. Далі — вісім щемливих історій від фахівців Ciklum, EPAM, Uklon, Pingle Studio, ZONE3000, ELEKS і Levi9.
Зміст
«Коли Луна приїхала, від неї пахло соляркою, вона була брудна та втомлена від важкої дороги». Історія від фахівчині Ciklum
Тетяна Мантуліна, HR Partner у Ciklum
Моя собачка Луна з’явилась у нас два роки тому. Найбільшою несподіванкою в цій історії стала, власне, сама її поява в нашій родині. Я завжди підтримувала притулки для тварин і хотіла взяти собаку саме з притулку. Але Луна приїхала до нас із першої лінії фронту Запорізького напрямку.
Мій тато, який зараз служить на цьому напрямку, пожалів маленьке щеня, яке через брак життєвого досвіду не ховалося від снарядів. Він посадив Луну в звичайну торбинку, з якою люди ходять по хліб, — у ній вона і дісталася до Києва з іншим військовим, який їхав у місто по справах.
Коли Луна приїхала, від неї пахло соляркою, вона була брудна та втомлена від важкої дороги. Згідно з планом, ми мали передати її до притулку й сподіватися, що знайдуться люди, які захочуть її забрати. Але до притулку вона так і не доїхала, бо ми одразу її полюбили — нашу смішну дворняжку з величезними вухами та медалькою «за захист України», якою її нагородили військові.
Більше несподіванок не було, а от певні виклики були й досі лишаються.
Через неспокійне дитинство Луна боїться гучних звуків: вона єдина в родині, хто ніколи не ігнорує сигнали повітряної тривоги й завжди йде в укриття — у коридор. Вона досить обережна й не дуже довіряє незнайомцям: їй потрібен час, щоби подружитись з іншою собакою або людиною — це така захисна реакція. Проте за два роки перебування в родині вона стала помітно дружелюбнішою.
Ще вона дуже активна. І це дійсно справжній челлендж. Кволою напівсонною прогулянкою тут не відбудешся — це завжди майже спорт: біг, мʼяч, рухливі ігри, довгі прогулянки містом. Звісно, усе це забирає сили та час, але приносить колосальне задоволення і є навіть певним видом терапії для мене. Ми дуже раді появі Луни, такому особливому й неповторному другу для нашої родини.
«Часом приходив на мітинги з Одрі, колеги казали, яка прикольна собачка. Відтепер в неї є свій TikTok-канал». Історія від аналітика EPAM
Андрій Вовк, EPAM Senior Performance Analyst
Нам із дружиною давно хотілося завести тваринку, але побоювалися, що може з’явитися алергія. У грудні 2022 року побачив пост місцевого притулку ЛКП «Лев» із проханням взяти тварин на перетримку через плановий карантин. Це був час різдвяних свят, атмосфера надихала творити добрі справи. І ми зважилися.
Буквально другий песик, якого нам показали в притулку, приязно на нас зреагував. Тоді це була Мальвіна-18 (це одна з найпопулярніших кличок у притулку), згодом ми дали їй ім’я Одрі. Кажуть, колись у неї був господар, але останнім часом вона переважно жила на ринку, звідти перед зимою її передали до притулку. Її вік коливається між 2 і 4 роками.
Після перших прогулянок ми побачили, що алергії на Одрі немає, і після цього ухвалили остаточне рішення — беремо її назовсім.
Спершу через стрес у неї були проблеми з травленням і туалетом, словом, на другий день ми вже були у ветеринара. Виявилося, що Одрі дуже лагідна й вразлива до змін. У неї були проблеми з прив’язаністю, бо її вже зраджували господарі, і її не можна залишати надовго без нагляду. Було помітно, що вона боїться різких рухів.
У нас не було особливого досвіду утримання тварин, ми не до кінця розуміли, як поводитися і як доглядати за нею. Водночас у притулку нам дали поради щодо корму, простих команд і дотримання режиму. Були побоювання, чи легко вона адаптується на новому місці, але все вдалося. Оскільки ми з дружиною працюємо віддалено, ми завжди можемо приділяти Одрі необхідну увагу й вигулюємо її по черзі. Відверто кажучи, вона скоріше виконує роль кота — любить згортатися клубочком, лащитися, лежати на сонечку. Утім, коли ми їдемо з нею в Карпати чи в село, вона здатна бігати весь день. Часом приходив на мітинги з Одрі, колеги казали, яка прикольна собачка. Відтепер у неї є свій TikTok-канал.
Ми раді, що свого часу прийняли Одрі в родину. Вона допомагає емоційно, особливо з дітьми, коли багато стресових ситуацій.
З нею набагато веселіше, до того ж вона створює режим: яка б погода не була — ми гуляємо на свіжому повітрі.
Єдиний мінус у подорожах — щоразу маємо шукати pet-friendly готель або просити друзів наглядати за нею під час нашої відсутності. Коли розлучаємося надовго, при зустрічі вона ніби докоряє нам, показуючи, що ображається.
Перетримка — хороший перший крок для тих, хто мріє про домашнього улюбленця. Познайомитися, погуляти разом — це те, що варто зробити на самому початку. Важливо, щоб рішення взяти тваринку було добре виваженим та обійшлося без повернень, бо це емоційний момент і для тваринки, і для власника. Собака, який уже раз втратив господаря, дуже переживає і травмується.
Аліна Спаська,Event & Marketing specialist в Levi9
На початку повномасштабного вторгнення зміна житла дозволила мені задуматись про тваринку вдома. У Levi9 ми пропагуємо брати тварин із притулків, відвідувати їх, донатити на корм та ліки. Я довго шукала у шелтерах «свого» котика, і на сторінці @snezhana_zahist_tvarin побачила фото того самого чорного матьорого кота. Тут серденько забилось сильніше!
Після узгодження всіх умов, закупки необхідного котячого краму, поїхала забирати котика з перетримки. Він виявився із Запоріжжя, мій земляк. Люцифер, або Люцик (ну, а як ще назвати хелловінського кота) лишився єдиний серед братів та сестер, інших розірвали вуличні собаки.
Мати його розумілася на чоловіках, тому Люцику передалися шляхетні шотландські гени, любов до стояння на задніх лапах та не норовлива грайлива натура. Вже півтора року це мій антистрес, з яким живемо душа в душу.
«Була купа сліз та істерик, вагань щодо того, чи правильне рішення, що я взяла на себе таку відповідальність». Історія від фахівчині Uklon
Єлизавета Бірюк, Sales Lead в Uklon
Я взяла Орі в березні 2023 року в київському притулку AdoptKyiv. Вона цуценям вешталася дорогами, її забрали волонтери. Її братів і сестер забрали, а вона залишилася самою.
Найбільшим викликом стало те, що я не очікувала, як зміниться моє життя після появи нового члена сім’ї. Необхідно було набратися терпіння та вивчати багато нової інформації, щоб правильно виховувати собаку.
Коли я вперше побачила маленьку Орі, вона сиділа та спокійно виляла хвостом, і я подумала, що вона дуже спокійна. Я помилилася — ця малявка виявилася надто активною, що було несподівано.
Далі була купа сліз та істерик, вагань щодо того, чи правильне це рішення, що я взяла на себе таку відповідальність. Опускалися руки, коли бачила погризені тапки або нову постіль, яка вже брудна від землі з квітів.
Але ми пройшли цей етап, і зараз я розумію, що то було маленьке створіння, яке просто вивчало цей світ, і все, що від мене необхідно було — любов і підтримка.
Наразі Орі вже 1,4 року, і вона неймовірно ніжна дівчинка, яка постійно дарує мені любов і тепло. Щодня я думаю про те, як щаслива, що в мене є Орі, і вдячна собі за цей вибір, адже позитивних і радісних моментів, які вона принесла в моє життя, набагато більше, і це цінніше, ніж усе те, через що були сльози на початку.
Якщо ви плануєте взяти собачку з притулку, наберіться терпіння й краще візьміть консультацію в кінолога. Але звертайте увагу, щоб спеціаліст не використовував агресивні методики.
«Піксі їхала 12 годин у переносці з трьома своїми братами в поїзді та машині». Історія від розробника Pingle Studio
Сергій Донський, Unreal Developer у Pingle Studio.
Кішка Піксі народилася у квітні-травні 2023 під Вугледаром. Друг служив там, у них на позиції була кішка. Якось в Instagram написав, що роздає кошенят, і, коли приїхав у відпустку, привіз із собою й Піксі. Виклики були тільки в кішки. Вона їхала 12 годин у переносці з трьома своїми братами в поїзді та машині. Через стрес потрапила у ветеринарну клініку на кілька днів. Але коли забрали, усе було добре. У машині стресувала, поки їхали, а вдома вже гралася.
Ми заздалегідь знали, коли вона прибуде, тому все купили: будиночок, лоток, їжу й інше. Як забрали, одразу уточнили щодо вакцин, коли та що робити. Як настав час — зробили. З нашого боку ніяких викликів не було, тільки суцільна любов.
«Мор — це комочок щастя та няшності. Він наче з тих котів, яких побачиш у TikTok й подумаєш: „Вау! Який розумний і гарний хлопчик!“» Історія від фахівчині ZONE3000
Коти Тетяни Лісової, L&A Representative у ZONE3000
Ми з чоловіком під час війни взяли двох котиків, один із них із притулку — Мор. Рудий хлопчик, якого врятували волонтери з Херсонської області під час повені.
У нас на той момент уже були дві дорослі дівчинки-кішки, тож третій кіт став завершальною «нотою». Після нього інших не хочеться тепер. Його найстарша «сестра» доволі меланхолійна кішка, яка не любить гратися, не любить, щоб її торкалися. Через це середній кішці було доволі сумно й одиноко. Десь у вересні минулого року ми вирішили взяти рижого котика з притулку, щоб дівчатам було весело.
Що змінилося з його появою? Тепер у ногах у чоловіка постійно спить руда батарея. Квартирою літають руді «перекотиполе» (від слова «коти»). Найстарша кішка тепер ще більше ховається від усіх. Зате Мор — це клубочок щастя та няшності. Він наче з тих котів, яких побачиш у TikTok й подумаєш: «Вау! Який розумний і гарний хлопчик!».
Основною причиною для третього кота було відчуття «незавершеності», наче чогось не вистачає.
Я хотіла, щоб у мене був кіт, якого можна пожмакати на руках, не боятися, що він вкусить або подряпає. Щоб він був маминою царапкою та папиною бусінкою. Так і вийшло.
Найбільшим викликом, однозначно, стала чистота вдома. Якщо з однією кішкою можна було пилососити раз на три дні, то з трьома — мінімум два рази на день, причому і диван, і ліжко. А потім із тієї шерсті можна валяти шкарпетки на зиму.
Тема трохи інтимна, але головна несподіванка для нас була — це незнання, як зупинити діарею в кота. Уявляєте: кіт сходив до туалету, я несу його до ванної кімнати на гігєнічні процедури (уже як звичка була), а він нон-стопом продовжує цю справу. І ти дзвониш у паніці лікарю, бо ніколи такого не бачила. Через життя на вулиці до нас Мор підхопив хвороби, які з часом тільки прогресували, а лікарі не могли їх вилікувати. Ми витратили купу нервів і часу, не кажучи вже про гроші, щоб Мор жив своє життя щасливим і здоровим.
З позитивних несподіванок — я не очікувала, що він буде настільки тактильний і ручний. Оскільки до нього дівчата були «самі по собі», то його поведінка була приємною несподіванкою. Мор — це компаньйон. Сподіваюсь, його життя насичене любов’ю та приємностями.
«Рея спершу була агресивна та перелякана, постійно втрачала свідомість — це результат обстрілів». Історія від бізнес-аналітикині ELEKS
Собака Рея Лесі Данильченко, System Business Analyst в Eleks
Я прихистила стареньку німецьку вівчарку Рею з Маріуполя. Її власниця втекла з міста наприкінці березня 2022 року та вирушила в Німеччину, де би їй не вдалося прилаштуватися з великим псом.
Прохання про прихисток собаки я побачила у Facebook. У мене тьохнуло серце, адже я теж мала німецьку вівчарку, яка за рік до цього померла.
Рея вже понад два роки з нами. Спершу вона була агресивна та перелякана, постійно втрачала свідомість — це результат обстрілів. Зараз собака вже освоїлася. Я і досі час від часу тримаю зв’язок із власницею.
«Мені влаштували кототерапію та показували різних тварин. Так я познайомилася з Клео (тепер Чуча)». Історія від delivery manager у Levi9
Олена Панасюк, delivery manager у Levi9
Я з дитинства хотіла тваринку, більше була орієнтована на котів, але батьки були проти. Ми жили удвох із мамою, і, коли вона захворіла й зрозуміла, що не повернеться з лікарні, то сказала мені завести кота, щоб я не сумувала одна вдома. Так у мене з’явилася перша кішка. Я завжди хотіла саме чорну кішку, мені візуально дуже вони подобалися, а забобонам я не вірила. Я знайшла оголошення на Slando (це було років 14 тому, ще не OLX) про те, що віддають піврічну кішку через алергію в дитини. Я була недосвідчена в догляді за домашніми улюбленцями, проте взяла її.
Звуть кішку Соня, і вона в мене дівчинка з характером: якщо їй захочеться, то вона прийде лащитися, та якщо їй не хочеться і я приходжу до неї, то тут без шансів. Цього року їй виповниться 15. Протягом років у мене з’являлися інші тваринки, але Соня завжди залишалася головою прайду.
Другий кіт у мене з’явився, коли Соня була понад рік у мене. Він прибився до дверей квартири, і я, уже маючи досвід, насторожилася, що в нього можуть бути хвороби, блохи, що завгодно. Та коли я його взяла, він був лишень трохи у пилюці, наляканий, нещасний, але видно, що домашній. Ми розвісили оголошення в під’їзді про знахідку, але ніхто не відреагував. Я побачила, що це хороший, навчений кіт, і залишила його собі. Назвала його Мартін (він знайшовся в березні), але враховуючи, що була старша кішка, а він менший, то ніякий він не Мартін був, а просто «Малий».
У такому складі ми довго жили, після чого я ще завела собаку, і це вже був зоопарк. Вони непогано співіснували разом, ми всі подорожували, жили у Львівській області на початку повномасштабного вторгнення, далі — в Івано-Франківську. Проте коли повернулися до Києва, кіт захворів, ми його лікували, але вберегти не вдалося.
Під час перебування з ним у лікарні я дізналася, що там лікують тварин із Херсонщини. Мені влаштували кототерапію та показували різних тварин. Так я познайомилася з Клео. Вона маленька, дуже контактна, і, коли не стало кота, вийшло так, що за тиждень я її забрала. Цього разу ми пройшли серйозне інтерв’ю, я заповнила величезну анкету з особистими даними та дала відповіді на дуже конкретні питання: звідки я, хто в мене є з улюбленців, чи було таке, що тваринки помирали (чому), як я ставлюся до стерилізації, чи випускаю котів на вулицю тощо. Я навіть надсилала фото сітки на вікнах як підтвердження її наявності. Після чого нам дозволили її взяти.
Кішку довелося перейменувати, адже Клео (Клеопатра) звучить дуже поважно, а в неї характер зовсім не такий: вона смілива, з купою енергії й постійно хоче їсти. Першим, що вона намагалася вкрасти зі стола, був солоний огірок. Назвала її Чуча.
Вайфай, Клава, Бальтазар. Чи знали ви, що айтівці — переважно кошатники, а серед домашніх улюбленців IT-фахівців є їжак, крук і шиншила? Ловіть кілька pet-інсайдів
«Це покоління не жило при „совку“ — це найкласніше, що сталося з Україною». Рівно 2 роки тому помер співзасновник ELEKS Олексій Скрипник. Ось 10 тез з його останнього інтерв'ю
Рівно два роки тому, 23 лютого, у переддень повномасштабного вторгнення раптово помер співзасновник та голова ради директорів львівської IT-компанії ELEKS Олексій Скрипник. Йому було 57 років. У компанії він відповідав за розвиток Північної Африки та Близького Сходу. «Нашу молодь не сприймають як керівників, тому до шейхів їжджу я», — розповідав Скрипник.
dev.ua знову публікує витримку з останнього інтерв’ю бізнесмена для DOU, яке він давав у листопаді 2021 року. Обрали найяскравіші висловлювання.
(текст від 23 лютого 2022 року)
«У США тестувальник може отримувати $100 000 і навіть $500 000 на рік». Історія релокейту дніпровської IT-родини, де чоловік працює в EPAM, а дружина влаштувалася в Tesla
Марк і Вікторія Терещенки — IT-подружжя. Він працює на позиції Lead Test Automation Engineer у компанії EPAM, вона — Software QA Engineer у Tesla. У серпні 2021 року пара разом з 1-річним сином здійснила релокейт до США за L візою. Ми зв’язалися з українською родиною та поговорили про труднощі переїзду, зарплату в Америці та специфіку роботи в компанії Ілона Маска.
«Моя фінансова мета — накопичити $1 000 000, щоб мати пасивний дохід і жити на нього». Як айтішники витрачають гроші та в що інвестують
Зарплата айтішників в Україні — одна з найвищих. І ІТ-галузь під час війни — єдина галузь, яка зростає, попри війну. А айтішники — серед тих, хто найактивніше підтримують армію. Середній місячний донат айтішника становить 10% від зарплати, або $270. dev.ua вирішив розпитати айтішників, куди вони витрачають гроші й у що інвестують під час війни.
