Марія БровінськаІсторії
10 червня 2022, 11:34
2022-06-10
«Десь добре, а вдома краще». Історія Marketing Team lead IT-компанії Universe, яка виїхала закордон, але повернулась в Україну
Із початком війни росії проти нашої країни, Україну залишили понад 5 мільйонів людей. За різними опитуваннями, близько 90% з них планують повертатись, натомість 4% виявили бажання залишитися в Європі та світі.
Сьогодні ще складно оцінювати реальні цифри з переміщення українців. Але ми вирішили поговорити зі спеціалістами з українських IT-компаній про їхній досвід релокації та про причини — чому вони повернулися в Україну.
Із початком війни росії проти нашої країни, Україну залишили понад 5 мільйонів людей. За різними опитуваннями, близько 90% з них планують повертатись, натомість 4% виявили бажання залишитися в Європі та світі.
Сьогодні ще складно оцінювати реальні цифри з переміщення українців. Але ми вирішили поговорити зі спеціалістами з українських IT-компаній про їхній досвід релокації та про причини — чому вони повернулися в Україну.
Розкажіть свою історію повернення в Україну після евакуації за кордон. Пишіть нам на [email protected]
Ріта Гаврилюк — Marketing Team lead в IT-компанії Universe. Компанія займається розробкою додатків утиліт для IOS, казуальних ігор та розвиває власний R&D-центр. У перші дні війни керівництво Universe організувало релокейт для команди на захід України, а дівчатам — виняйняла житло, офіс та облаштувала побут у Варшаві.
Чому поїхала з України
Ми обговорювали з чоловіком, що будемо робити у випадку повномасштабного вторгнення. Тому, прокинувшись 24 лютого від вибухів, ми прийняли рішення скористатись можливістю від Universe і виїхати разом з командою. Ми зупинилися всі на той час в Карпатах, але розуміли, що треба рухатись далі та облаштовувати життя. Потенційно ми розглядали варіант поїхати до моєї мами у Тернопіль. Вона прихистила у себе вимушених переселенців, і вільного місця у квартирі було максимум на одного.
З іншого боку, всі ми пам’ятаємо як змінювалась ситуація в перші тижні, і скільки було незрозумілого. Був навіть ризик, що інтернет-звʼязок на території України може перериватись та слабшати. Для маркетолога, який витрачає великі бюджети кожного дня, зіштовхнутися з поганим сигналом — це великі ризики піти «в мінус». У момент, коли бізнесу потрібна підтримка та стабільність, мені було важливо її дати, бо відчувала відповідальність перед командою.
Тому, коли нам запропонували тимчасовий релокейт заради забезпечення стабільності бізнесу, я погодилась.
З чоловіком домовились, що я максимум на місяць поїду в Польщу, а він тим часом — на вакантне місце у Тернопіль. Але цей місяць суттєво затягнувся.
Дорога до Польщі
Польща — перша країна, яка відкрилась для всіх нас, вимушених переселенців. Ми відчували неймовірну підтримку на всіх етапах і локаціях від місцевих. Звичайно, не хотілось, їхати далі від свого рідного дому, ми сподівались, що ще тиждень — і ми повертаємось.
Сприяло переїзду також те, що в Польщі знаходяться партнери Universe з Meta (ex.Facebook), що також нам допомагали з офісом на перший час.
Проте дорога з України до Польщі була довгою та з пригодами. Нам довелося проходити пішки україно-угорський кордон, адже їхати на пропускний пункт відразу з Польщею, не було сенсу. Він був перенасичений іншими людьми, а ми знаходилися ближче до Угорщини.
Під час переходу кордону ми випадково натрапили на австрійських студентів-волонтерів, які нам любʼязно допомогли. Після того, як успішно дісталися Будапешту, ми знайшли потяг до Варшави. Але виявилося, що він прямував ще через територію Словаччини та Чехії.
Так ми з командою та моїм котом, який спав майже всю дорогу, майже за дві доби все ж дісталися Варшави.
Робота та життя у Варшаві
Я перебувала у Варшаві два з половиною місяці, а не місяць, як планували з чоловіком. Перший час — все було на адреналіні та ейфорії. Ми облаштовували житло, відновлювали робочі процеси. Разом з цим ходили на мітинги, давали інтерв’ю польським та європейським медіа.
Памʼятаю, коли ми лише приїхали, то обговорили з дівчатами, що нам головне не розсваритися між собою. Адже одна справа — дружнє спілкування в офісі та спільні зустрічі, а тут у нас був спільний побут, в офіс — разом, вдома також. Усе вийшло! Ми стали не просто колегами, але й крутою підтримкою та опорою одна одній. Увесь час перебування за кордоном ми не могли відірватися від телефону з новинами. Адже в Україні лишилися рідні.
У момент, коли емоційні гойдалки падали вниз, дівчата ставали головною підтримкою. У памʼяті назавжди залишаться спогади із спільного святкування днів народженнь, Великодня та перегляд Євробачення.
Головна тема щовечора — «Коли їдемо додому». У нас була справді гарна квартира, вона знаходилася на околицях Варшави у хвойному лісі, компанія закупила все необхідне для побуту. Але це все не може замінити рідного дому та близьких поруч. Такий складний час для країни хотілось переживати з ними та допомагати.
Прийняття рішення про переїзд
У середині березня я кожного разу думала, що ось вже буду їхати. Але рідні постійно просили ще лишитися, адже знаходилась у безпеці. Певний час я піддавалась на ці вмовляння, але одного вечора придбала квиток на автобус додому, але своїм сказала про це пізніше.
Памʼятаю яскравий момент, коли вже сідала в автобус, було трохи страшно повертатись в Україну. Але зі мною їхали разом люди з Дніпра, Одеси, які були так емоційно заряджені від свого повернення, що моє занепокоєння різко пройшло.
Навпаки, відчула наплив сил та єднання з абсолютно незнайомими людьми.
Окрім цього, коли ми виїздили екстрено з України, про аптечку нормальну ніхто не думав. Тому, коли приїхали до Варшави й потрібно було купити ліки, ми на собі оцінили, наскільки в Україні все простіше. Для того, щоб придбати ліки в аптеці у Варшаві, потрібно обовʼязково перед цим записатися до лікаря, який коштує дорожче, ніж у приватних клініках Києва, взяти рецепт, і з ним вже йти до аптеки.
Ще одним фактором для того, аби повернутися додому, стала певна стабілізація ситуація в Україні.
Ризики для бізнесу, про які я писала вище, стали нижчими, і я відчула, що вже не залишилося причин, які змусили б мене лишитися. Як кажуть: «Вдома і стіни лікують».
Донати та безпека
Помітила ще цікаву тенденцію, що в Україні кількість моїх донатів суттєво виросла. Тут я знаходжуся в середовищі таких самих небайдужих та відданих своїй справі. У моєму колі, певно, немає жодного, хто б не надсилав гроші на потреби ЗСУ чи волонтерив. Ця згуртованість усіх навколо мотивує ще більше включатись у всі ці справи.
Коли ми знаходилися у Польщі, більше часу все ж витрачали не на донати, а на інформаційну війну.
Ми спілкувалися з місцевими журналістами, ходили на мітинги та показували людям в автобусах усі ті фото та відео з України, щоб вони розуміли з перших джерел, що насправді відбувається. Попри це, саме в Україні я відчуваю реальну користь, яку можу принести країні у цій війні.
Сьогодні я повернулась у Тернопіль, і зараз з чоловіком тимчасово проживаємо тут. Навіть із сиренами я почуваюсь у більшій безпеці. Моє рідне місто, поруч рідні — це запорука комфортну та емоційному спокою.
Нове життя в Україні
Перше, до чого слід було звикнути — це сирени. Також здивували ціни на продукти та пальне. Але ми розуміємо, що головне зараз — підтримка ЗСУ, тому ці незручності не такі значні.
Наостанок хочу ще у цьому тексті висловити подяку польському народу (раптом хтось читає) за таку підтримку нас, українців. Як кажуть: «Товариша познаєш у біді», Польща беззаперечно відповідає цьому прислів’ю.
«У мене розпочався синдром відкладеного життя». 10 фактів про Лачена, що допоміг Притулі зібрати 600 млн грн на байрактари
Ігор Лаченков, автор Telegram-каналу «Лачен пише» із майже 748 000 підписників, в подкасті НВ та в інтерв’ю Bird In Flight розповів, хто він та як зібрав таку величезну аудиторію.
Ось 10 цікавих фактів про потенційного блогера-мільйонника.
«10 роботів перекривають фронт 10-20 км». Головний конструктор КБ «Роботікс», що виробляє українських військових роботів, - про плани, перешкоди та конкуренцію з рф
Якщо про такий безпілотний авіаційний комплекс як Bayraktar наразі українській спільноті відомо майже все, то про розробку та виробництво наземних роботизованих комплексів (НРК) знають менше. Одним з українських підприємств, що фокусується на НРК, є КБ «Роботікс». Головний конструктор КБ «Роботікс» Іван Кириченко в інтерв’ю агентству «Укрінформ» розповів, як працюють наземні роботи та чим корисні рзробки компанії у війні з окупантами.
Бойова гігієна. Чим небезпечний WiFi на передовій, та чому інколи прилітає по Starlink: пояснює айтішник
Володимир Степанець, Senior Systems Architect в EPAM Poland написав великий пост-пояснення про те, чим небезпечний інтернет на передовій та чому роздавати його не варто як з терміналів Starlink, так і зі смартфону.
Публікуємо його аргументи, правила та поради.
