«Я впряглася і впахувала так, щоб заробити собі й досвід, і репутацію, і рейтинг на сайті, і грошей». Історія айтівиці, яка за рік заробила на будинок у селі й тепер працює з американцями й штучним інтелектом на фоні кукурікання півнів

Хто така «айтівиця в селі»

Вікторії Самаріній 38 років. Вона народилась і майже все життя прожила в Донецьку, але останні шість років проживала за кордоном — у Грузії та Албанії. «Я поїхала за кордон у 2019 році, там попрацювала. Потім прийшла пандемія, велика війна. І я залишилася на шість років в еміграції, не заплановано. Я взагалі не хотіла жити за кордоном. У мене не було мети переїжджати. Тому я дуже хотіла повернутися в Україну», — розповідає дівчина. 

Віка зізнається: життя на знімних квартирах упродовж багатьох років набридло. Вона завжди мріяла про власне житло. «Я розглядала „єОселю“, як варіант придбати житло, а потім, несподівано, вирішила подивитися будинки. Я дивилася спочатку будинки в місті, в місті вони дорожчі, і я потім почала дивитися за містом, і так додивилася до хати в селі. І вияснила, що це насправді трендова історія зараз», — розповідає Вікторія. За її словами, наразі чимало фахівців, що мають віддалену роботу, купують хати в селі, в Карпатах особливо, і перебираються жити ближче до природи. «Тут нема повітряних тривог, тут нема прильотів», — аргументує дівчина свій вибір.

Хата за рік

Вікторія стверджує, що суму, необхідну для купівлі будинку, заробила менше, ніж за перший рік роботи на фрилансі. Утім, вартості свого нового житла вона не розкриває, зазначаючи, що працювала по 10 годин щодня без вихідних. «Я не буду озвучувати суму, за яку я купила цей будинок. Щомісячного доходу у мене фіксованого немає і не було. Це фриланс. Були місяці, коли я заробляла і по $8000–10 000, було і по $500. Фриланс — як підприємництво. Мусиш кожен день наполегливо працювати, щоб не упустити клієнта», — каже вона.

За словами Вікторії, саме нестабільність у доходах спонукала її інвестувати у житло.

Заряджена ціллю, Віка, що створює візуалізації на замовлення, працювала по 10 годин на добу, завдяки чому змогла значно наростити свій дохід. «У мене дуже багато замовлень, дуже багато роботи. А ще я провожу курси про те, як стартувати й розвиватися на Upwork. І більшість моїх студентів теж займаються AI, візуальними технологіями. І на біржі просто дуже багато такої роботи по сфері AI, візуальних технологій. Ось тому мій дохід зріс і зараз стабільно хороший», — розповідає вона, не конкретизуючи цифри.

15 зайвих кг і «гойдалки» фрилансу

Вікторія розуміла, що замовлення від великих клієнтів рано чи пізно закінчаться, бо це фриланс. «І тому я брала на себе якомога більше, поки у них були гроші, і вони були готові мені платити. Я розуміла, що клієнт мені не буде платити такі суми постійно, що колись цей канал закриється і мені треба взяти максимально, поки я можу. Я не балансувала між життям, відпочинком і роботою, а постійно працювала», — каже вона.

Єдиним обов’язковим ритуалом Вікторії поза роботою були щоденні пробіжки по 5 км. «Я постійно сиділа, і зайві 15 кг прийшли саме з цього. Я навіть не готувала їсти — замовляла доставку», — розповідає вона. Айтівиця просиналася десь о восьмій годині, відкривала месенджер, перевіряла повідомлення від клієнта, правки, читала. Потім швидко снідала, пила каву і сідала працювати буквально через 20–30 хвилин після пробудження. Працювала вона буквально цілий день, вставала, щоб, забрати доставку, пообідати, а ввечері виходила на пробіжку, поверталася і знову сідала працювати. «І десь я лягала спати приблизно до 12-ї ночі, я намагалася лягати спати, щоб хоч трошки дати собі відпочинок. І наступний день знову просиналася, месенджер, правки, робота. Інколи я собі дозволяла вийти випити келих вина, щоб трошки розслабити мозок. Інколи раз на місяць ми з подружкою могли вийти пройтися десь по парку прогулятися. Але в цілому так виглядав мій графік. Я постійно, постійно, постійно, буквально, в прямому сенсі, постійно працювала», — згадує Вікторія.

Дівчина переконана: не вигоріти й не здатися на фрилансі — це трошки відрізняється історія від фулл-тайм. Бо коли ти на фулл-тайм, у тебе є проєкт, є задачі, є тімлід, і ти просто йдеш по них і знаєш, що тобі наприкінці місяця прийде фіксована сума грошей, жити легше.

Дівчину мотивували хороші заробітки, тому працювати стільки, скільки могла, вона обирала свідомо. «Я не вигоріла і не здалася, тому що кожна з цих 10 важких годин була оплачена, гідно. Я не шкодую, це був прикольний досвід, зараз по-інакшому, але тоді я просто впряглася і впахувала так, щоб заробити собі і досвід, і репутацію, і рейтинг на сайті, і грошей заробити, відкласти на фінподушку», — каже айтівиця.

Зараз, коли мети досягнуто і будинок осучаснюється завдяки ремонтам, Вікторія знизила навантаження — свідомо бере менше замовлень, вийшла на стабільний середній дохід, який її влаштовує, і намагається дотримуватися work-life balance, щоб облаштувати життя в Україні після шести років еміграції.

Прикарпатське село

 

 

 

Будинок Вікторія придбала в червні цього року, втім обирати почала ще тоді, коли жила за кордоном. Вона зізнається, що ніколи не мала власної оселі, і дуже втомилася від знімних квартир, переїздів, тому вирішила придбати нерухомість, на яку мала кошти. «Я повернулась в Україну в травні, але я знала, що буду повертатися ще за пів року. І розглядала різні варіанти купівлі нерухомості. Тому я дивилася це все заздалегідь. І цей будиночок я знайшла десь за 3–4 місяці», — розповідає інвесторка.

Новий дім Віки розташований в Івано-Франківській області. «Землі небагато, всього 12 соток загалом. Тобто це будинок, і невеличкий город, і сад. Якраз мені підходить, бо я не збираюся займатися фермерством і висаджувати гектари картоплі. Але якийсь салатний набір, типу базиліка, руколи, помідорчиків, свіженьких огірочків у мене буде. Це прикольно. Мені подобається працювати в землі», — зізнається фахівчиня.

Тепер її будинок — база, на яку вона зможе повертатися з подорожей, зустрічей, де дівчина може зберігати свої речі, а не перевозити їх з квартири на квартиру.

Утім, свій переїзд Вікторія не називає остаточним. «Я не розглядаю цей переїзд у село як фініш, як те, що тепер вічно буду жити в селі і це моя доля. Я думаю, що зможу поїхати в Італію пожити пару місяців, або до сестри в Канаду. Можу поїхати у Франківськ пожити, якщо мені буде складно і сумно взимку. Обіцянок чи рамок якихось собі не ставлю. У мене просто є дім, просто він розташований у селі. Село — 15 км від Франківська», — розповідає дівчина.

Кошик сільських інсайдів

Віка зізнається: в її новому помешканні влаштовує все. І ще дівчині дуже поталанило з сусідами. 

До сільського буття дівчина була готова, оскільки в дитинстві часто бувала в селі в бабусі. «Я розумію, як все функціонує — як город сапати, де береться вода, світло, туалет. Усі комунікації в мене в будинку є. А чого там нема, дороблю. Мені нічого не страшно і все зрозуміло», — розповідає дівчина. 

Наразі вона просто насолоджується тим, що тепер має власний дім, який вона може облаштувати під себе.

Усе літо вона провела у новому помешканні й зізнається, що земля нині приносить задоволення. «Природа, запахи, звуки та красиві околиці — у мене навколо села дуже мальовничі прикарпатські пагорби. Я від цього отримую насолоду, тому що пішла на це дуже свідомо, розуміючи, на що йду і що мене очікує. Краще вирішувати труднощі у власному домі, ніж у знімній квартирі — це набагато приємніше», — розповідає фахівчиня.

Сільське IT можливо

Вікторія готова трансформувати й осучаснювати село, а також змінювати уявлення про сільські будні. «Узагалі, мені здається, що в нашому суспільстві існує таке ставлення до села, ніби це щось відстале, щось, що залишилося там сто років тому. Так, багато старших людей, пенсіонерів, дійсно живуть з уявленням про те, як усе було раніше, за своїми правилами, традиціями тощо. Але це не означає, що там немає цивілізації. У всіх є вода, газ, кондиціонери, каналізація, інтернет, супутникове телебачення, квартири з ремонтами, теплі підлоги, газонокосарки трьох типів, опалення двох типів, сонячні панелі, автоматичний полив газонів тощо. Тобто, як і в місті — така сама історія», — ділиться вона спостереженнями. Як і в місті, зізнається Вікторія, у селі можна як бачити глибоку бідність і зашореність, так і сучасні технології й розвиток. 

«У мене проведений швидкісний інтернет кабельний. Вайфай роутер мій аж до садочка дістає. Я там сиджу під деревом, переписуюся з клієнтами. Зараз село — це не про християнство і тільки снопи в’язати. Можна прекрасно сучасно жити в селі. У мене доставка до будинку, „Нова пошта“ працює. Молоді люди, які працюють у Франківську, побудували собі класні хати й живуть сучасне життя, їздячи в театри, на концерти, в подорожі. А я маю змогу працювати віддалено з села. І це тренд», — розповідає Віка.

У своєму рішенні вона бачить чимало плюсів. По-перше, купити будинок у селі зараз насправді дешево. По-друге, їй вдалося виспатися без повітряних тривог, які постійно лунають у великому місті. По-третє, на природі, у спокої, нервова система стабілізується.

Амбіція до розвитку надалі

Надалі фрилансерка Вікторія планує запустити власну агенцію і розвивати бізнес. «Я сприймаю фриланс як підприємництво. Тобто це діяльність, яка вимагає щоденних організаційних навичок, починаючи від пошуку клієнтів, від продажів, від маркетингу, продовжуючи виконанням самої роботи, проджект-менеджментом, посткомунікацією з клієнтом, оплатою податків — усе це робить фрилансер», — пояснює вона. Тому айтівиця припускає, що може запустити власну агенцію. «Я не бачу стелі, буду розвиватися як підприємець у цьому сенсі», — зазначає вона.

Також Вікторія не проти повторити свій досвід інтенсивної роботи.

Заробляти гроші, додає Вікторія, дуже приємно. «Треба не боятися продавати себе дорожче. Коли я пішла на фриланс, я пішла свідомо на американський ринок, щоб свідомо отримувати більше чеків за ту саму роботу. І виявилося, що я можу продавати свої послуги вдвічі дорожче від українського ринку. І люди готові платити», — каже вона.

За словами Вікторії, усе найкраще, про що ми мріємо, перебуває поза зоною нашого комфорту. «Значить, треба вийти за межі зони комфорту. Це завжди страшно, майже завжди важко, майже завжди вимагає додаткових зусиль, напруги, стресу, нервів. Але немає іншого шляху отримувати більше, ніж ми зараз маємо», — резюмує вона.

«Я вчився Data Science із 4 років. Кожен урок математики був важливим». Історія математичного генія з невеличкого села на Волині, що нині створює LLM для Lyft, Reface та AppFlame

По темi

«Я вчився Data Science із 4 років. Кожен урок математики був важливим». Історія математичного генія з невеличкого села на Волині, що нині створює LLM для Lyft, Reface та AppFlame

«Я звільнився з американської компанії заради українського miltech-проєкту». Історія випускника КПІ, що врятував американський healthtech-стартап від краху, створив мініконкурента Netflix, а нині готує ШІ-систему захисту від російських FPV

По темi

«Я звільнився з американської компанії заради українського miltech-проєкту». Історія випускника КПІ, що врятував американський healthtech-стартап від краху, створив мініконкурента Netflix, а нині готує ШІ-систему захисту від російських FPV

«Я ненавидів програмування і ніколи не думав, що IT стане моїм життям». Історія розробника, кар’єра якого вимушено почалася в 16. Нині йому 19, він вже мідл у компанії мрії та планує заснувати власний стартап у США

По темi

«Я ненавидів програмування і ніколи не думав, що IT стане моїм життям». Історія розробника, кар’єра якого вимушено почалася в 16. Нині йому 19, він вже мідл у компанії мрії та планує заснувати власний стартап у США

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

По темi

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram