UNIT.City — місце, де люди працюють... КРАЩЕ! Обирай свій простір просто зараз 👉
Марія БровінськаВійна
28 травня 2026, 14:24
2026-05-28
«Це військовий кіт Шредінгера: до офіційного (або ні) наказу ти одночасно і в піхоті, і ні». Нова частина щоденника мобілізації від айтівця в Threads — про залякування у війську, гранату в казармі й передислокацію
У третій частині щоденника айтівець поділився думками про те, чому бусифіковані не тікають з армії, наскільки різні умови служби в штабних і піхотинців, та зброю у ковдрі.
Це — четверта частина його спостережень — про залякування у війську та передислокації підрозділу не без сюрпризів.
У третій частині щоденника айтівець поділився думками про те, чому бусифіковані не тікають з армії, наскільки різні умови служби в штабних і піхотинців, та зброю у ковдрі.
Це — четверта частина його спостережень — про залякування у війську та передислокації підрозділу не без сюрпризів.
Про залякування у війську (з приводу і без)
Вечір, трохи за десяту. З коридору доносяться лайки. Це наш зам комбата зривається на Костика (вигадане ім’я), молодика зі взводу матеріально-технічного забезпечення, який в цей день перебрав і ледве дійшов до кімнати. Костик зазвичай п’є пиво чи коньяк за вечерею з Саничем (старшим за нього років на 25, інтелігентним та люб’язним чоловіком в окулярах з тонкою оправою та доглянутою борідкою, який сприймає Костика як дорослого сина), але п’є тільки в кімнаті, і одразу лягає спати (як я зрозумів, це нормальна практика серед військових). Але не в цей раз.
Зам комбата чутно всім кімнатам. Він розносить ледве стоячого на ногах Костика з усією люттю та зневагою (або принаймні так вдає, для ефекту). Набагато більш тверезий Санич, який довів Костика, на правах старшої по віку людини намагається дуже обережно вставити пару слів, щоб зм’якшити зама, але сам потрапляє під роздачу і більше не втручається.
Костик заходить до кімнати з посмішкою бешкетника і з виразом обличчя хлопчика, який розбив вазон мами і не насправжки дістав від неї на горіхи. Він довго знімає черевики, засинає одягнутий і починає блаженно хропіти.
Головний посил будь-якого вербального прочухана солдата не з піхоти — це погроза, що завтра зранку ти вже в ній: на позиції в траншеї (до якої тобі ще треба живим дійти), або що гірше — самотужки йдеш на штурм захопленого села, де по три ворожих дрони на людину.
Це універсальний багатофункціональний абьюз, який в теорії має на меті спонукати людину до одного (або одразу декількох) з переліченого:
поводитись у межах певних норм і правил;
зробити те, чого вона робити не хоче і не зобов’язана;
зробити те, чого вона робити не хоче, але забов’язана;
зробити те, чого вона (або взагалі ніхто) зробити не може;
працювати більше/уважніше;
прийняти авторитет старшого;
просто служить забавою для командира.
Магія цього залякування в тому, що ти ніколи не знаєш, чи воно здійсниться насправді і коли саме. Це військовий кіт Шредінгера: до офіційного (або ні) наказу ти одночасно в піхоті, й ні. Дієва сила цього підходу неоднозначна: іноді він працює там, де «виправдано» спровокований, в інший раз у людини є імунітет до змін і ніякі погрози її не беруть. А іноді це сильно шкодить там, де погрози абсолютно непотрібні, що на рівному місці веде за собою стрес, тривогу/депресію, вигорання, і зрештою СЗЧ.
І це там, де людина була дійсно необхідна і ефективна.«Дивись мені, бо в піхоту підеш». Ця фраза часто не має фактичної ваги, навіть якихось істотних передумов і подальших наслідків. Вона автоматична, виривається у командирів несвідомо, як слово-паразит, як нагадування про ієрархію і твоє місце в ній, залежність від людини над тобою, невизначеності твого положення, і зрештою як нагадування про крихкість твого життя.
А Костик все ще не в піхоті, але висновки зробив.
Про передислокацію в новий регіон
Я тільки почав звикати до служби у великому місті, як наш батальйон перемістили в іншу область. Це зробили так швидко і неочікувано, що підготуватись до переїзду встигли ще менше, ніж першого разу. Саме тому мене забрали в останній момент на ПАЗі ще з трьома чоловіками та повним автобусом речей: від сумок піхотинців до ліжок та «Прозорої». Усі штабні розсипалися та добиралися до нового місця як могли.
Оскільки мій командир займався справами переїзду і трохи про мене забув, майже тиждень я прожив з піхотною ротою в казармі. Ця будівля в крихітному селі колись була школою, а тепер в кабінетах з портретами відомих діячів громадились численні сумки, бронежилети та автомати, а в кутах, замість покараних винуватців порушення дисципліни, самотньо гріли буржуйки.
Усіх жахав факт, що пригнаний БТР довго не міг знайти собі місця і незграбно розʼїжджав по селу, а майже 70 людей мали перебувати з боєприпасами під одним дахом.
Кожен вечір один з кухарів вмикав музику, яку я не чув з дитинства. Колись, ці пісні були на касетах та грали з рипучих динаміків Daewoo Lanos мого батька, коли ми їздили на відпочинок в Крим.
Прєсняков зміняв Ані Лорак, після нього Віагра, несподівано жахливий руський шансон, жвава Shakira, медляк MakSim, і ще десятки пісень, які проривались з минулого ледве знайомими спогадами, без назв та імен.
Поряд двоє хлопців довго обговорювали, чи є ШІ Богом, чим сильно дратували кухаря. Хтось без навушників дивився комедію-боєвик з 2000х про копів, інші спали після маршу, а один скачав не менше 50 ігор, в кожну з яких грав не більше пів години.
У перший день, приблизно о першій ночі, хтось зайшов до кімнати:
— Пʼять хвилин і я чекаю першу людину на чергування!
Тиша.
— Мужики, бл*ть, ви зараз всі підете! Я щось незрозуміле кажу, чи як?!
Хтось подав голос, завʼязалася розмова. Ми мали отримати магазин, та обходити будівлю, кожен по 15 хвилин.
Я вправно заховав свій автомат, який ніхто не бачив, до того ж вже був діловодом, тому після дискусії між собою інші вирішили, що я можу й далі спати (що через галас і постійний храп було неможливо). Я заснув ближче до третьої, коли наша кімната закінчила чергування.
— ГРАНАТА!
Прокидаюсь. О пів на четверту. Кімната миттєво наповнилася димом. Мені пощастило, що я спав в одязі і встиг швидко вибігти. Незадоволені люди з кашлем та автоматами викатувались у морозний двір, де простояли хвилин сорок.
Ті, хто забув автомат в кімнаті, мали присісти 300 разів. Усі інші — 150, бо «довго чухались». Насправді ніхто не присів більш як 30. Я пройшовся через натовп і зустрів хлопців, з якими проходив БЗВП. За цей час вони встигли пожити в ВОПах та пройти ще пару навчань. Схудлі та втомлені, вони вже сприймали цю подію як щось буденне. Людина швидко до всього звикає.
На щастя, в цій казармі це була моя перша й остання безсонна ніч.
«Не переживай, поки ти у мене — в піхоту не підеш. Я скажу тобі, коли треба йти в СЗЧ». Ми продовжуємо публікувати щоденник мобілізації від айтівця з Threads — про мотивацію служити у бусифікованих, різницю в умовах служби для штабних та піхотинців і зброю у ковдрі
«Індивідуальність не потребується. І чим вас більше, тим самотніше». Щоденник мобілізації від айтівця з Threads — про БЗВП, «губні НАТівські постріли» та «гру в штурмовиків»
«Ты знаешь, что ты уже 200? Ты себе пакет черный купил уже?» У Threads мобілізований айтівець веде щоденник служби в армії — про спілкування з ТЦК, думки про СЗЧ і IT-досвід у неоцифрованій системі ЗСУ
«А жінок чому випустили? Несправедливо». Айтішники - про заклик секретаря РНБО не ховатися за жіночими спідницями у відповідь на петицію про виїзд чоловіків
Нещодавно у РНБО відреагували на петиції про дозвіл виїжджати чоловікам з України. Таких петицій було вже три, і остання набрала необхідну кількість голосів для розгляду президентом.
Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот
Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі
