Акт Бея-Доула по-українськи та інші зміни, які можуть вплинути на весь tech-сектор
11 лютого 2025 року Верховна Рада України ухвалила у першому читанні законопроєкт № 13715 «Про підтримку та розвиток інноваційної діяльності» — спроба переосмислити роль держави в економіці технологій та інновацій.
Попередній закон про інноваційну діяльність давно жив у паралельній реальності: статуси були, реєстри були, експертизи були — системного зростання інноваційної економіки не було. Інноваційний проєкт у правовому сенсі часто не означав інновацію в економічному. Тому рішення не латати стару модель, а побудувати нову виглядає логічним.
Законопроєкт пропонує змінити сам підхід. Держава більше не намагається «присвоювати» статус інноваційності через складні процедури. Натомість вона формує рамку: чіткі визначення, зрозумілі інструменти підтримки, розмежовані повноваження.
В українське законодавство системно заходять поняття стартапу, спіноф-компанії, бізнес-ангела, інноваційного кластера, хабу, акселератора, ваучера та гранту. Для екосистеми це означає правову визначеність, а для інвестора — зниження регуляторних ризиків.
Європейська інтеграція як практичний інструмент
Окрема увага в законопроєкті приділена гармонізації з правом ЄС. Перший і найбільш відчутний крок — повна синхронізація визначень мікро-, малого та середнього підприємництва (МСП) з критеріями, закріпленими в Рекомендації 2003/361/ЄС: кількість працівників, річний дохід, балансова вартість активів. До цього українські компанії щоразу мусили підтверджувати свій статус за різними методиками, що фактично відрізало їх від грантових програм ЄС і ліній пільгового кредитування. Тепер ті самі порогові значення, що є «вхідним квитком» до Horizon Europe та інструментів Європейської інноваційної ради (EIC), автоматично визнаватимуться й в українському законодавстві.
Порівняно з американською моделлю різниця принципова. Управління малого бізнесу США (SBA) встановлює ліміт у 500 працівників для більшості галузей, що вдвічі більше, ніж у ЄС. Американська система робить ставку на масштаб і капіталомісткість, тоді як європейська — на структурну доступність підтримки для широкого кола бізнесів. Україна, обираючи саме євростандарт, де-факто обирає автоматичне визнання статусу своїх компаній у всіх 27 державах-членах, що в контексті відбудови та залучення іноземного капіталу є цілком конкретною регуляторною перевагою.
Схожу логіку простежено й у визначенні стартапів. Закони про стартапи в Іспанії, Естонії та Італії, на які орієнтується законопроєкт, теж передбачають вікові та дохідні пороги для отримання пільг. Іспанський варіант дає статус на 5–7 років і вимагає сертифікації від ENISA, італійський — 15% витрат на R&D або наявність PhD у штаті, естонський, гнучкіший, з акцентом на глобальний потенціал масштабування. Україна пропонує 5-річний поріг і ліміт доходу в 100 тис. євро, цифру значно консервативнішу, ніж у більшості країн ЄС, але виправдану умовами воєнного часу та фокусом на підтримці мікробізнесу на найбільш ранніх стадіях.
Якщо Україна інтегрується у європейський дослідницький та інноваційний простір, правила повинні бути синхронізовані, без цього складно масштабувати співпрацю з міжнародними фондами, інституційними інвесторами та технологічними партнерами. Але є і виклик, якого досвід ЄС не вирішив. Навіть у розвинених країнах Європи зберігається так званий «європейський парадокс» — висока якість досліджень і низька ефективність їх комерціалізації. Законопроєкт намагається відповісти на це через легалізацію університетських спін-офів і надання університетам права на інтелектуальну власність, фактично відтворюючи дух американського Акту Бея-Доула 1980 року. Саме ця реформа свого часу збільшила кількість університетських патентів і спін-офів у США в десятки разів. В Україні подібна норма — це спроба обрати обидва горизонти одночасно: стабільність і захищеність європейської регуляторної моделі та динамізм американської інноваційної системи.
Інституційна перебудова
Однією з найбільш відчутних для бізнесу змін є ліквідація Державного реєстру інноваційних проєктів, що прямо закріплена у прикінцевих положеннях. Разом з нею зникає й обов’язкова платна експертиза як умова доступу до державної підтримки. Натомість стаття 30 встановлює конкурсний відбір: оцінка проєкту здійснюється на підставі експертизи, «вид і методику проведення якої визначає грантодавець». Тут криється правова невизначеність: надто широка дискреція надавача підтримки без законодавчо встановлених базових критеріїв може відтворити старі бар'єри у новій формі — вже не через реєстрацію, а через непрозорі умови конкурсу. Якщо логіка оцінки справді буде побудована на потенціалі комерціалізації та економічному ефекті, швидкість виходу інноваційних продуктів на ринок може суттєво зрости.
Нові фінансові інструменти
Що пропонується замість старої системи? Пільгове кредитування, гранти, ваучери, фінансування досліджень, механізм інноваційного партнерства. Останній може бути особливо важливим для оборонної та медичної сфер, де держава виступає не лише регулятором, а й замовником технологій. У країнах ЄС подібні механізми стали драйвером розвитку цілих секторів.
Утім, як і завжди, ключове питання — не в тексті, а в імплементації. Чи буде достатнє фінансування? Чи не «обростуть» нові інструменти підзаконними бар’єрами? Чи зможе держава забезпечити прозорість процедур і швидкість ухвалення рішень?
Головний виклик — імплементація
Для України, яка одночасно веде війну і готується до масштабної відбудови, інновації — це не модна концепція, а питання економічної конкурентоспроможності. Defence-tech, агротехнології, цифрові сервіси вже показали, що внутрішній потенціал є. Законопроєкт № 13715 створює рамку, у якій цей потенціал може стати системним фактором зростання.
Перше читання — це лише початок. Остаточна версія документа і практична реалізація покажуть, чи стане ця ініціатива фундаментом нової інноваційної політики, чи залишиться черговою реформою на папері.