QA Engineer Максим Шпаченко прийняв рішення пзмінити сферу своєї діяльності та піти захищати Україну.
QA Engineer Максим Шпаченко прийняв рішення пзмінити сферу своєї діяльності та піти захищати Україну.
«Коротше. Настав і мій час міняти цивільну професію на військову. „Порішати“ нічого я не хочу. Совість не дає. Мені тут ще потім жити (бо вмирати я не збираюся). Думок багато. Багато і сумнівів. Про правильність рішення. Про те, чи буде в цьому сенс. Але думки, сумніви та роздуми, не допоможуть змінити реальність або прискорити перемогу», — написав він.
Тестувальник зазначив, що його не пакували в бус, ВЛК не була формальною. «Та мені невропатолог в діагнозі написала „Головні болі напруги“. Звичайно, це не впливає на придатність/непридатність до служби. Але це показує, що ВЛК формальною не була».
Фахівець зазначив, що не мав підготовки, та за 2,5 роки став розбиратися у дронах, підготувався по медицині, по тактиці та багато чому іншому.
Ось кілька слів про його мотивацію вступити до війська.
Розуміння про те, що воювати доведеться, в мене з’явилося ще в перші тижні. Проте, на той момент я вже волонтерив на благо підрозділу, в якому був мій батько. Моє волонтерство було неоціненним тоді, бо я з сьогодні на завтра купував їм авто, знаходив нормальні броніки, каски, медицину (на рівні бату, а не кількох людей). На той момент я так приносив користі на багато більше.
Далі волонтерство набрало масштаби і не обмежувалося одним підрозділом. В цей момент я відійшов від думки, що мені доведеться воювати. Я вважав, як і багато хто подібний мені, що тут я приношу більше користі ніж принесу там. Скажімо так, що з психологічної точки зору це була «відмазка» від служби.
З часом волонтерство почало просідати. Збори не збиралися, особисті запаси було вичерпано. Та й запитів стало менше (в рамках підрозділів, яким я допомагав; а нових я тоді не шукав).
У цей момент, знову, почала з’являтися думка про службу. Я переговорив зі своїми контактами в знайомих підрозділах. Всі відговорювали — казали, що з мене більше користі на цивілі. Тимчасово це допомогло зменшити психологічний тиск відповідальності за те, що я не у війську.
Пізніше, я почав працювати з психологом. По темі, яка зовсім не стосується війська. Але потім дійшла і тема служби. Бо це «давило». Давило невизначеністю, незалученістю і страхом попасти не туди, куди треба. І це було ЄДИНЕ, що «давило» на мене в моєму житті.
Тож десь з пів року назад я дотиснув підрозділ на видачу мені відношення. Але бігти в перший же день в ТЦК з ним я не планував. І, по факту, не побіг.
З часом, почав діяти закон про оновлення даних і все таке. Тут я лише впевнився, що колись буде і моя черга. І тут є два варіанти:
Перший — ТЦК, ВЛК, БзВП, розподіл, незрозуміла посада в незрозумілому підрозділі.
Другий — ТЦК, ВЛК, БзВП, відправка в конкретний підрозділ та на конкретну посаду.
Ну і, зрозуміло, що я обрав варіант другий і пішов у ТЦК оновлювати облікові дані. Через кілька місяців підрозділ і ТЦК зв’язалися зі мною і сказали, що вже час.
Максим готується до найгіршого сценарію, коли нічого не дадуть і відправдять в штурмовики попри всі домовленості. В основному все спорядження — від М-ТАС.
В догонку по цивілу, щоб дружині було легше (і трошки собі):
