💳 Trustee Plus — твоя персональна картка європейського банку: 3 хвилини і 10 євро 👉
Марія БровінськаВойна
26 августа 2024, 09:39
2024-08-26
«Складно прибрати бажання схопитися за зброю, коли бачиш неправду, зловживання, нахабство». Сповідь айтівця Sigma Software, який повернувся з фронту в IT і намагається адаптуватися до цивільного життя
Олег Гавриленко з позивним «Хамелеон» — випускник Харківського авіаційного інституту 1999 року, кандидат наук, у минулому — викладач. З 2007 року він — бізнес-аналітик, нині працює в Sigma Software. Під час навчання в університеті Олег пройшов військову кафедру, має офіцерське звання та ВОС «Комплекси та системи бортового обладнання військових літальних апаратів». 10 років тому, коли почалася війна, чоловік перебував за кордоном у відрядженні. Та дізнавшись про наступ росіян на сході, повернувся в Україну та добровільно пішов до військкомату. Олег розповів dev.ua, як це — двічі йти на війну й вимушено повертатися в цивільне життя, яке здається зовсім чужим.
Мені запропонували мобілізуватися до прикордонників, оскільки технарі для авіації не були потрібні. Це збіглося з четвертою хвилею мобілізації. Я пройшов перекваліфікацію в Академії прикордонників і почав службу в Харківському прикордонному загоні як офіцер інформаційно-аналітичного відділу. Виконував різноманітні завдання: чергування, відрядження на кордон, аналіз звітності й оцінка ризиків. Сумарно я прослужив 401 день, отримав звання старшого лейтенанта та 6 подяк за службу. І у 2016 році був демобілізований і зарахований до оперативного резерву першої черги загону.
У 2017 році потрапив в автомобільну аварію, що призвело до тривалого відновлення. Мене викликали на навчання оперативного резерву, але військово-лікарська комісія визнала мене непридатним до військової служби й у 2019 році виключила мене з військового обліку.
Повномасштабне вторгнення
24 лютого 2024 року, коли почалося повномасштабне вторгнення, я о 8 ранку вже був у військкоматі, там був безлад, ніхто нічого не знав, мені запропонували прийти на наступний день, тому я використав цей час, щоби вивезти свою дитину з міста до Полтави, а потім повернувся до Харкова.
Це була епічна подорож — дорога до Полтави зайняла годин 4–5, були пробки місцями, багато людей виїжджали. Повернення було набагато швидшим — майже ніхто не їхав у напрямку Харкова.
25 лютого знову я повернувся у військкомат, де мене не хотіли приймати через виключення з обліку, телефонували в різні частини й пропонували мене взяти з урахуванням мого досвіду. Після 4–5 годин очікування прикордонники все ж підтвердили, що візьмуть мене. Я написав заяву про відмову від рішення ВЛК і виїхав до розташування.
Нове життя й дефіцит усього
Тут уже почалося нове життя. Мені видали зброю, форми не було, ми розташовувалися за містом. Усі були в постійній напрузі, ніхто не знав, що буде далі, інформація про стан узагалі була дуже обмежена. Моя нова посада мала назву «старший офіцер відділу організації мобілізаційної роботи та повсякденної діяльності». На практиці я виконував інші обов’язки: забезпечення частини всім необхідним — каремати, їжа, лопати, дрони, медикаменти, форма тощо.
Я шукав допомоги у знайомих, друзів, волонтерів, місцевих жителів. Сідав у свою машину — і на пошуки. У той самий час мене познайомили з групою волонтерів, які займалися медикаментами, шукали й доставляли їх туди, де треба. За дозволом свого командира я допомагав їм у переміщенні містом та областю. До речі, у цей час мені багато допомагали друзі та колеги з компанії, і сама Sigma Software, за що я їм дуже вдячний.
Потім мене перекинули на блокпост, де я займався перевіркою машин і документів, триманням оборони. Пізніше отримав наказ стати напрямківцем і був відряджений до однієї з бригад на передовій, щоб організовувати взаємодію й обмін даними між прикордонниками та цією бригадою. Згодом став напрямківцем на харківському напрямку й відповідав за взаємодію з декількома бригадами. Я мав знати все й бути готовим завжди дати відповідь на будь-яке питання будь-якому офіцеру, який мав відповідний доступ.
Тут служба теж була дуже різноманітною, чергування по 12 годин через день, або кожен день, або добові, виїзди за наказом. Прослужив 598 діб. За службу отримав звання капітана, медаль «За захист міста-героя Харків», нагрудний знак «Відмінний прикордонник» і подяку від Адміністрації ДПСУ.
Повернення до цивільного життя
Під час служби почали нагадувати про себе наслідки аварії — права рука втрачала функції. Звернувся до лікаря, мене відправили до шпиталю в Харкові, потім — до Києва. Після місяця перебування у шпиталі мене виключили з обліку.
Повернення до цивільного життя було шоком. Важко було бачити людей, які просто гуляють, сміються, граються. Питання, чому я там, а деякі чоловіки тут, не зникає.
Складно було повертатися до роботи. Складно тому, що треба перемикатися на щось нове, адже світ не зупинився, зупинився тільки я на цей час. І попри те, що зараз я комісований, можу сказати, що армія не зникла, вона поруч, вона живе всередині мене, вона мені болить.
Я все одно продовжую служити, намагаюся бути корисним своїм побратимам.
Адаптуватися допомагає військова звичка — є наказ, і треба його виконати попри все. Також я дякую компанії Sigma Software за можливість долучитися до проєктів, адже я прекрасно розумію поточну ситуацію на ринку.
Хотів би зауважити наступне щодо ставлення до ветеранів в цивільному світі.
Мені не потрібна додаткова увага, я не дуже люблю розповідати про те, що було, про те, що болить. Але не вистачає розуміння з боку людей, особливо якщо втратив частину здоров’я.
Не хочу слухати: «А я тебе не посилав туди». Так, це моє було рішення, і думка інших з цього приводу мені не цікавить.
Маємо законодавчі прогалини в багатьох питаннях. Щоби здобути те, що заслужив, треба витратити багато часу та зусиль.
Психологічні зміни. Там, на фронті, усе простіше — є ти та побратими, є ворог, біле й чорне. Але в цивільному житті є набагато більше кольорів, і до розуміння цього важко повернутися одразу.
Складно прибрати бажання схопитися за зброю, особливо коли бачиш неправду, зловживання, нахабство.
Проте моє життя не закінчилося, почався новий етап. Я не знаю, що чекає на мене в майбутньому, але знаю, що не відступлю й не змінюся.
Джун ищет работу? 10+ работодателей о возможностях для молодых специалистов в украинском IT
Тысячи джунов — близкое будущее IT-индустрии, ведь из-за войны многие потерявшие работу люди решили переквалифицироваться и стать айтишниками. Будет ли для всех их работа? Не факт. Поскольку не все компании сотрудничают с начинающими. И даже те, кто готовит для себя кадры самостоятельно, с начала года зафиксировали небывалый наплыв желающих учиться. В частности, только в EPAM Univercity заявки на обучение подали 18 000 желающих. Уже восстановились и превзошли довоенные показатели и IT-школы: количество студентов в IT-школе Mate academy выросло вдвое до 550 слушателей на обучении полного дня, в GoIT — на 40% до 5000 студентов.
dev.ua расспросил работодателей, какие возможности у них есть для джунов и готовы ли они растить себе кадры.
«Ситуация уже прошла точку критического дна». Что происходит на рынке труда и есть ли шанс на возобновление активного найма в украинском IT
36% потерявших работу украинцев не знают, как ее искать, рапортует Work.ua. В частности, 15% читателей dev.ua, согласно опросу, также оказались за бортом и не работают. Жалуются на довольно скромный найм по сравнению с довоенными временами и рекрутеры. Вывод о том, что рынок кандидата из-за войны превратился в рынок работодателя уже ни у кого не вызывает сомнений.
IT-компании вербуют в IT родственников своих сотрудников. Что предлагают Sigma Software, EPAM, DataArt, SoftServe, Luxoft
Украинские офисы крупных IT компаний предлагают для родственников своих сотрудников особые условия для входа в IT. DOU опросил ряд компаний, запустивших инициативы по обучению близких своих сотрудников новой профессии на фоне полномасштабной войны. Рассказываем самое интересное.
«Война отобрала у моего поколения 10 лет жизни». Как мы будем учиться IT во время и после войны: выводы Максима Почебута
Сегодня, когда весь мир всколыхнула война в Украине, мы, украинцы не прекращаем свою борьбу за то, во что верим, мы продолжаем делать бизнес, мы продолжаем работать, мы продолжаем учиться. Какое влияние испытало образование, актуально ли обучение в ІТ, на чем сфокусированы тренинговые центры крупных компаний сегодня, рассказал dev.ua Максим Почебут, Chief Learning Officer в Sigma Software и вице-президент по образованию IТ Ассоциации Украины.
Хотите сообщить важную новость? Пишите в Telegram-бот
Главные события и полезные ссылки в нашем Telegram-канале