«Десь добре, а вдома краще». Історія Marketing Team lead IT-компанії Universe, яка виїхала закордон, але повернулась в Україну

Ріта Гаврилюк — Marketing Team lead в IT-компанії Universe. Компанія займається розробкою додатків утиліт для IOS, казуальних ігор та розвиває власний R&D-центр. У перші дні війни керівництво Universe організувало релокейт для команди на захід України, а дівчатам — виняйняла житло, офіс та облаштувала побут у Варшаві. 

Чому поїхала з України 

Ми обговорювали з чоловіком, що будемо робити у випадку повномасштабного вторгнення. Тому, прокинувшись 24 лютого від вибухів, ми прийняли рішення скористатись можливістю від Universe і виїхати разом з командою. Ми зупинилися всі на той час в Карпатах, але розуміли, що треба рухатись далі та облаштовувати життя. Потенційно ми розглядали варіант поїхати до моєї мами у Тернопіль. Вона прихистила у себе вимушених переселенців, і вільного місця у квартирі було максимум на одного. 

З іншого боку, всі ми пам’ятаємо як змінювалась ситуація в перші тижні, і скільки було незрозумілого. Був навіть ризик, що інтернет-звʼязок на території України може перериватись та слабшати. Для маркетолога, який витрачає великі бюджети кожного дня, зіштовхнутися з поганим сигналом — це великі ризики піти «‎в мінус»‎. У момент, коли бізнесу потрібна підтримка та стабільність, мені було важливо її дати, бо відчувала відповідальність перед командою.

З чоловіком домовились, що я максимум на місяць поїду в Польщу, а він тим часом — на вакантне місце у Тернопіль. Але цей місяць суттєво затягнувся.

Дорога до Польщі 

Польща — перша країна, яка відкрилась для всіх нас, вимушених переселенців. Ми відчували неймовірну підтримку на всіх етапах і локаціях від місцевих. Звичайно, не хотілось, їхати далі від свого рідного дому, ми сподівались, що ще тиждень — і ми повертаємось. 

Проте дорога з України до Польщі була довгою та з пригодами. Нам довелося проходити пішки україно-угорський кордон, адже їхати на пропускний пункт відразу з Польщею, не було сенсу. Він був перенасичений іншими людьми, а ми знаходилися ближче до Угорщини. 

Під час переходу кордону ми випадково натрапили на австрійських студентів-волонтерів, які нам любʼязно допомогли. Після того, як успішно дісталися Будапешту, ми знайшли потяг до Варшави. Але виявилося, що він прямував ще через територію Словаччини та Чехії.

Робота та життя у Варшаві

Я перебувала у Варшаві два з половиною місяці, а не місяць, як планували з чоловіком. Перший час — все було на адреналіні та ейфорії. Ми облаштовували житло, відновлювали робочі процеси. Разом з цим ходили на мітинги, давали інтерв’ю польським та європейським медіа.

Памʼятаю, коли ми лише приїхали, то обговорили з дівчатами, що нам головне не розсваритися між собою. Адже одна справа — дружнє спілкування в офісі та спільні зустрічі, а тут у нас був спільний побут, в офіс — разом, вдома також. Усе вийшло! Ми стали не просто колегами, але й крутою підтримкою та опорою одна одній. Увесь час перебування за кордоном ми не могли відірватися від телефону з новинами. Адже в Україні лишилися рідні.

Головна тема щовечора — «Коли їдемо додому». У нас була справді гарна квартира, вона знаходилася на околицях Варшави у хвойному лісі, компанія закупила все необхідне для побуту. Але це все не може замінити рідного дому та близьких поруч. Такий складний час для країни хотілось переживати з ними та допомагати. 

Прийняття рішення про переїзд

У середині березня я кожного разу думала, що ось вже буду їхати. Але рідні постійно просили ще лишитися, адже знаходилась у безпеці. Певний час я піддавалась на ці вмовляння, але одного вечора придбала квиток на автобус додому, але своїм сказала про це пізніше. 

Навпаки, відчула наплив сил та єднання з абсолютно незнайомими людьми. 

Окрім цього, коли ми виїздили екстрено з України, про аптечку нормальну ніхто не думав. Тому, коли приїхали до Варшави й потрібно було купити ліки, ми на собі оцінили, наскільки в Україні все простіше. Для того, щоб придбати ліки в аптеці у Варшаві, потрібно обовʼязково перед цим записатися до лікаря, який коштує дорожче, ніж у приватних клініках Києва, взяти рецепт, і з ним вже йти до аптеки.

Ще одним фактором для того, аби повернутися додому, стала певна стабілізація ситуація в Україні.

Донати та безпека

Помітила ще цікаву тенденцію, що в Україні кількість моїх донатів суттєво виросла. Тут я знаходжуся в середовищі таких самих небайдужих та відданих своїй справі. У моєму колі, певно, немає жодного, хто б не надсилав гроші на потреби ЗСУ чи волонтерив. Ця згуртованість усіх навколо мотивує ще більше включатись у всі ці справи. 

Ми спілкувалися з місцевими журналістами, ходили на мітинги та показували людям в автобусах усі ті фото та відео з України, щоб вони розуміли з перших джерел, що насправді відбувається. Попри це, саме в Україні я відчуваю реальну користь, яку можу принести країні у цій війні.

Сьогодні я повернулась у Тернопіль, і зараз з чоловіком тимчасово проживаємо тут. Навіть із сиренами я почуваюсь у більшій безпеці. Моє рідне місто, поруч рідні — це запорука комфортну та емоційному спокою. 

Нове життя в Україні 

Перше, до чого слід було звикнути — це сирени. Також здивували ціни на продукти та пальне. Але ми розуміємо, що головне зараз — підтримка ЗСУ, тому ці незручності не такі значні. 

Наостанок хочу ще у цьому тексті висловити подяку польському народу (раптом хтось читає) за таку підтримку нас, українців.  Як кажуть: «Товариша познаєш у біді», Польща беззаперечно відповідає цьому прислів’ю.

Війна змінила IT-ринок. Що відбувається з наймом, зарплатами, релокейтом та чи буде робота для айтішників найближчим часом

По темi

Війна змінила IT-ринок. Що відбувається з наймом, зарплатами, релокейтом та чи буде робота для айтішників найближчим часом

Таргани, переїзди, пожежа. Сім’я українського айтішника спробувала пожити в Польщі і повернулася до Києва. І ось чому

По темi

Таргани, переїзди, пожежа. Сім’я українського айтішника спробувала пожити в Польщі і повернулася до Києва. І ось чому

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

По темi

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram