Від собівартості одного дрона до ворожих диверсій. За що експерти й користувачі мережі критикують ініціативу Федорова щодо створення FPV вдома

Андрій Баранович, хакер/кіберексперт

«Якось 1958-го року Китай рішуче зробив крок до сталевого коня від селянської конячки, для чого (раптово!) знадобилася сталь. Охрінілих пейзан багнетами зігнали в комуни і наказали плавити метал у кожній хаті. Плавити руду в сараї, звісно, можна, але виходить доволі скромний чавун, з якого можна зробити передову класову мотику, а ось із гарматами для світової революції вже не дуже. 

Михайле, навіть убогі додатки на кшталт «Дії» не робляться на коліні, вже ти-то маєш знати. Але пропоную не розмінюватися на дрібниці, гордо подолати всі труднощі, і від виробництва домашніх дронів одразу перейти до виготовлення 155-мм снарядів і порохів просто на кухні, а також наростити непарнокопитну артилерію і угруповання глибоководних супутників».

Наталя Дідих, користувачка мережі

«Тут Михайло Федоров пропонує людям вдома збирати дрони, такий собі «народний дрон». Якщо я правильно зрозуміла, то пропонується самим купувати комплектуючі і інструменти, самим вивчати інструкцію, самим вкладати свій час, знання, вміння, зусилля — і передавати готовий дрон безоплатно. Кому?

Як будуть вести облік цього всього? Невідомо. Мало того, виготовлений дрон ще треба переслати на тестування (цікаво, хто оплатить?). Виходить, людина може зробити дрон, вкластися в нього, а його «забракують». Ще раз уточню: народу зараз пропонують своїм коштом, своїми ресурсами і зусиллями, на голому ентузіазмі, робить дрони міністерству Федорова, щоб він потім красиво відзвітував суспільству про «мільйон дронів»???»

Сергій Марченко, експерт ринку праці, блогер

«На перший погляд, все виглядає чудово: люди збирають дрони, передають армії — профіт. Але є ще економіка. А вона наступна.

Якщо порівняти економіку фабрики з виробництва дронів з економікою індивідуального збирання в домашніх умовах, виявиться, що:

Вартість засобів виробництва. Фабрика облаштовує робоче місце, за яким люди можуть працювати у три зміни. Федоров пропонує кожному з потенційних тисяч збірників придбати спеціальний інструмент для збирання дронів. В результаті, одна одиниця обладнання на фабриці окуповує себе в десятки разів швидше, ніж у аматора, який збирає дрони кілька годин на тиждень.

Продуктивність праці. За рахунок спеціального обладнання, логістики, наставництва досвідчених працівників, контролю складальник на виробництві може складати дрони в 5, 10, або навіть більше разів швидше, ніж індивідуал у себе вдома. Логістика. За рахунок великих оптових партій, логістика виробництва обходиться в рази дешевше за пересилання Новою Поштою.

Якість. Сам Федоров сказав, що перші результати показали 80% робочих дронів. 20% браку — це катастрофічний показник для виробництва. Бо що значить брак? Що дрон треба розбирати і розбиратися, що не так. На розбірку, усунення браку, нове тестування піде в рази більше часу (і грошей, бо хтось за це отримує ЗП), ніж один раз якісно зібрати дрон.

Вартість. Комусь здається, що все одно буде профіт, бо люди ж працюють безплатно і купують комплектуючі за свій кошт. Але розберімось, за які гроші вони купуватимуть комплекти для складання? Правильно, за ті гроші, які раніше донатили на армію. Виходить, замість донатів на потрібні речі, люди витрачають свої гроші і час на неефективне виробництво. Тож ніфіга не безплатно буде, а навпаки — дорожче.

Наслідки. Збирання дронів — це ще одна причина мамкиним черешням не йти в армію. Бо я ж ось дрони збираю, я ж тут потрібніший! Найголовніше.

Надійність. Армія отримує дрони непевної якості, які збираються дуже різними людьми: і технічно грамотними, і абсолютно безрукими, яким ефект Данінга-Крюгера відкриває можливості стати складальником дронів. І тут проблема. Бо коли пілот дрона розраховує вразити своїм дроном ціль, а дрон відмовляє, ця ціль вражає наших солдатів. Неякісні дрони вартують людських життів. Чи готові ми до таких ризиків? Я переконаний, що ні! Такі ризики неприйнятні. Я думаю, в тилу не має бути армії дронів, бригади збирачів танків, батальону паяльників РЛС.

Єдина армія, яка має бути в тилу — це Армія платників податків. Яка платить податки, донатить на армію, готується до мобілізації, щоб замінити тих, хто пішов першим. Ми зараз на такому технологічному етапі війни, що не треба ліпити з гімна і палок свій власний, український, шлях. 

Навіть одна, невеличка, на 200 людей, фабрика збирання дронів буде ефективнішою за весь цей всратий хайп і заняття тисяч людей чорті чим із від'ємним результатом. Єдине, таку фабрику не покажеш по ТВ і з нею не можна буде зробити селфі. Можливо, саме тому таких фабрик дронів, побудованих за підтримки держави, досі немає? 

Андрій Кокотюха, письменник

«Трошки про дрони, які мені товариш Федоров пропонує збирати вдома. Я не проти. Я відповідальний громадянин, який нікуди не втік і хоче бути корисним своїй країні в воєнний час.

Але є кілька нюансів. Перший: у мене в шкільному атестаті п`ять «трійок». З праці — «4». Але алгебра, геометрія, фізика, хімія, інформатика — «3» (три) бали. У свої 53 роки я не надолужу. А саме ці знання й потрібні, аби зібрати дрон. Другий нюанс: у мої шкільні роки було популярно клеїти моделі літаків із цупкого паперу. Продавалася купа спеціальних штук: купив, вирізав ножицями, зібрав за схемою. Я так і робив. Але в усіх пацанів такі моделі літали — а в мене ніт, хоча всі збирали за однаковими схемами. А ще мої паперові літачки відразу летіли в піке, тим часом інші літачки літали нормально. Питання: скільки в Україні таких, як я. І чи корисним буде зібраний мною вдома дрон, навіять якщо мені дадуть комплектуючі».

Михайло Ведмідь, військовий

Змоделюємо наслідки:

По-перше, в умовах нестабільності поставок із Китаю запчастин і перманентних блокувань кордонів, великим, а головне, середнім виробникам, що розвивають виробництво різко обмежиться доступ до складових дронів та подовжиться строк доставки. Що прямо вплине на кількість якісних та перевірених дронів, які доїжджають до фронту вчасно.

По-друге, і зараз кожна волонтерська поставка в 5–10 дорнів, за які ми та інші підрозділи безмежно вдячні волонтерам, вимагають відволікти інженерів та пілотів на перевірку, налаштування та тестування кожного дрона. А значить або вилетить на бойові завдання менше дронів, або втомлений безсонною ніччю пілот відпрацює менш результативно.

По-третє, зараз все більше великих виробників переходить на дрони з вбудованою платою ініціації, так от до такого дрона зібраного вдома аматором ніхто з пілотів і близько не підійде, і матиме рацію!

По-четверте, так, нам необхідні експерименти! Потрібні дрони з нестандартними частотами, потрібні дрони зі штучним інтелектом, потрібні дрони з тепловізорами, з іншими приколами про які нікому знати не потрібно. Але експериментувати мають R&D відділи великих виробників чи самі військові частини — замовники дронів, бо навіть найкрутіший дрон, зібраний в одиничних екземплярах без можливості швидкого промислового масштабування не потрібен на фронті!

По-п’яте, ворог не стоїть на місці й робить свої дрони все більш масовими та технологічними, бо Китаї їхній союзник, а нам лише торговельний партнер — відчуйте різницю. Тому ми не можемо гаяти час і втрачати ініціативу, яка в нас поки що є!

По-шосте, ніхто не застрахований від диверсій, і якщо зараз можна перевірити дрібного виробника хоча б через знайомства в поки що невеликій тусовці, а при масовому напливу noname дронів кожен з них прийдеться перевіряти на предмет прихованої ініціації заряду чи GPS-передатчика. І не факт, що якісну ворожу збірку можна знайти в польових умовах. 

Неллі Стельмах, директорка департаменту державних закупівель у Міністерстві оборони у 2014–2015 роках/військовослужбовиця

У мене немає однозначного рішення, як забезпечити ЗСУ дронами, хоча перший БПЛА для десантної бригади я купувала ще у 2014-му. Під казочку про те, що держава забезпечить, у органів місцевого самоврядування вилучили все військове ПДФО, з чого суму 45% з цільовим призначенням — на різні типи безпілотників через Міністерство цифрової трансформації/ Держспецзв’язку. А зараз — робіть вдома?!

Поки моя думка — основне забезпечення збройних сил має виконувати держава.

1) Централізовано — Міністерством оборони, через закупівельні агенції.

2) Децентралізовано — самостійно військовими підрозділами коштом реверсних субвенцій (це безумовне надходження) та субвенції органів місцевого самоврядування (а тут вже мистецтво переговорів командирів та злагоджена робота структурних підрозділів військової частини).

3) За рахунок окремих програм підтримки оборони — територіальними громадами.

4) Та тільки потім — волонтерами.

Але питання залишається, чи маємо ми робити дрони на колінці на кухні… П. С. Звичайно, що купувати продовжимо.

Павло Вернівський, економіст, експерт Інституту ім. Олександра Поля

Особисто я пройшов курс, який розрекламував міністр цифрової трансформації. І хочу сказати наступне.

З плюсів. Курс дійсно крутий. Якщо ви раніше не вміли паяти, то вам все на пальцях розповідають. 

З мінусів. Вам треба самостійно купити інструмент — десь 6000–8000грн. І ще 15 000 грн на закупівлю одного комплекту для дрону. І тут починається саме цікаве. Якщо ви купуєте комплектуючі в Україні, то рахуйте що націнка з доставкою може бути на 20–30% дорожче. Тобто, собівартість дрона буде не 15 000, а 18 000–19 000. Якщо ви купуєте в Китаї через Аліекспрес, то буде дешевше, але там треба чекати десь 1 місяць Однак, якщо вартість замовлення більш як $150, то треба розмитнювати (нагадаю що собівартість дрона 300).

Коли ж ви завозите комплектуючі, то маєте сплатити мито та ПДВ, що складе десь 30%. Технічно, виробник дронів при завезені комплектуючих може бути звільнений від сплати ПДВ та мита, але якщо він надасть підтвердження що замовником буде державна установа — Міноборони чи інша структура. Проблема тільки в тому, що для того, щоб отримати таке замовлення, то треба отримати як мінімум допуск до експлуатації — це спрощена процедура отримати держзамовлення. І вона хоч і спрощена, але там є теж свої труднощі у вигляді необхідності проходження випробування та бюрократичних нюансів.

Ну і важливо сказати, що держава не закуповує у малих виробників маленькими партіями. Тому будь-якому малому виробнику, який не має контракту з державою, при закупівлі комплектуючих з Китаю доведеться влетіти додатково на мито та ПДВ. Тобто, собівартість вашого дрона зросте ще на 30%.

Після того як ви зробите цей дрон, то у вас є декілька варіантів. Перший: ви можете віддати його безплатно. Простіше кажучи — задонатити. Технічно, ви також можете попросити своїх друзів і знайомих, щоб вони компенсували частину витрат. Проблема цього варіанту, що у вас не буде оборотних коштів. Тобто, щоб зробити кожну нову партію дронів, то треба знову збирати донати або знову тратити свої гроші.

Другий варіант складніший, бо продати можна або волонтерським фондам, або державі. В обох випадках, вам треба цей дрон випробувати на полігоні і показати, що він вміє літати. Окрім того, жоден великий волонтерський фонд чи державний орган не буде возитись, щоб купити один ваш дрон. Тому для того, щоб комусь продавати ці дрони, то треба виходити на певні об’єми. Умовно кажучи: не менше 100 в місяц. Щоб виробити 100 FPV в місяць, вам треба 1,5 млн грн на закупівлю комплектуючих. Чи багато в Україні людей, які можуть з шухляди дістати такі гроші? Маю сумніви. Тому курс це звичайно чудово, але він не враховує великої кількості простих виробничих проблем, які можуть виникнути перед будь-ким, хто хоче паяти дрони.