На форумі DOU ведеться обговорення про те, чи довелося через війну змінити плани про великі покупки та витрати. Більшість відповідей доволі песимістичні. Наводимо найбільш цікаві історії.
На форумі DOU ведеться обговорення про те, чи довелося через війну змінити плани про великі покупки та витрати. Більшість відповідей доволі песимістичні. Наводимо найбільш цікаві історії.
Будував будинок, і на етапі стін прийшли орки. А потім прийшов НБУ. За підсумком думаю заморозити будівництво по завершенню покрівлі + вікон. Курсова різниця геть-чисто вбиває можливість будівництва.
Наприклад вартість черепиці: українська «Акваізол» до війни 260 грн/м2, зараз: 360грн/м2. Класно, а у мене курс був 29,252. Фінська «Кетепал» до війни 340 грн/м2, зараз — 620 грн/м2. Не сказати що я дар мови втратив, але десь поруч. Російська «Техноніколь» коштувала 260 грн/м2 до війни, зараз 280 грн/м2. Ви серйозно?! Вони ще й свіжу продукцію завозять. Це я ще не торкався теми розбитого заводу Ceresit під Харковом, напівпрацюючого «Одеса-Запоріжжя кабель», космічних цін на вікна із зрозуміло якої причини.
До того ж будинок ще будується поряд з частиною ППО, загалом… щастя повні штани. Обмірковую можливість продажу будинку і на виручені гроші виїхати.
Поки що плани змінилися кардинально. Не хочу більше купляти нічого в Україні, навіть у якості інвестиції. Дуже великі ризики. До цього розглядала як варіант купити нерухомість під Києвом.
Достроково закрив розтермінування за новобудову. Якщо я засц@в йти в ЗСУ, то хоча б буду допомагати економіці.
У мене нерухомість держзабудовник вже 6-ий рік не може добудувати в Києві. А якби вклався б десь в Польщі, то вже давним-давно була б здана. Це ще я на мітинги відбігав, де нас місила поліція. Зараз змирився, що може колись добудують. І що, тепер свято вірити, що все зміниться і всі заживуть? Я не просто вірю, а оцінюю та аналізую тепер всі ризики. Бо вийде так, що працював все життя, а залишаться одні папери. А бардак нікуди не дівся.
До війни були плани купити другу квартиру, все це скасував і не планую, незалежно від результатів війни, — проженемо орків чи ні. Просто я не скоїв жодного злочину, але чомусь мучаюсь на зоні.
Продовжую будуватися на західній Україні, доводиться купляти матеріали наперед, так що будівництво навіть йде більш високими темпами.Звичайно, дещо стало важче, але рухається і питання вирішуються.
Придбав дві квартири у Файна-тауні на вторинному ринку, ціни у травні були норм, через тиждень вже орендували. Може інфантильно, але хоч і є можливість їхати за кордон на постоянку (медична), але планів таких нема. У 14-му теж купував житло, через п’ять років продав за 3х. Зараз планую дах у будинку оновити, якщо будівельників не мобілізують.
Перед війною мало не купив будинок у Бучі на всі гроші, думав ще квартиру продати…
На початку лютого хотів вкластися в дуже недешеву 3-ку в «Файна Таун» на етапі будівництва, але були сумніви. Потім один із блогерів, яких я дивлюся, показав, що інвестиції в нерухомість в Україні за ступенем ризику приблизно рівні крипті. Тим більше у мене вже був досвід купівлі квартири в Луганді прямо перед війною в 2014 році. В результаті вкинув більшу частину грошей в акції і залишки — в крипту. Залишилася інша велика 3-ка, в якій зараз живуть мої друзі та їхні родичі з Харкова. Продавати за поточними цінами не збираюся, а нові вкладення в нерухомість, якщо і будуть, то виключно за кордоном.
3.14здець настав усім планам, змінились плани докорінно. І далеко не тільки по покупках, багато з ким хочу повністю припинити усі контакти, з іншими — навпаки відновити. Передивився на усе життя, воно як завжди під іншим кутом, якщо дивитись набагато простіше, і одночасно складніше.
Збирався до війни вкластися в нерухомість\будівництво в Києві, не встиг. Як виявилося, воно і на краще. Вкладуся в нерухомість Канади, хоча ніколи для переїзду Канаду навіть не розглядав і відмовляв усіх. Ну і так — вихід з громадянства і отримання замість нього ВНЖ чи єдиного варіанту, за яким би залишився в Україні в майбутньому.
До війни планували розширятися — міняти однукімнатну квартину на двушку, жити тут все життя і вкладатися тут у бізнес/нерухомість як частину пенсійної диверсифікації. З початку війни бізнес зійшов на нуль. З плюсів він був тільки в початковій стадії, тому фінальні втрати невеликі. Зараз у стадії очікування, але бажання вкладатися зникло геть. Варіант залишатися в Україні розглядаю лише з відмовою від громадянства і переїздом сюди за візою возз'єднання сім'ї, щоб ВНЖ, але не громадянин.
Війна ніяк не вплинула на плани щодо покупок, оскільки живу в західних областях. Квартира куплена, ремонт зроблений, авто не планую купляти як і не планував купляти до війни. Живу далі як і до війни, оскільки очікую заморозку конфлікту як з АТО.
Плани не змінилися, як хотів жити в Одесі, так і хочу. Тільки більше на приватний будинок почав звертати увагу. Але поправку на здоров’я батьків, купівлю авто та ремонт пересунув на перший план. Оскільки батько інвалід другої групи, а мати військова і багато літніх рідних, то все кидати і валити стрімголов можна тільки в двох варіантах: якщо тут немає роботи, чи регулярно літає над головою. В інших випадках доведеться залишати частину рідних тут,що не варіант. Зараз живу у батьків на кордоні з ПМР (100 м і нейтральна смуга). Все тихо, спокійно.
До війни геть не розумів тих, хто арендує житло в Києві замість того, щоб по тим же грошам, наприклад, брати в іпотеку. Типу так гроші летять в трубу, а так вкладаються у своє.
Плани були дві квартири. Зараз — жодної нерухомості в Україні. Нє, ну хіба шо в горах франківщини, але теж ні. Завтра якийсь черговий загон, тобто закон приймуть, що з дупою залишать.
До війни не думав про будинок, тепер придивляюсь до ділянок під забудову.
Війна вплинула на плани продати наскирдовані квартири у Харкові: є підозра, що ці плани можуть не здійснитися або здійснитися лише частково. Нагадую собі, що соромно жалітися порівняно з тими, хто втратив усе (ще й не зможе заробити знов). На майбутнє є велике бажання не мати власного житла зовсім.
Більше ніякої нерухомості в цій тюрмі, також ніяких важких або габаритних дорогих речей, що не можна взяти в машину. Перед кожною покупкою почали думати, чи можна це взяти, або чи доведеться це залишити в разі нової евакуації.
Якщо більш детально, то квартири, будинки, ремонти вже нецікаві (економія!), а з ними і меблі, посуд та інші речі, які з собою не візьмеш. Туди ж десктопи, відеокарти… А ось привабливість автомобілів дуже виросла.
Якщо роздивится історії багатих людей (у світовому масштабі), то там часто були епізоди типу «в період війни чи кризи хтось сильно вклався у нерухомість чи бізнес, що потім різко виросли у ціні». Ротшильд, здається це казав: «Купуй, коли на вулицях проливається кров, навіть якщо вона твоя».
Якщо мати плани жити і працювати в Україні, то зараз дуже задешево можна купити і нерухомість, і готові бізнеси. Багато хто це розуміє, у мене в радіусі 500 метрів від будинку з початку війни відкрилося вже кілька десятків магазинів, кав’ярень, різко активізувалося будівництво кількох великих об’єктів нерухомості.
На початку війни хотів прикупити невеличкий дачний шматок землі для побудови бомбосховища, у якому можна було б пересидіти наступ арти, але потім зрозумів що це дуже погана ідея.
