Чому регулювання Telegram в Україні навряд чи захистить нас від медіа-поганців
Учора в Раді зареєстрували законопроєкт про регулювання вебплатформ з поширення масової інформації.
Учора в Раді зареєстрували законопроєкт про регулювання вебплатформ з поширення масової інформації.
Telegram, Facebook, Whatsapp, Twitter і так далі.
Тобто той самий Telegram хочуть регулювати за принципом єдиної вебплатформи, яка відповідає за всіх своїх «мешканців» — великої кількості телеграм-каналів, які мають свої команди, редакції, рекламодавців, менеджерів та інших.
Через Telegram в Україні поширюються великі обсяги інформації, вони мають мільйонні аудиторії підписників, тому їх слід якось більш ретельно контролювати, напевно, подумали депутати.
«Очевидно, що платформа, яка використовується 72% українців для отримання інформації, повинна мати регулювання не менше ніж інші джерела масової інформації зі значно меншим охопленням», — йдеться в пояснювальній записці до законопроєкту.
Нерівність медіа в інтернеті
Логічно, що сама платформа повинна працювати в Україні за певними правилами, тим більше під час війни. Це правильно. Але більше питань у мене виникає саме до регулювання безпосередньо ТГ-каналів, а не платформи, на якій вони існують.
Тому що я не бачу великої різниці між тим, як влаштоване медіа, яке працює на базі домену (наприклад .ua) і на базі медіаплатформи (наприклад Telegram). І те, й інше — медіа. І те, й інше поширює контент.
Відмінність одна: роботу медіа, які працюють на домені, регулює Нацрада, а роботу медіа, які працюють на базі платформ, ніхто. У них добровільна реєстрація.
Мені цікаво, чому так?
Тоді вже або взагалі не регулювати онлайн ЗМІ, або ж регулювати всіх однаково.
Зараз виходить, що якщо я не хочу стикатися з регулюванням — йду, реєструю Телеграм-канал, наймаю команду журналістів, працюю, як хочу. Якщо йду шляхом «доменного медіа», то треба буде отримати реєстрацію і відповідати нормам.
Хто є медіа, а хто — ні?
Як на мене, якщо проблема, з якою ми боремося, полягає в тому, щоб мати більший контроль над поширенням фейкової та неправдивої інформації в інтернеті, то треба відштовхуватися від іншого. А саме — від відповідальності безпосередньої особи, яка поширює неперевірену або фейкову інфу. Це може бути як юридична особа (редакція) так і окремий індивід.
Слово «медіа» при цьому можно забути взагалі. Є тільки людина — користувач платформи, блогер, журналіст, редактор, тіктокер і так далі.
Бо навряд чи ми вирішимо проблему з дезінформацією, поклавши на платформи — Telegram, Facebook, Whatsapp, Twitter — певні зобов’язання. Платформи не будуть і не зможуть якісно відфільтровувати фейки. Хоча, як ми знаємо, у Facebook є цілі команди, які відшукують свідому дезінформацію і пропагандистські кампанії в соцмережі.
Але фейки на FB і досі там, чи не так?
Зараз будь-яка людина чи спільнота, будь-то блогер чи редакція (на сайті або в ТГ-каналі) доволі легко може розповсюджувати будь-який фейк, або просто неперевірену інфу.
Чому так легко?
Тому що вони можуть собі це дозволити. У Мін’юсту є спеціальне роз’яснення, яку відповідальність несуть особи за розповсюдження неправдивої інфи. Здебільшого ця відповідальність лежить у площині спричинення шкоди (матеріальної, моральної) іншій особі.
Тобто про когось погано написали — і цей хтось має це оскаржити.
А якщо фейкова інформація спричиняє шкоду суспільним інтересам? Наприклад, призводить до панічних настроїв.
Я знайшов тільки один рядок в роз’ясненні Мін’юсту, яка у такому випадку настає відповідальність.
Ось: «В деяких випадках до винної особи може бути застосована адміністративна відповідальність за поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, що тягне за собою накладення штрафу від десяти (170 гривень) до п’ятнадцяти (255 гривень) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку».
Тобто штраф 255 грн. Як то кажуть, дайте два.
На мій погляд, це взагалі ніщо.
Ну і по-друге, хто визначає ці порушення і розмір цих штрафів? І наскільки це поширена практика? Не чув про це.
І головне: хто буде визначати, що інфа справді неправдива?
Я думаю, що це може зробити тільки суд, якщо буде відповідне звернення (добре (фактажне) пропрацьоване звинувачення). У нашій практиці я бачив тільки один поширений приклад, коли блогерів або ж «блогерів» карають за поширення шкідливої інфи. Це ті випадки, коли людина поширює відзняту на смартфон інформацію про пересування військової техніки, або ж роботи нашого ППО.
Ось, наприклад, одесит потрапив до СІЗО через те, що відзняв на смартфон і опублікував на Tiktok відео, як в його місті збивають ракети. У цьому випадку таке порушення класифіковане як кримінальне. І я думаю, у слідства є всі підстави вважати, заходи забезпечення обрані правильно.
Тобто людина несе особисту відповідальність за свої дії — поширення інформації, яка шкодить. Звісно, можна було зобов’язати Tiktok, як медіаплатформу, відфільтровувати цю інформацію і забороняти її розповсюдження.
Але мені чомусь здається, що це менш ефективно, ніж персональна відповідальність. Тому що не факт, що платформа буде це робити, ретельно, оперативно та якісно.
На мій погляд, саме посилена відповідальність журналістів, блогерів та інших ентузіастів за ту інфу, яку вони поширюють, вирішує проблему з фейками, дезою та іншими явищами.
А регулювання медіа, як мені здається, повинно відбуватися лише в цих випадках, коли медіа претендує на обмежений національний ресурс. У нашому випадку це радіочастоти. Ефірні канали і радіостанції дійсно повинні змагатись за цей ресурс та нести перед суспільством відповідальність за його ефективне використання.
Все інше — грамотно пропрацьоване в законах питання про відповідальність за поширення дезінформації, високі штрафи, ефективна робота правоохоронців та прозорі й чесні висновки суддів.
Хоча, здається, тут ми натрапили на ще одну проблему:)
