Університет Мельбурна співпрацює з американською біотехнологічною компанією для планування генетичного відновлення популяції тилацина — сумчастого вовка. Останній відомий тасманійський вовк умер у неволі в 1936 році. У зоопарку Тасманії. Зараз учені збираються воскресити вимерлий вид і випустити його в дику природу.
Університет Мельбурна співпрацює з американською біотехнологічною компанією для планування генетичного відновлення популяції тилацина — сумчастого вовка. Останній відомий тасманійський вовк умер у неволі в 1936 році. У зоопарку Тасманії. Зараз учені збираються воскресити вимерлий вид і випустити його в дику природу.
Перше, що треба пояснити — амбітний багатомільйонний проєкт, щоби повернути вимерлу тварину на її батьківщину, в історії техаської компанії Colossal уже другий. І перший — використання методів генної інженерії, щоб відтворити шерстистого мамонта та повернути його в арктичну тундру — поки незавершений.
Близько десяти місяців тому Colossal, співзасновниками якої є Бен Лемм, підприємець у сфері технологій і програмного забезпечення, та Джордж Черч, професор генетики Гарвардської медичної школи, творець нових підходів до редагування генів, зібрали $15 мільйонів доларів США на відтворення кудлатих слонів.
І це фактично те, що вони планують зробити: створити гібрид слона та мамонта. Узяти клітини шкіри азійських слонів, виду, якому загрожує зникнення. Перетворити їх на стовбурові клітини, які несуть ДНК мамонта. Звіритися з геномом мамонта, який дослідили та розшифрували, коли діставали тварин із вічної мерзлоти. Підрегулювати гени в стовбурових клітинах згідно з ДНК мамонта.
Потім ці ембріони виносить сурогатна мати, або, можливо, штучна утроба. Якщо все піде за планом — а створення генетично відредагованих до рівня мамонтів слонів — це вам не конвеєрний процес — перші слоненята-мамонтята з’являться через п’ять із зайвим років.
«Наша мета — створити морозостійкого слона, але він виглядатиме та поводитиметься як мамонт. Не тому, що ми намагаємося когось обдурити, а тому, що ми хочемо щось, що функціонально еквівалентно мамонту, яке буде насолоджуватися температурою в мінус 40 градусів за Цельсієм і зможе робити все те, що роблять слони та мамонти, зокрема валяти дерева», — казав тоді Черч.
Тут виникає розумне питання: а чому ми, такі мудрі та гарні, просто не клонуємо мамонта? У нас є мамонти, і клонувати, слава вівці Доллі, людство вміє. Це просто: ДНК однієї тварини треба пересадити до заплідненої яйцеклітини іншої тварини-донора, а потім цю яйцеклітину підсаджують сурогатній матері.
Цей метод, пише BBC, уже навіть випробовували: намагалися воскресити піренейського козла, букардо, який офіційно вважається вимерлим із 2000 року. Із замороженої шкури козла вилучили та клонували ДНК, сурогатна мати-коза народила козеня. Вимерлий вид воскрес. На цілих 7 хвилин, після чого козеня померло, тож вид вимер знову.
Та ось у чому проблема: за всіх проблем звичайного клонування (погано виживають ембріони та самі клоновані тварини) у нас немає повного ланцюжка ДНК мамонта в єдиному місці. Геном досліджували за окремими частинками.
Але повернімося до наших вовків. Цього разу до списку істот, за яких узялися генетики компанії, доєднався вимерлий у 1930 роках тилацин, також відомий як тасманійський вовк, або ж тигр. Історію цього проєкту описала Guardian.
Він теж недешевий — це партнерство з Університетом Мельбурна, який на початку цього року отримав філантропічний подарунок у розмірі $5 млн на відкриття лабораторії генетичного відновлення тилацину. Команда лабораторії раніше секвенувала геном молодого екземпляра тилацина, що зберігається в музеях Вікторії, надавши те, що її керівник, професор Ендрю Паск, назвав «повним планом того, як по суті побудувати тилацина».
Учені збираються повторити свій фінт зі слономамонтами. Для цього вони візьмуть стовбурові клітини живого виду, що має подібну до тасманійського вовка ДНК. Це може здаватися комічним, та у випадку з тилацином найкраще підходить товстохвостий дунарт.
За допомогою методики Джорджа Черча клітини товстохвостого дунарта відредагують так, що вони стануть схожими на клітини тилацина (найближче, як тільки можливо). Після цього — сурогатне материнство або штучна матка.
Ендрю Паск назвав партнерство найзначнішим внеском у збереження сумчастих в Австралії: понад 30 учених працювали над прискоренням «великого грандіозного виклику» відновлення тилацину з мертвих. Він вірить, що тасманійські вовки можуть народитися вже через 10 років.
Виконавчий директор і співзасновник Colossal Бен Ламм більш оптимістичний: на його думку, це можливо менше ніж за шість років, тобто перших тилацинів варто чекати разом із мамонтами.
«Ми вирощуємо сумчастих від зачаття до народження в пробірці без сурогату, що цілком можливо, враховуючи короткий період вагітності та невеликий розмір новонароджених сумчастих», — каже Ендрю Паск.
Якщо план буде успішним, тварину випустять спочатку в контрольоване середовище в Тасманії, а потім повернуть у дику природу, де тасманійський вовк має повернути собі роль верхівки харчового ланцюга острова.
Та для Паска ця робота — не просто повернення давно вимерлих видів. Швидше це вирішення сучасної кризи вимирання. Світ змінюється занадто швидко, щоб наявні методи збереження могли врятувати багато видів, яким загрожує зникнення. Особливо це важко сприймає Австралія, враховуючи катастрофічний вплив лісових пожеж на дику природу.
«Ми повинні шукати інші технології та нові способи зробити це, якщо ми хочемо зупинити цю втрату біорізноманіття, — каже він. — У нас немає вибору. Я маю на увазі, що це призведе до нашого власного вимирання, якщо ми втратимо 50% біорізноманіття на Землі в найближчі 50–100 років».
Команда сподівається розв’язати проблеми щодо генетичного здоров’я виду шляхом секвенування геномів від 80 до 100 особин, мати справу з генетичним різноманіттям «відносно просто», у порівнянні з іншими проблемами, з якими стикнулися дослідники.
