Хочете будувати кар’єру в Data Science та AI? Vodafone Big Data Lab відкриває новий набір —>
Ігор Вишневський Історії
11 листопада 2026, 09:00
2026-11-11
Між ІТ, театром і війною. Як Product Manager Jooble вийшов з ІТ і став військовим перекладачем на закордонних навчаннях української армії
Project/Product Manager Руслан Бокач — родом з Чернігова, але з 2023 року разом з дружиною та сином-школярем проживає в Норвегії. Він кілька разів дуже стрімко міняв кар’єрний шлях — спочатку, ще в університеті пов’язавши своє життя з творчістю і будучи співзасновником доволі відомого театру тіней “Верба”, в розпалі пандемії коронавірусу увійшов в ІТ, почавши працювати як Project Manager. А минулого року пішов з посади Product Manager у компанії Jooble, аби стати перекладачем для українських військових, що проходять навчання за кордоном.
Project/Product Manager Руслан Бокач — родом з Чернігова, але з 2023 року разом з дружиною та сином-школярем проживає в Норвегії. Він кілька разів дуже стрімко міняв кар’єрний шлях — спочатку, ще в університеті пов’язавши своє життя з творчістю і будучи співзасновником доволі відомого театру тіней “Верба”, в розпалі пандемії коронавірусу увійшов в ІТ, почавши працювати як Project Manager. А минулого року пішов з посади Product Manager у компанії Jooble, аби стати перекладачем для українських військових, що проходять навчання за кордоном.
dev.ua поговорив з Русланом Бокачем про те, що змусило його зробити черговий крутий “півот” у кар'єрі, про нюанси у праці військового перекладача і те, як ця робота стала сімейною не тільки для нього, а й для дружини. Окрім того, Руслан розповів нам про бажання доєднатися до miltech-сектору і перепони на цьому шляху, нюанси адаптації у Норвегії та різницю в зарплаті між українською “айтішкою” і норвезькою армією, згадавши і про свій минулий театральний досвід.
Поїздка у відпустку, яка триває досі
Вийшло так, що станом на початок повномасштабного вторгнення Руслан разом з сім'єю перебував за кордоном, поїхавши на кілька тижнів у відпустку до Єгипту. Це був не традиційний тур до популярних серед українців єгипетських готелів, а поїздка в гості до знайомих.
“6 лютого 2022-го року ми з сім'єю полетіли у відпустку в Єгипет. Розраховували побути там близько трьох тижнів. Оскільки я працював в “айтішці” віддалено, то міг собі дозволити робити це і з Єгипту чи будь-якої іншої країни, тож тривалість виїзду не була проблемою. Коли розпочалася повномасштабна війна, ми все ще були в Єгипті”, — пояснив айтівець.
Коли росіяни були на підступах до Чернігова і Києва, повертатися в Україну разом з дитиною було би безумством, тож відпустка сім’ї в Єгипті затягнулася надовго — у цій країні вони провели більше року. За цей час дитина навіть пішла у місцевий садочок, але перед сім’єю постало питання соціальної адаптації у кардинально іншій культурі. Тож вирішили принаймні повернутися до Європи.
“Побачили, що війна скоро не закінчиться. Малому на момент, коли ми поїхали з України, було два роки, а в Єгипті вже виповнилося три. Він відвідував в Єгипті місцевий садочок, але ми все-таки хотіли, щоб він ходив не в єгипетський садок. Тому почали дивитися в бік Європи”, — розповів Руслан.
З його слів, вони з дружиною не будували якихось далекоглядних планів щодо виїзду з України, тому країну в Європі обрали швидше навмання. Спочатку полетіли до Польщі і звідти думали рухатися в бік Австрії, де також були знайомі.
В останній момент вирішили їхати в Норвегію просто за принципом — а чому би й ні?
“З Польщі сіли в автобус до Австрії, але вже в автобусі такі: "А може Норвегія? Ну, давай — Норвегія!". Розвернулися і полетіли на літаку туди” — поділився Бокач.
Руслан Бокач з дружиною
Хоч сім’я не мала в цій країні ні знайомих, ні якихось чітко визначених перспектив, адаптація, як каже айтівець, була максимально простою, адже норвезька влада дуже уважно ставилася до потреб українців і надавала максимальне сприяння у вирішенні всіх питань.
Вийти з ІТ в момент, коли так складно туди увійти
Як згадує Руслан Бокач, до Норвегії вони разом з сім’єю прибули у перших числах червня 2023 року. І перше, що зробив айтівець — це просто звернувся до місцевої поліції щодо подальших інструкцій з приводу перебування в країні.
“Ще в аеропорту пішов до поліції і кажу: "Ми українці, що нам робити?" Вони сказали: "Їдьте в готель, там все розкажуть". Пам’ятаю, що це був вечір п’ятниці.
З аеропорту до готелю була лише одна станція метро, нас абсолютно безкоштовно зачекінили і попросили очікувати до понеділка. Згодом прийшли різні служби, оформили документи і відправили нас на три місяці в табір для біженців. Це була стара лижна база, але там у нас була своя кімната і все було доволі комфортно”, — поділився Бокач.
У цей час Руслан продовжував віддалено працювати у компанії Jooble, а українських біженців поступово розподіляли по різних адміністративних комунах. В результаті, їх з сім'єю поселили приблизно за годину їзди від столиці — Осло.
“У перший рік тобі дають можливість вчити мову, інтегруватись в суспільство, виплачують місцевий прожитковий мінімум, якщо ти регулярно відвідуєш заняття з норвезької мови, тож інтеграція була абсолютно безболісною. Тим паче, у мене весь час була робота. Наші норвезькі куратори, які займаються біженцями, знали, що я працюю, і абсолютно мене не чіпали — типу, раз працюєш, то молодець”, — розповів наш співрозмовник.
Разом з тим, айтівець, який пропрацював у Jooble близько трьох років, з початку повномасштабного вторгнення постійно мав внутрішній сумнів — навіть за кордоном хотілося бути хоч трохи дотичним до якихось процесів, що сприяють обороні країни. Тому, маючи успішну роботу у продуктовій компанії, він почав дивитися в бік miltech і якоїсь подібної зайнятості. Руслан попередив роботодавця про свої наміри, але реалізувати їх теж було непросто — адже робота в miltech зазвичай передбачає офлайн-присутність або принаймні перебування в Україні.
“Мене гризло, що треба робити щось, пов’язане з допомогою Україні. Я почав дивитися вакансії в miltech, але віддалений варіант роботи, на відміну від традиційного ІТ, там знайти досить складно. Це — “задача з зірочкою”. Тому, коли я випадково побачив можливість доєднатись до Збройних сил Норвегії в якості перекладача, щоб перекладати з англійської на українську для наших бійців, яких тренують в Європі, то вирішив — варто це зробити. І як тільки випала перша можливість поїхати на місію, то я звільнився і поїхав”, — пояснив свій несподіваний кар’єрний виток український айтівець.
Оскільки Руслан завчасно попередив роботодавця, то в команді його рішення не стало несподіванкою.
У фінансовому плані він від цього не втратив, а навіть виграв, адже, як каже Бокач, робота в Збройних силах Норвегії під час навчальних місій оплачується краще, ніж зайнятість середньостатистичного айтівця в Україні.
“Українська айтішна зарплата в Україні і українська айтішна зарплата в Норвегії — це різні зарплати. Але, в принципі, нам цього було достатньо для проживання. Моя ж зарплата нині як військового перекладача дуже залежить від того, чи я просто знаходжуся вдома, чи їду на місію. На місії я отримую додатково “командировочні”, тож в середньому виходить більше, ніж в “айтішці” в Україні”, — підсумував Руслан Бокач.
Сімейний перекладацький підряд
Одним з найбільш цікавих фактів є те, що Руслан та його дружина паралельно подалися на вакансії військових перекладачів, і їх обох працевлаштували у Збройних силах Норвегії.
На навчальні місії вони їздять по черзі, адже хтось має залишатися з сином. Для сім’ї, яка весь час була разом — це новий досвід, але всі потроху до цього звикли.
“Ми обоє пройшли співбесіду, але не можемо одночасно летіти на місію. Тож ми працюємо по черзі — зараз моя дружина на місії, я вдома з сином, потім вона прилітає, ми трошки проводимо час разом, і я лечу на місію. Якщо ми раніше спільно перебували 24/7 — і коли я був в “айтішці”, і коли працював у творчому колективі — театрі тіней “Верба” — де я і дружина були співзасновниками, то зараз все різко перемкнулося. Разом майже не буваємо — буквально декілька тижнів за пару місяців”, — поділився нинішніми реаліями тепер вже не айтівець, а військовий перекладач.
Руслан Бокач з дружиною
Втім, так минув понад рік часу, і нині це вже не виглядає для сім’ї чимось незвичним. Наразі їхній син, якому на початку повномасштабного вторгнення було лише два роки, вже пішов до першого класу — паралельно і в норвезьку школу офлайн, і до української онлайн.
Хоч Руслан та його дружина працевлаштовані у Збройних силах Норвегії, самі навчальні місії українських військових зазвичай проходять не тільки там, а й у інших країнах, тож вони обоє літають у тривалі закордонні відрядження, де подекуди доводиться також жити у польових умовах.
“Це може бути Норвегія, може бути Європа. Я можу поїхати на два місяці, місії бувають доволі тривалими”, — каже він.
Специфіка перекладацької роботи у нього і дружини дещо відрізняються, адже вона зараз перебуває на третій ротації і перекладає для українських військових один і той же курс, тоді як Руслан вже відбув чотири ротації, і кожного разу це були інші курси. “Тобто, вона пішла вглибину, а я пішов вширину, скажімо так. У нас трошки по-різному це працює”, — підсумував він.
Наш співрозмовник поділився ще одним цікавим кар’єрним фактом щодо нього та дружини — остання закінчувала університет за напрямком “інформаційні системи”, але ніколи не працювала в “айтішці”, натомість Руслан отримав спеціалізацію “бухгалтерський облік”, що не завадило йому довгий час працювати в ІТ.
“80% фідбеку від українських військових — виключно позитив”
Зі слів Руслана Бокача, від українських військових, незалежно від країни проходження навчання, зазвичай доводиться чути позитивний фідбек. Втім, бійці зі значним досвідом бойових дій, які потрапляють на закордонні навчання, можуть мати своє бачення з тих чи інших питань — і воно може відрізнятися від того, що їм викладають інструктори.
Навчальна операція GUNGNE в Норвегії, фото ЗСУ
“Якщо це, умовно, якісь початківці без бойового досвіду, то вони абсолютно позитивно відгукуються. Але є хлопці, які приїжджають, вже декілька років повоювавши. Вони можуть співставляти щось з теорії з реальною картиною бою в Україні, з чимось не погоджуватися”, — пояснив перекладач.
Також “включеність” військового може залежати від його мотивації — чи прагне він чогось навчитися і зануритися в курс, чи просто приїхав на навчання “отримати папірець”. “Часом для просування по службі бійцю потрібен папірець, що він закінчив профільний курс. Буває, що це справді хлопці “too cool for school” — вони просто приїхали, щоб відсидіти курс, здати екзамен і поїхати”, — ділиться Руслан. Але так чи інакше, за його досвідом, принаймні 80% фідбеку від українських військових — виключно позитив.
Під час навчань військовий перекладач перебуває всюди, де знаходиться інструктор, тож Руслану доводиться працювати і жити не лише на базі, а і в польових умовах.
“Ми завжди “прив’язані” до інструктора, з яким працюємо, а інструктор супроводжує одне з відділень. Тобто, якщо це якісь польові стрільби чи кількаденні сценарії, де військові облаштовують собі бліндажі, то ми теж ночуємо десь поряд і маємо свої намети і спальні мішки”, — розповів про побут військових перекладачів Руслан Бокач.
Часом на них чекає “повне занурення” і залученість. “По окопах теж бігаємо в протигазах, якщо “гази” відпрацьовують”, — з посмішкою каже він.
Труднощі перекладу
Ми також поцікавилися, наскільки складно перекладати специфічну військову термінологію, особливо в частині різного типу озброєнь, адже айтівець навіть з ідеальною англійською навряд чи має цю лексику у своєму словниковому запасі.
“Насправді вокабуляр напрацьовується. Інша справа — що на початку я і українською не знав, як щось називається і працює. Наприклад, коли треба було перекласти назви складових частин гвинтівки Heckler & Koch. Тобто, складність більше в тому, щоб ще і вивчити необхідну тему, а не просто перекласти”, — уточнив Руслан Бокач. Він додав, що зазвичай приїздить на місце навчань за тиждень до їх проведення і має час на те, аби самому “підтягнути” необхідну теорію і підготуватися.
Навчальна операція GUNGNE в Норвегії, фото ЗСУ
Свої нюанси перекладу пов’язані і з тим, з якої країни походить інструктор. Коли англійська нерідна і для перекладача, і для інструктора, то, попри все, розуміння знайти легше, бо словниковий запас не такий широкий і відсутній специфічний акцент.
“Найскладніше перекладати, звичайно, носіїв мови. Одна справа — шведи, норвежці чи інші європейці, для яких англійська — це друга мова. Всі можуть робити якісь помилки, але говорять звичайними конструкціями, які вчили в школі або чули на Netflix. Інша справа — коли перекладаєш австралійців або британців. Там вже доводиться напружуватися, бо вони і говорять швидше, і сленг специфічний”, — ділиться подробицями Руслан.
Бувають випадки, коли військовому перекладачеві доводиться уточнювати якісь речі у інструктора або просити його пояснити щось іншими словами. Але зараз Руслан вже звик до своєї роботи і ставиться до цього як до буденних робочих ситуацій. На першій же місії “новеньким” був не лише він, а й багато інших перекладачів, і вони спільно обговорювали свої казуси за вечерею.
“До цього я перекладачем не працював, не кажучи вже про роботу військовим перекладачем. Але коли я тільки починав, то в нас було, напевно, щоб не збрехати, вісім нових хлопців, для яких це була перша ротація. Ми кожен вечір в їдальні збиралися і обговорювали, хто де гальмував, або що смішне ляпнув”, — згадує про свій перший досвід Руслан.
Він додає, що багатьом перекладачам було ще важче, ніж йому, адже це українці, які проживають у Норвегії вже 15-20 років, тож за цей час встигли забути рідну мову.
“Було дуже багато казусних слів, з яких ми потім сміялися. Адже деякі хлопці поїхали з України ще дітьми чи підлітками в 90-х. Тож вони українською спілкувалися лише в школі в Україні і випали з контексту”, — розповів той про перший досвід і своїх колег.
Мрія про DefTech
На сторінці Руслана у LinkedIn вже в шапці профілю вказано — DefTech focused.
Попри наявність нинішньої роботи, яка йому подобається і має користь для країни, він продовжує шукати вакансії в українському DefTech-секторі, де міг би реалізувати ті вміння і навички, які здобув у ІТ.
Втім, компанії, які готові наймати віддалених працівників — тут швидше виняток, ніж правило, тож шанси на успіх значно знижуються. Якщо ж орієнтуватися на представництва українських DefTech-компаній за кордоном, яких насправді немало, то все одно, швидше за все, довелося би переїздити до іншої країни, а Руслан хотів би цього уникнути. Адже син пішов тут в школу, а вони з сім'єю щойно пройшли довгу адаптацію. Тож знову зриватися кудись в невідомість і заново облаштовувати своє життя — небажаний нині крок.
“Я задоволений нинішньою роллю, але паралельно дивлюсь Miltесh-вакансії, і якщо таки вдасться знайти віддалену роботу в Miltесh з Норвегії, то світчнусь назад. Якщо ні, то буду продовжувати працювати перекладачем”, — визначив свої пріоритети Руслан Бокач.
З його слів, більшість українських компаній все ж не розглядають кандидатів для віддаленої роботи з Європи, але він не втрачає надії. “Було декілька співбесід, але майже всі вони зводилися до того, що роботодавці надають перевагу тим співробітникам, які перебувають в Україні”, — констатував Руслан.
Йому вдалося знайти одну компанію в Норвегії, яка наймала українців і займалася виготовленням дронів, але логістично ця робота теж вимагала би переїзду або інших суттєвих змін для всієї сім’ї.
“Там шукали інженерів на “залізо”, пайщиків, інструктора з БПЛА з досвідом воєнних операцій. Вакансії переважно прикладні, і я був готовий піти умовним пайщиком, щоб здобути досвід з нуля, але в них зміна починається з 5:00 ранку, а мені їхати до них щонайменше годину чи півтори в одну сторону. Як бути з дитиною і школою? Це не дуже співпало з тим графіком, в якому я зараз живу”, — пояснив Руслан.
Наразі, аби підтягнути свої навички безпосередньо під Miltесh, Руслан проходить курс Miltech Product Management на платформі Сhoice 31.
Театр тіней
Театр тіней “Верба”, який Руслан співзаснував ще в університеті, залишився для нього великою особистою історією творчого успіху. Адже колектив брав і продовжує брати участь у численних українських і міжнародних виступах та конференціях — серед іншого, звертаючи увагу глядачів і на війну в Україні.
Наприклад, після виступу в одному європейському шоу продюсери запропонували від свого імені перерахувати 5000 євро на один з фондів, який надасть сам театр.
А після іншого виступу до Руслана підходив американець, який хотів задонатити Україні гроші, але просто не знав, куди безпечно пересилати кошти, щоб вони дійшли до тих, хто їх потребує.
Театр тіней "Верба" під час виступу в США
“Історія театру почалася випадково в універі. Побачили в інтернеті подібне шоу, зібрали групу ентузіастів і почали у вільний час після пар готуватися до першого виступу. Виступили — всім сподобалось. І незабаром після того, як ми вперше спробували, потрапили на “Україна має талант”, — ділиться Руслан Бокач.
Він згадує, як їхній театр тіней приїхав проходити кастинг на це велике телевізійне шоу, не маючи жодного уявлення про масштабні постановки — з обладнання у них було простирадло і ліхтарик.
“Там у нас відкрилися очі, як це все можна робити. Нам сказали, що перед телевізійним обладнанням наших тіней не буде видно, і замість ліхтарика принесли проєктор. Ми спробували, пройшли до прямих ефірів. Місяць жили в Києві, в Пущі-Водиці — нас тренували, показували, як все це працює, як зробити так, щоб наш виступ мав хоч якусь “картинку”. Я тоді був лише на другому курсі, і всі інші теж — другий-третій курс”, — розповів Руслан про здобутий на шоу досвід.
Театр тіней "Верба" під час шоу “Україна має талант”
З його слів, їхній театр тіней протягом певного часу виступав на виключно на університетських заходах, але в 2011 році нас знайшов один з івент-менеджерів і запросив виступити в Криму — на комерційний захід в Ялті.
“Ми лише тоді зрозуміли, що цим можна заробляти гроші. Бо до цього в нас і думки такої не було, все чисто по фану”, — каже Руслан Бокач.
Після цього вони почали активно контактувати з українськими івент-агенціям і шукати можливості для комерційних шоу, а театр тіней “Верба” став виступати не тільки в Україні, а й далеко за її межами.
“Пішло-поїхало і ми виступали, починаючи від Китаю і закінчуючи Штатами — з концертами і приватними заходами”, — додав співзасновник театру, у якому він спочатку разом з усіма був актором, а потім — проявив і свої організаторські здібності, домовляючись про виступи і займаючись промоушеном.
Театр тіней “Верба” продовжує успішно функціонувати, але повномасштабна війна, ясна справа, додала у його роботу свої складнощі і виклики. Наприклад, на закордонні виступи нині можуть виїздити тільки жінки-учасниці і лише один чоловік.
“Група проводить репетиції в Чернігові, але якщо потрібна чоловіча роль, то виїздити може лише один колега, у якого троє дітей. Раніше ж було приблизно 50% на 50% — половина хлопців, половина дівчат. А на початку війни взагалі тільки дівчата виїжджали”, — згадує наш співрозмовник.
В інтернеті можна знайти немало відео та текстів про виступи театру тіней, співзасновником якого він є — “Вербі” навіть вдалося вразити американську аудиторію. Поки ж Руслан Бокач продовжує шукати себе в інших сферах, і ІТ — лише невелика частина його історії.
«Я впряглася і впахувала так, щоб заробити собі й досвід, і репутацію, і рейтинг на сайті, і грошей». Історія айтівиці, яка за рік заробила на будинок у селі й тепер працює з американцями й штучним інтелектом на фоні кукурікання півнів
Три інсайти від Міноборони про військовий облік жінок із 1 жовтня: чи дійсно треба ставати на облік усім, чи обмежується право на виїзд і чи каратимуть ухилянток
Чи справді військовозобов’язані чоловіки зможуть за певних обставин виїжджати за кордон. Відповідь від депутата Федієнка
З 1 вересня в Україні Мінекономіки разом з Мінцифрою планують запровадити програму «єВідрядження», яка дозволить виїжджати за кордон співробітникам компаній у ділові відрядження на 7 днів. Але це буде можливо за виконанням певних умов, зокрема сплати гарантійного внеску у 200 000 грн. Крім того, постанови КМУ, де б були прописані всі подробиці процедури, ще не має.
Олександр Федієнко, заступник голови комітету ВР з питань цифрової трансформації, розповів «5 каналу» свої міркування на цю тему.
Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот
Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі
